Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі “Українській мові не замовкнути!” · с. 2сторінка оригіналу ↗

ПРОЕКТ «ЗАКОНУ ПРО МОВИ» — ПРАВО НА ДЕГРАДАЦІЮ, ДЕГЕНЕРАЦІЮ І ЯНИЧАРСТВО

Слово Просвіти, №39 за 2010 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 І. Нечуєм-Левицьким, “Великоруський язик не сам дійшов до границі імперії, а його допхали туди сотні тисяч російського війська, тюрми та Сибір”, а відтак ця мова “допхалася” на наші питомі землі через подальші: а) загарбництво, колонізацію, репресії, Голодомор як геноцид, б) сплановану і вимушену міграцію; в) змішані шлюби; г) обмін спеціалістами; г) спотворення факту національності; д) заборону мови чи її часткове обмеження у сотнях офіційних указів. Отож це аж ніяк не “надбання” і “потужний чинник консолідації”, а спланована московська політика асиміляції та знищення українців через визначальний чинник їхньої ідентифікації — мову. По' друге, Україна зовсім не багатонаціональне суспільство, позаяк, відповідно до перепису населення 2001 року, в Україні проживає 77,8 % українців (37 541 693 особи), а відповідно до стандартів ООН мононаціональним суспільством є таке, де представники одного етносу складають не менше, ніж 70 %. Отже, представники інших національностей становлять собою етнічні меншини, серед яких і росіяни (17 %), що насправді є залишками колишнього колонізатора, що й досі не може змиритися зі зміною свого статусу з поневолювача на представника меншини. Насправді українсько-російські мовні стосунки — це імперсько-колоніальний демографічний дисбаланс, що впродовж незалежності створює ефект гойдалки то в бік самостійної держави, то московської колонії. Аби закріпити мінусовий ефект гойдалки автори законопроекту в Статті 8. Регіональні мови України або мови меншин України зазначають: “При проведенні Всеукраїнського перепису населення для виявлення належності фізичних осіб до конкретних мовних груп у переписному листі має бути використано запитання про мову, яку людина переважно вживає”, а не, як це загальноприйнято у світовій практиці, — рідну мову. Таке формулювання, мабуть, уперше в юридичній практиці, руйнуючи найінтимніші і священні закони духовної спадкоємності між батьками і дітьми (себто мову роду — батька, матері), закріплює право на яничарство. Зауважимо, що колоніальна мовна атмосфера Сходу та Півдня України примушує українців відступатися від мови свого роду, попри те, що в Луганській області мешкає 58 % українців, а в Донецькій — 56.9 %, які мимоволі або злорадно роблять не свій вибір. Отож немає сенсу поборювати цих українців — жертв московсько-імперського режиму — слід кардинально змінювати колоніальні умови їхнього життя, у яких ці покинуті державою люди заговорять мовою своїх предків, а не зостануться у полоні “общєпонятного” тупика історії. Саме цього й бояться симоненки-єфремови… Відповідно до цього валуєвського законопроекту російську мову, яку згадано в документі понад 40 (!!!) разів, мають намір запровадити в усі царини суспільного життя: у діловодство (ст. 10, 11, 12, 13, 14), у судочинство (ст. 15—18), в економічну та міжнародну діяльність (ст. 19, 20), в освіту, науку, інформатику та культуру (ст. 21—24), у поштовий зв’язок і телекомунікацію (ст. 26), у рекламу та маркування товарів (ст. 27). Особливо відгонить совєтським часом від ст. 21. Мова освіти: “В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об’єм (замість обсяг ???) вивчення російської мови визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території”, чим запрограмовують українських дітей та молодь на роздвоєну підсвідомість і світогляд і створюють неймовірні матеріальні труднощі з підготовки кадрів російщення українців, як це було започатковано в часи російсько-німецької інтер-дєвочкі Єкатєріни Второй. Вершиною лінгвістичного абсурду в законопроекті є саме формулювання ст. 29. Мова імен громадян України, які, відповідно до законів української фонетики та морфології обов’язково мають набувати адаптованих до української мови форм: Міхаіл стає Михайлом, Дєніс — Денисом, Дарья — Дарією, хоча б тому, що українська Ірина в Росії буде Іріна, а в Польщі Irena тощо. Натомість законопроект має на меті узаконити право на тупу безграмотність: “Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина”. На разі у Верховній З(р)аді досить тушок із Нашої України та Б’Юту, що поповнили коаліцію регіоналів, комуністів і литвинівців, щоб ухвалити цю розплату українцям за яничарство, яскраво виявлену філософію меншого зла, переорієнтацію цінностей із духовних на споживацькі і безпринципне прощання політичних зрад… Це урок для нації ставати сильною, агресивною та експансивною принаймні на власних теренах. Хоч що буде, але цей антракт в українській історії на мовному полі стане черговим розгоном нації в її піднесенні над власними хибами, проблемами і викликами. Ми все здолаємо і згодом, як у страшному сні, згадаємо мовних геростратів Єфремова, Симоненка, Гриневецького тощо. Україн' ській Мові не замовкнути!!! нішню політику. Тим більше, партія задекларувала близьку йому правоцентристську європейську позицію. Ще одним заступником голови став колишній міністр юстиції Микола Оніщук. А прес-секретар Ющенка Ірина Ванникова як заступник голови займатиметься інформаційною політикою партії, яка завжди слабувала на невиразність. Конкретними, навіть жорсткими стали близько десятка ухвал і резолюцій з’їзду. Як у констатуючій частині (нищівна критика нової влади), так і в конструктивній. Це, зокрема, документи на захист української мови, про загрозу національній безпеці держави, захист свободи слова, міжконфесійні відносини. Питання лише в тому, щоб ці положення після приходу цієї та союзних демократичних політичних сил до влади (в чому немає жодного сумніву) були виконані. До чого так і не дійшло за 5 років помаранчевої влади. Надію вселяє те, що на з’їзді прозвучала теза про потребу пояснення людям, чому так сталося, навіть потребу вибачитися перед виборцями. А ще — запевнення Ющенка, що партія дасть бій ворогам України: “Ця влада відмежувалася від національних цінностей і наступом пішла на історію, пам’ять, освіту, мову, надію на єдину церкву. Так може діяти тільки чужа, неукраїнська влада. Так може діяти тільки окупант. Ми будемо з ним боротися. Ми будемо в жорсткій опозиції до такої влади. Такій владі потрібно протиставити організовані політичні, партійні і громадські сили”. Зостається вірити й сподіватися, що Майдан — не згас, що він із нами.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин