Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · “Прочани приходять на Аннину гору і, молячись із вірою, зцілюються від різних хвороб”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ППОО ССВВЯЯТТИИХХ ММІІССЦЦЯЯХХ ББУУККООВВИИННИИ — — ЖЖІІННООЧЧИИЙЙ ММООННААССТТИИРР ННАА ««ААННННИИННІІЙЙ ГГООРРІІ»» Буковинське містечко Вашківці (6,5 тис. мешканців) знамените передусім Маланкою та чудодійною Анниною горою.

Слово Просвіти, №39 за 2010 рік

Містечко Вашківці Вижницького району вперше згадується у XV столітті під назвою Васківці, що походить від імені Васко. Про колишню його велич свідчать світлини австрійського періоду. А гору на околиці Вашківців здавна вважали священною. Нині люди відвідують жіночий монастир, який розташований на святому місці, — Анниній горі. Існує безліч легенд щодо назви гори. За однією з них, жила у Вашківцях бідна, але дуже гарна дівчина Анна. А панували тоді на Буковині турки, які виловлювали молодих дівчат і продавали в рабство. Під час одного з набігів дізналися турки про дівчину й, оточивши село, вирішили впіймати красуню та поглумитися над нею. Анна стала втікати. Щоб не втрапити до рук турків, вибігла вона на гору. З вершини гори Анна побачила, що турки оточили її. І почала дівчина просити Бога, щоб Він врятував її душу. Звернулася до рідної землі: “Земле, розступися і захисти мене від ворогів”. І коли турки були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і поглинула Анну. На поверхні залишилася лише її коса. Турки довго шукали дівчину, та знайшли лише її волосся. Розлючені, вони відрізали косу, та вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по горі. На цьому місці християни насипали могилу і звели кам’яний хрест, а гора відтоді називається Анниною. Незабаром з-під З писемних джерел відомо, що на горі колись стояла церква, яка згоріла на початку XX сторіччя гори забив струмок із цілющою водою, і до гори почали приходити хворі, які за допомогою молитви та святої води зцілювалися. З часом Вхід до монастиря Святої Праведної Анни хрест зруйнувала блискавка. Відновили його 1848 року — в рік скасування кріпацтва в Австрії, під владою якої тоді перебувала Буковина. За іншою легендою, буковинка Анна виросла така красна, така чарівна, що їй пари не було по всій Буковині. Було, вийде в неділю чи в свято, то сопілки й цимбали аж захлиналися від утіхи, а парубків ніби ще одне сонечко осяває. А дівчина танцювала тільки зі своїм коханим легінем і його побратимами. Одного разу танцюючи, не побачили, як у селі з’явилися три вершники — турок, татарин, а з ними — молодий боярчук. Турок підійшов до Анни, поклав руку на її плече й мовив: — Маєш танцювати тільки зі мною… Анна подивилася на свого коханого й додала: — Кинь цього магометянина в яр. Хлопець ухопив турка і потягнув його до крутого яру й кинув туди з такою силою, що той полетів аж у річку, яку відтоді турки називали Карапчевом — чорною річкою. Музика не замовкає. Анну просить до танцю побратим її коханого. А татарин не відводить очей від неї. — Мусиш зі мною танцювати. — Із татарським псом не танцюю, — відказала Анна і звернулася до побратима свого коханого. — Візьми татарина і кинь у той яр… Не минуло й хвилини, як татарин опинився на дні глибокого яру. Іконостас храму А музика грає. Анну просить до танцю другий побратим її коханого. А всі легіні дивляться на молодого боярчука — хочуть знати, що він робитиме. Але той не запросив Анну до танцю, а сів на коня і за хвильку зник. Тоді Анна підносить руку вгору — музиканти затихають. — Боярчук утік звідси, щоб покликати сюди турків і татар. Нам треба братися за зброю. Легіні повірили Анні й за короткий час поприходили з шаблями, сокирами, вилами, довбнями. Музика грає далі, але танці вже не такі жваві, як раніше. Всі напружено чекають битви з ворогом. Незабаром з’явилася величезна ворожа ватага. Легіні й дівчата міцно стиснули зброю в руках і з люттю дивилися на ворогів. Бій був нерівний. Загинули всі, зосталася лише красуня Анна, яку вороги вирішили схопити живою. Анна боронилася, але сили були не рівні. Дібравшись до високої гори, вона мовила: “Люба горонько, земле рідна, захисти мене від цих звірів, порятуй від страшної ганьби…” Гора почула благання дівчини і розкрилася, поглинувши тільки її тіло, а довга русява коса Анни за- Дзвіниця плуталася між дерев і трав. Не дісталася коса ворогам, бо стала вона раптом сріблястим струмком. Століттями віряни не забували про священну гору, приходили сюди, молилися. Навіть за радянських часів, коли панував войовничий атеїзм, люди справляли тут богослужіння, встановлювали вночі хрести, які вдень знищувала радянська влада. Проте гоніння не зламало віри людей, і тоді владоможці вирішили зрівняти гору із землею. Але це їм не вдалося: священна гора не піддалася “старанням” безбожників. За часів незалежності України, 1993 року тут засновано жіночий монастир Святої Праведної Анни. За переказами, саме тут у давнину існувала жіноча обитель. Із писемних джерел відомо, що на горі колись стояла церква, яка згоріла на початку XX сторіччя. Побудовано собор Святої Анни з нижнім храмом Святих Великомучеників Маковеїв, келії, житлові корпуси, господарські приміщення. У храмі Святих Великомучени- Собор Святої Анни Відновлений Хрест 1848 року — в рік скасування кріпацтва ків Маковеїв розташовано кіот із частками святих мощів Хазевітських мучеників та інших святих. Прочани приходять на Аннину гору і, молячись із вірою, зцілюються від різноманітних хвороб. Особливо монастир приваблює тих, хто потребує допомоги. Сюди здійснюють паломництво багато вірян з усієї України. Щороку, 14 серпня, на свято Маковія паломники відвідують монастир, щоб відсвяткувати перший Спас, який нагадує про близьке завершення літа. Цього дня освячують хлібні колоски, садові квіти і, звичайно ж, маківки. Посвячені макові зерна дівчата розсипають по трьох криницях, щиро вірячи, що через три дні піде дощ. З Анниної гори (яка заввишки 304 метри над рівнем моря) відкривається чудовий краєвид не лише Вашківців, а й майже всієї долини Черемошу: від Вижниці до гори Цецино. Тому срібні бані монастирських церков можна побачити на південному заході, де тягнуться сині буковинські гори, на півночі та сході. Підготувала Марія ВИШНЕВСЬКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин