Духовний простір · “Знову лине слово Боже, горить свіча, моляться і старий, і малий”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЛАВРСЬКА ПОЖЕЖА 1718 р., або ЧИ БУВ ОБДУРЕНИЙ ПЕТРО І?
Слово Просвіти, №39 за 2010 рік
Михайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук
Існує думка, що бібліотека Києво-Печерського монастиря не згоріла під час великої пожежі 1718 року, як вважалося раніше, а збереглася в одному з не виявлених досі підземних сховищ Лаври. Багато хто з вчених вважає, що згадана бібліотека містила й частину найціннішої бібліотеки князя Ярослава Мудрого, “в якій були великі тисячі книг рукописних і дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами”. Ясна річ, така знахідка стала б грандіозною сенсацією. Які ж аргументи можна навести на підтвердження гіпотези? Найпереконливіший, мабуть, такий. 1898 року на хорах Успенського собору Києво-Печерської лаври було знайдено сховану там незадовго до пожежі 1718 року монастирську грошову скарбницю. Річ у тому, що в офіційному донесенні духовенства Києво-Печерської лаври урядові Російської імперії в Петербург сповіщалося про загибель у вогні пожежі всього майна монастиря “без остатку”, зокрема й скарбниці. Ось фрагмент тексту донесення: “…печерська обитель огнем кругом вся стала разорена и как церковь святая соборная, так и прочие церкви со всеми утварми, иконным украшением, с ризницею и всею казною денежною, колокола, больницы, печатный дом со всеми книгами и инструментами типографически-
Триста років тому, на початку ХVІІІ століття, у місті Радивилові (тоді Радзивилові) біля перехресних виїзних доріг вознеслася капличка, названа на честь святої рівноапостольної Марії- Магдалини. Вознеслася як оберіг для міста. Натомість за радянської влади атеїсти замінили її іншою “культовою” спорудою — буфетом. Нині історична та духовна справедливості восторжествували — тутешньому люду знову щиросердно слугує каплиця, яку відбудували на зразок первісної.
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
…Періщив дощ — рясний і холоднуватий. Але попри примхливу осінню погоду, будучи у Радивилові, хотілося поглянути на капличку, про яку не раз чув від радивилівців. Чув, як про справжній міський оберіг. Отож до каплиці, хоч у душі, як маленький черв’ячок, трішки дошкуляв саме сьогоднішній вибір. Мовляв, аби іншого дня, коли верховодитиме сонце, то біля каплички неодмінно зустрів би когось із прочан. Проте за метрів п’ятдесят від перехрестя завбачив літню жінку в синьому плащі,
ми, библиотека, келии, к тому же крепости … государей”. У доданому до грошової скарбниці описі, укладеному 1718 року, стояли підписи тих ієромонахів Лаври, які їздили з доповіддю до столиці Імперії, один з них — Роман Копа (судячи зі знайденого на хорах собору документа) лічив 1731 року, тобто через 13 років після надісланого ним у Петербург донесення про те, що пожежа начебто знищила все, зокрема “с ризницею и всею казною”. Про “археологічну” знахідку 1898 року (як її цілком серйозно назвав професор Київської духовної академії М. Петров) широко повідомлялося на сторінках київських періодичних видань кінця XIX століття. Ця подія викликала у тодішніх істориків справжню полеміку. Деякі дослідники (С. Яремич, Е. Кузьмин та інші), попри сильний авторитет Церкви в дореволюційній Росії, робили сміливі припущення, що пожежа 1718 року в Києво-Печерській лаврі не була випадковістю, що її влаштували ченці з метою ввести в оману Петра І, бо він, як вони вважали, мав намір відібрати коштовності монастиря на державні потреби. “Виходить так, — писав С. Яремич, — що особи, які приховали в таємному місті скарбницю, самі водночас і доповіли про цілковиту її загибель”. Якщо погодитися з правдоподібністю такого припущення, то можна легко пояснити й таку дивну обставину: попри офіційне повідомлення про загибель під час пожежі “государьевых крепостей” (тобто грамот, які видавалися монастиреві різними монархами на володіння нерухомим майном), вже 1722 року нова депутація, надіслана в Петербург Лаврою, заявила, що на всі маєтки Києво-Печерської лаври знайшлися документи, які лишилися після пожежі. На той час Києво-Печерська лавра була могутнім землевласником. Їй належало багато сіл і навіть кілька міст, деякі монастирі. Лавра вєтів таки взяло гріх на душу — 1962 року сюди приїхала група партійців, зачепили тросом за бані й трактором розвалили споруду, яка вірою та правдою служила людям два з половиною століття. Опісля усіх цих активістів відзначили у райкомі партії — “за активну боротьбу з пережитками минулого”. Ще пізніше — один за одним “герої” несподівано почали скаржитися на здоров’я, а людський поголос виніс щодо цього свій вирок — не інакше, як кара Божа. Однак наруга над святим місцем не припинялася. Замість бань тут заблищали очі п’яничок, адже прямісінько на місці каплиці збудували “забігайлівку”. Втім, новозведеному буфету не судилося довго “прожити”. Кілька разів посеред ночі його “атакували” невідомі, вибиваючи вікна. Казали навіть, що то місцеві жінки навмисно так вчинили, щоб відлучити чоловіків від пиятики. Хтозна… Але минув тривалий час, коли не стало буфету. Вірніше, він простояв декілька літ побитим-потрощеним. А згодом цілком щез із лиця землі. Зараз на освяченомупереосвяченому місці у відновленій вірянами-ентузіастами капличці, куди повернулася вціліла ікона Марії- Магдалини, знову лине слово Боже, горить свіча, моляться і старий, і малий. Радіє душа, бо вірить, що у майбутті не з’являться новоспечені сповідники атеїзму чи бездуховності. Ті, для кого історія та сповідь — це другорядне, а ідея — головне.
На фото: Володимир Гриненко — один із відбудовників каплиці святої рівноапостольної Марії-Магдалини у місті Радивилові.
весь час вела судові позови за власницькі права з іншими сусідами-землевласниками. І втрата необхідних документів була вкрай не бажана для лаврського духовенства. І сталося “диво”: через чотири роки після пожежі “серед попілу й руїн” ці документи знайшлися. От і виходить, що пожежа не знищила не тільки казну, де були металеві монети, а й такі потрібні духовенству паперові документи! Хочеться наголосити: якщо це був справді обман, то вдався він на 100 відсотків. За наказом Петра I, на відновлення згорілих споруд монастиря, а також на придбання всього необхідного для ритуальної служби з царської скарбниці було виділено велику на той час суму — 5 000 карбованців. Петро I добре усвідомлював значення зібраних у Лаврі культурних цінностей. З книжковою та іншими колекціями монастиря він ознайомився ще 1706 року, коли особисто керував закладенням нової фортеці на печерських пагорбах, потреба спорудження якої, на його думку, була обумовлена загрозою шведського вторгнення. Найзначніші лаврські раритети він сподівався передати до кунсткамери, яку за його розпорядженням
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
