Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Про один, але надзвичайно важливий напрям просвітянської діяльності — книговидання”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ППРРООССВВІІТТЯЯННИИ ДДРРООГГООББИИЧЧАА

Слово Просвіти, №39 за 2010 рік

Під час творчого відрядження до Дрогобича, стародавнього українського міста на Львівщині, я з великою приємністю поспілкувався з активістами міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта”. Про їхні численні справи можна розповісти багато. Зараз мова йтиме лише про один, але надзвичайно важливий напрям просвітянської діяльності — книговидання. Із-поміж найпомітніших видань — багатотомник історико-краєзнавчих матеріалів “Дрогобиччина — земля Івана Франка”, упорядником і редактором якого є почесний голова міськрайонної “Просвіти”, письменник, літературознавець, професор філології Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Михайло Шалата. Заступник голови об’єднання Михайло Богаченко у співавторстві з іншим просвітянином Мирославом Романюком нещодавно видав книгу “Медицина Дрогобича”, де вміщено історичні нариси про охорону здоров’я в цьому краї. До речі, редактор книги М. Шалата. І нарешті, найновіша книга, яку варто представити окремо. Петро АНТОНЕНКО Фото автора НЕВІДОМИЙ ТИМОТЕЙ БОРДУЛЯК Щойно в Дрогобицькій “Просвіті” вийшла унікальна книга: Тимотей Бордуляк, “Невідомі твори”. Її упорядник онук класика нашої літератури, заступник голови Дрогобицької міськрайонної “Просвіти” Тимофій Бордуляк, науковий редактор, автор вступної статті та коментарів — професор Михайло Шалата. На жаль, нечасто виходять книжки невідомих досі творів класиків нашої літератури. Дослідники ретельно “перекопують” нетрі архівів і музеїв, вишукуючи бодай сторіночку невідомого раніше рукопису того чи іншого письменника. А виявляється, у нас в Україні і в українській діаспорі зберігаються цілі пласти невідомої читачеві літератури. Так сталося з одним із наших класиків, блискучим представником Франкової школи письменства Тимотеєм Бордуляком (саме під цим старовинним іменем волів друкуватися письменник, то вже пізніше воно було в нашій літературі “трансформовано” на звичніше ім’я Тимофій). На зламі епох, у часи Першої світової війни і після неї, коли відійшли у вічність або практично перестали писати багато наших класиків, Тимотей Бордуляк, виявляється, і далі писав високохудожні твори. Але з цілого ряду причин вони не потрапили до друку ні в часи написання, ні протягом ось уже майже століття по тому. Рукописи щасливо збереглися в сім’ї письменника і від його сина потрапили до онука Тимофія Бордуляка. Він теж не одразу зміг видати ці твори. Та ось книжка щойно вийшла у світ у видавництві “Паїс” при Львівському національному університеті імені І. Франка. Сьогодні Тимофій БОРДУЛЯК — гість нашої газети. — Пане Тимофію, розкажіть про багатостраждальну історію видання невідомих досі творів Вашого знаменитого діда. — Це історія дуже давня. Дід мій збирався опублікувати ці твори. Але цим треба було якось займатися, а він не мав часу через велику завантаженість, адже все життя служив священиком у сільських парафіях. Сучасники вважали, що він уже нічого не пише. Не одразу вдалося видати ці твори і нам, його нащадкам. Були війни, різні життєві негаразди. Але ми старанно зберігали дідові рукописи. Лише частина творів, на жаль, пропала у вирі життєвих перипетій. Після смерті діда його архів зберігав мій батько, а по його смерті — моя мама. Потім рукописи перейшли до нас із братом. — Ви онук письменника по прямій лінії? — Так. Дід мав четверо дітей: синів Тита і Віктора, дочок Наталю і Марію. Я син Віктора. Народився 1935 року, ім’я мені дали на честь діда. Коли дід помер, мені виповнилося лише півтора роки. Так-от, про книжку. Коли я пішов на пенсію і стало більше часу (працював все життя інженером), коли в Україні настали інші часи, можна було зайнятися виданням творів діда. До того, за радянських часів, були видані ті твори діда, де йшлося про селянство, його убогість. Але в нього були й такі твори, яких радянська влада не сприймала. Ще коли я був студентом, до мене звернулася Нора Лисенко з Івано- Франківська, сказала, що пише дисертацію за творчістю Бордуляка. Я дав їй почитати невідомі твори письменника, і вона сказала, що ці твори в жодному разі не можна публікувати, бо тоді взагалі закриють ім’я Бордуляка, а ми ще й матимемо неприємності. Довелося чекати. — Чи всі твори, вміщені в цьому томі, досі не друкували? — Майже всі. Було опубліковано лише два твори уже за незалежності. Коли я готував за дідовими рукописами цю книжку, до мене звернувся Осип Петраш з Тернополя з проханням надати щось для друку. Я дав йому два оповідання, які він опублікував у Тернополі та в журналі “Дзвін”. Одне з них автобіографічне. На початку Першої світової війни дід був священиком в одному з сіл. Спілкування із солдатами російської армії й лягло в основу оповідання. Дід тоді говорив: “Я не мав можливості поїздити по світах, а тут вся Росія сама прийшла до мене в хату”. — Прийшла в особі російської окупаційної армії. — Так. Отож я почав готувати твори діда до друку. Мене в роботі підтримав професор Михайло Шалата. Окрім художніх творів, ми знайшли в рукописах переклади з давньогрецької, латини, а також переспів з давньоруської “Слова о полку Ігоревім”. Хочу сказати, що мій дід володів 13-ма мовами. Отже, книжку було підготовлено до видання, але постала проблема — де знайти на це кошти? — Дивно це чути, адже йдеться про видання невідомих творів нашого класика. Ви кудись зверталися по допомогу? — Всюди. Трохи допомогли Бродівська і Стрийська районні держадміністрації. Але мені потрібно було зібрати десятки тисяч гривень. Довелося звертатися до родичів в Америку. Там жив мій двоюрідний брат, син тітки Марії, священик. Він уже помер. Живі його четверо дітей. Ось ці мої двоюрідні племінники й допомогли коштами. І, звичайно, внесли кошти я з братом, мої син і донька. — А що ж університети, нарешті Спілка письменників? — Ніхто нічого. До речі, у Спілку я свого часу звертався, щоб допомогли коштами на встановлення пам’ятника на дідовій могилі. Не знайшли… Ось фото дідової могли, в селі Великий Ходачків Тернопільської області. Він там понад 30 років був священиком, там і помер. А до цього у Перемишлянах на Львівщині, служив у Голготі і Городищі на Тернопіллі. Тут дід багато писав, активно займався справами “Просвіти”, будував церкву. На жаль, це були доволі глухі місця, звідки дуже важко вибратися у світи. — Письменник не так часто з’являвся в літературних колах Галичини, в тому ж Львові… — Та й перебравшись у Великий Ходачків, а це неподалік Тернополя, дід мало куди виїздив. — Повернімося до цього видання. Як Ви вийшли на Львівський університет? — Моя донька доцент цього університету. Через неї вийшли на видавництво. На жаль, через брак коштів книга вийшла накладом 400 примірників. х х х Залишається додати, що це дуже прикро — такий наклад. Книжка, в якій вміщена художня проза Тимотея Бордуляка, його переклади, статті про письменника, десятки цікавих фотографій, зокрема архівних, ґрунтовні коментарі. Сподіваємось, в Україні таки знайдуться кошти для перевидання цієї книги або друку додаткового її накладу. х х х У розмову вступає науковий редактор книжки професор Михайло ШАЛАТА: — Пане Михайле, що ж такого в цих невідомих творах Тимотея Бордуляка, що вони не могли Просвітяни Дрогобича — Тимофій Бордуляк, Михайло Шалата і Михайло Богаченко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин