Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 39 (572), 30 вересня — 6 жовтня 2010 ПРОЕКТ «ЗАКОНУ ПРО МОВИ» — ПРАВО НА ДЕГРАДАЦІЮ, ДЕГЕНЕРАЦІЮ І ЯНИЧАРСТВО ХТО ЗАСЯГАЄ НА ГІМН?

Слово Просвіти, №39 за 2010 рік

Ірина ФАРІОН, лауреат премії ім. Б. Грінченка, м. Львів Питання мови — питання духовної влади, що породжує всяку іншу владу. Закон України “Про мови в Україні” від С. Єфремова (партія регіонів), П. Симоненка (комуністична партія) та С. Гриневецького (народна партія Литвина) покликаний цю владу демонтувати. Такий законопроект — закономірне явище в умовах постколоніального розвитку України з її неукраїнською політичною псевдоелітою; з її зміною етноструктури населення Сходу та Півдня України через репресії та Голодомор як геноцид проти корінного етносу — українців; із її розбалансованою роздвоєною свідомістю українців, що засвідчує їхню етнічну маргіналізацію. Чому єфремови, симоненки, гриневецькі намагаються накинути Україні колоніальний шлях деградації? Тому що попередня влада створила їм для цього найсприятливіші умови через відсутність націоналістичних засад побудови держави, а натомість злочинно забавлялась у псевдодемократичні та ліберальні виверти в гуманітарній політиці. Відомо, що Ющенко розродився на Концепцію мовної політики за декілька днів до своєї абсолютної та безсоромної капітуляції. Є й інша складова цієї проблеми. Під впливом колонізації України Москвою, відповідно до перепису населення 2001 року, 6 мільйонів українців не визнали за рідну мову українську або визнали її другою після російської. Найбільше таких відступників зосереджено в Донецькій області — 420 416 осіб, що становить 15.34 % загальної чисельності українців, у Луганській — 176 174 особи (11.97 %) та в АР Крим — 120 102 особи (24.40 %). Це означає, що за національною самосвідомістю вони перетворилися на росіян українського етнічного походження із чужою ментальністю. Очевидне й інше: такі протиприродні й загрозливі для української держави явища могли статися лише через навальну міграцію росіян на Схід і Південь України як непохитну опору імперської московської політики. Зокрема робочу силу на шахти Донбасу як промислово розвинутого терену, на відміну від відсталої Росії, вербують у 1921–1922 роках у Росії. Відтак понад половина етнічних росіян (із 8 334 100 (17 % осіб) проживає в 6 східних областях України: Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській і Сумській, що ще й до того виморені голодом 1933-го і знову заселені чужинцем. Отже, 6 млн. зденаціоналізованих українців плюс близько стільки ж етнічних росіян викидають на поверхню адекватних собі персонажів покорченої української історії на кшталт Єфремова, Симоненка, Гриневецького, аби вволити їхнє патологічне право на деградацію. Психологічно власна внутрішня потворність потребує поширити її на інших: одні перевертні, інші загарбники — виходить потужна суміш дегенерації, явлена у законопроекті з абсурдною назвою “Про мови в Україні”. Найяскравіше право на дегенерацію та моральну деградацію засвідчує Стаття 3. Право мовного самовизначення: 1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. 2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних Фото УНІАН переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову. Це з серії абсолютного права: що хотіти пити, як хотіти обкурюватися і колотися, лихословити і бути всебічним хамом, перевертнем і виродком. Направду, в таких випадках Аристотель казав: “Якщо хтось каже, що можна не шанувати свого батька й матір, — ти нічого не доводь. А карай”. Не менш одіозною й абсурдною є Стаття 6. Державна мова України, у третій позиції якої цей державний статус якраз і заперечено: “Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування російською мовою та іншими регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері”, а також в одному з пунктів Статті 8: “Жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для володіння державною мовою”. Не важко здогадатися, що автори законопроекту тенденційно обчиталися “Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” і цілком навпаки, відповідно до своїх перекособочених мізків, діаметрально протилежно обернули одне з її засадничих положень у Преамбулі: “підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, а також вважаючи, що охорона і розвиток територіальних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх” (с. 134). Однак кульмінацією українофобії, брехні та фарисейства цього законопроекту є Стаття 7. Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність: “Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального суспільства”. По'перше, українсько-російська двомовність не склалася сама історично, а її насильно “склали” через перші в Україні окупаційні московські військові залоги 1659 року або ж, за Закінчення на стор. 2 З 24 до 26 вересня в місті Ірпінь під Києвом відбувся фестиваль повстанської та патріотичної пісні “Гайдамака.UA”, який намагався заборонити регіонал В. Колесниченко. На фестивалі проводили політичні дискусії та зустрічі з відомими політиками, журналістами і громадськими діячами. На концертних майданчиках фестивалю виступили українські гурти “Тінь сонця”, “ТНМК”, “От Вінта”, “Мертвий Півень”, “Тартак” і “Вертеп” та виконавці Тарас Чубай, Едуард Драч, Ярослав Джусь і Тарас Компаніченко. Учасники фестивалю різко засудили законопроект коаліції “Про мови в Україні”. Чи не тому на них у неділю увечері напали молодики з битками. Справа розслідується. ІРИНА КАЛИНЕЦЬ ПРО ЧАС І ПРО СЕБЕ КНИГИ ВІД “ПРОСВІТИ” ЗАРУЧНИКИ СТАЛІНСЬКОЇ ЕПОХИ 12–13 АРТ'КАЛЕЙДОСКОП

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин