Абетка відомих імен · “У культурі залишаються ті постаті, які зорієнтовані на найвищі моральні ідеали”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ІІРРИ ИН НАА К КААЛ ЛИ ИН НЕЕЦ ЦЬЬ:: «СВІЧКА ТОДІ ЛИШЕ СВІТИТЬ, КОЛИ ВОНА ГОРИТЬ»
Слово Просвіти, №39 за 2010 рік
“Я ВОЛІЮ ВІДКРИТОГО ВОРОГА, НІЖ ТАЄМНОГО”
— Я сказала працівникам українського СБУ: не дайте себе принизити. Не має також права СБУ ставати на бік однієї партії — вона зобов’язана служити Україні, виконувати указ Президента про розсекречення архівів у всій країні. А це, на жаль, не виконується. Не має права працівник СБУ працювати так, щоб дискредитувати Україну в очах світової громадськості. Україна була представлена як держава, де відбуваються переслідування ректорів, студентів, фонду “Відродження”. Що найгірше — перетворюють працівників СБУ на ворогів української нації, культури, історії. Тож саме СБУ має покласти тому край. На очах СБУ Україною їздила злочинна виставка Ісаковича- Залеського, яка принижує український народ. Тому доступ до документів мусить бути. Засекречення архівів — це злочин проти держави. СБУ мала б відслідковувати антиукраїнські акції. Що стосується Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” — це науково-дослідний центр, а не політичний, і мусить мати доступ до архівів. — Десять років тому в інтерв’ю, яке я у Вас брав, Ви чітко сконстатували: “Нині поняття “незалежність” перетворюється для української нації у просто красивий звук”. А як нині, у 2010-му? Ситуація не змінилася? — Змінилася. Але в значно гірший бік. Антиукраїнські сили вдалися до відкритого протистояння: від убивств до шантажу. Якщо взяти ситуацію на Великій Україні і на Західній у порівнянні, то на Заході є духовно сконсолідована спільнота, де немає міжнаціональних протистоянь, і не було жодного політичного вбивства (крім шовіністичного вбивства Ігоря Білозора). А на Сході — постійні політичні вбивства. Над цим питанням мали б задуматися і держава, і її структури. У Одесі “розійшовся” бандит Марков, те, що сталося в Харкові (з редактором “Нового стилю” Климентьєвим. — Б.З.), свідчить, що антиукраїнські сили ідуть без остраху в наступ. Ні права людини, ні права нації, ні права держави не охороняються. — Що в найнебезпечнішому стані? — Усе в загрозливому стані. Але наступ сьогодні пішов за всіма параметрами. Допустити керувати освітою невігласа — це більше ніж парадокс. Це Сталін міг сказати, що кібернетика чи генетика — буржуазні науки. — Чи є у нас українське телебачення? — Те саме: немає. Все було вихоплено з українських рук — зокрема руками тих, кому національна ідея чужа, які не розуміють, що розвиток бізнесу пов’язаний із розвитком культури (“Якби ми вчились так, як треба”!). На Заході бізнес розвивається, коли він сприяє розвитку культури, духовних традицій тієї землі, того народу, де той бізнес розвивається. Бо завжди знайдуться на одних вовків сильніші вовки. А це порушує стабілізацію в суспільстві. З української історії знаємо, що тільки тоді, коли боротьба за матеріальні інтереси не відмежовується від інтересів культури, духовності, — можна говорити про відродження. Якщо цього немає — то, фактично, будівля на піску. В Америці, коли я оглядала Музей Свободи, то переконалася: вони зрозуміли, наскільки залежним є матеріальний стан держави від духовності, від культури, розвитку всіх — і насамперед корінного населення. Квітка не може вирости на безплідній землі. Культуру, землю треба культивувати. — Де поділося те духовне піднесення нині? — Очевидно, що на одному духовному піднесенні (а це — вияв мрії, надії) будувати фундамент будинку практично неможливо. Ворог, яким була і залишається імперія, був дуже сильний. За 20 років я бачу український інтелект, багатьох молодих людей, які є фахівцями у своїй галузі і, водночас, українцями. Але через діяльність ворожих структур українці й надалі залишаються на марґінесі, попри високий інтелект. Віктор Янукович, перебуваючи в Китаї, був обурений солом’яною українською хаткою — на виставці. Бо постійно, упродовж 20 років, усе робилося для того, щоб блокувати спроби показати український інтелект. Але винні в тому самі українці, які дуже піддаються на демагогію, що все збудуємо. Я вважаю, що молода українська еліта мала б об’єднатися для спільної праці. Щоб заявити своє “Я”. Україна того варта. Нас спеціально кинули у вир заполітизованості. Так не має бути. — А кількість партій зростає… — Здається, їх уже десь 200. Партія — це щілинка, щоб пролізти в структури влади. А це народ має визначатися з тим, що робити. Треба припинити бавитися в дрібничкові партії. Скажімо, Партія регіонів сконсолідувалася з партії хижаків. Тому й підпорядкувала собі СБУ, що змушує ректорів до стукацтва, переслідує студентів, науковців, працівників фондів. І табачництво в усій своїй красі показує, куди нас ведуть. У яму, у темряву, у зону. — Що далі буде? — Я не політик. Тяжкі питання ставите. Хоча вже спостерігаються переломні моменти. І це дозволяє мені зазначити, що вкінці тунелю я бачу світло. Коли ми уже побачили, хто є ворог, як діє ворог, — з цієї стагнації ми вийдемо, я певна. Україна переможе. Саме тому, що в силах протиставитися злу. Найстрашнішою є брехня, коли кажуть: “Я все виконаю”. Ні, виконати кожен має на своєму місці. Я волію відкритого ворога, ніж таємного.
“МАЄ БУТИ РУХ ОПОРУ ДЕМОРАЛІЗАЦІЇ”
— В ефірі “5 каналу” Голова Верховної Ради Володимир Литвин запевнив український народ, що українська мова є ідалі буде єдиною державною мовою. Як Ви думаєте, що підштовхнуло його до цього зізнання? Може, вибори? — Не хочу оцінювати заяви політиків. Я думаю, що Литвин усвідомлює значення для держави мовного компонента. І має об’єктивну інформацію про те, якою стає Україна. Річ не в тому, що він сказав, а в тому, що в передвиборний час відбувається спекуляція з мовами. До речі, попередній Президент України не прийняв Указу, що забороняв би порушувати мовне питання напередодні виборів. Є наукові інститути, є науковці, які доводять, скільки в країні російських шкіл. На голослівні звинувачення має йти вагомий аргумент. Російської мови ніхто не забороняв. А гагаузи, кримськотатарська спільнота досі мусять зберігати мову з останніх сил. Адже ці народи — корінне населення України. Нині через демагогію ПР українці опинилися поруч з кримськими татарами і гагаузами. І вершиться імперська політика Росії. — 12 серпня міністри закордонних справ Польщі, Чехії і Швеції (Радослав Сікорський, Карел Шварценберг і Карл Більдт) передали листа на ім’я Костянтина Грищенка, в якому висловлюють своє занепокоєння станом в Україні “фундаментальних цінностей усіх європейців”, висловлюючись дуже дипломатично — щось на зразок потреби розвитку демократії та поважання прав людини. Невже з нами ще хтось хоче спілкуватися — в доброму розумінні цього слова?
— Європа дуже добре розуміє геополітичне значення України — з чого ми й почали нашу розмову. Йдеться про свободу слова, поширення інформації. Європа розуміє, що, по суті, вона вже опинилася перед фактом можливого спустошення України, яка буде під імперією. А це небезпека для Європи і для світу. Вони виходять із раціонального розуміння ситуації: наголосити на цих цінностях, які притаманні вже розвинутим країнам. Нашу владу треба постійно вчити. Але владці не хочуть вчитися. Я не політик. І найменше хотіла б відповідати на політичні питання. — Але ж Ви захищаєте Руслана Забілого? — Це — не політика, це — обов’язок кожного. Комусь дуже хочеться перетворити українців у немислячих істот. Звичайно, нація — не суцільні янголи. Але є обов’язок захисту сім’ї, дітей, традицій. А в чому полягає сенс життя? В користі? Молоде покоління не хоче тільки мислити користю, хоче проявити себе творчим інтелектом. Я у Наглядовій раді Національного науково-дослідного музею жертв тоталітарних режимів “Тюрма на Лонцького”, мета існування якого — об’єктивне дослідження історії ХХ століття, долі українців, жертв, яких зазнала Україна (і представники різних етносів), — від страхіть більшовицького режиму — під час приходу перших совєтів, гітлерівців, ще раз — від режиму більшовицького. Порівняйте з Угорщиною, наприклад: там не дозволяють собі знущатися над своїм народом. А в нас — закрито доступ до джерел і далі засекречують документи. Це все дає можливість принижувати українців, вважати їх не інтелектуальною нацією. Молоде покоління, я вважаю, здатне сформувати не тільки економічні структури, а й своє СБУ. В нас має бути рух опору за наше право представляти і розвивати ці структури. — Перший заступник голови облради Роман Ілик, лідер облоб’єднання “Батьківщина” днями заявив: “Сьогоднішнє голосування про недовіру голові Львівської ОДА Василеві Горбалю — це спроба привернути увагу України до того, що
Львівщина не згідна з політикою Президента, не приймає його методів управління і вимагає переглянути своє бачення розвитку держави та регіону”. Не всі, з ким я розмовляв, підтримують це голосування “проти”. Ваше ставлення до цього? — Я вважаю, що напругу в області створює Горбаль своєю викличною поведінкою, неправдивістю, вважає, що всіх може обдурити. Людина навчилася працювати на власне багатство. Для Горбаля не існує моральних, національних цінностей. І це принизливо для нас усіх. Причепив “георгіївську” імперську стрічку, принизивши День Незалежності. Демонстрації його нікому не потрібні. Він не знає регіону, він (регіон) для нього чужий. На обличчі у нього — цинізм. Горбаль — урок нашій ментальності, щоб наші люди зрозуміли, кого нам треба надалі обирати. Ми маємо пред’являти претензії тим, кого ми обрали. Претензії морально-етичного плану. Але не допустити, щоб забирали наше право обирати. А взагалі перед світом стоять глобальні питання: деморалізація людства в ХХ столітті і можливий вихід із деморалізації в ХХІ столітті. Я хочу вірити, що це буде століття повернення до моралі. Це — глобальний процес, він має закінчитися очищенням. Але скільки жертв він забере, того ми не знаємо. Моральне очищення неминуче перед загрозою екологічної катастрофи. Розвиток живого підпорядкований єдиному законові: принципові морального добору. І найкращий приклад — культура. У культурі залишаються ті постаті, які зорієнтовані на найвищі моральні ідеали. — Зустрічаємо нині багато прогнозів, що світ от-от повинен загинути. — Кінець світу і кінець буття — це різні речі. Кінця буття не буде. Бо Бог є життя. За законами буття, зміни мусять настати. І скільки б ти не мав золота в кишені — не врятуєшся. Тільки духовний поступ дає змогу вижити. Тільки в духовному усвідомленні сенсу життя буде і сенс порятунку.
“ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ”
— Народний депутат Олесь Доній вважає, що сьогодні нам уже потрібно думати про рух опору, щоб перемогти, а історик Володимир В’ятрович — що проблема не в лідерах, ау відсутності команди як такої: “Проблема в тому, що у нас 20 років той чи інший український національний проект намагаються прив’язати до якоїсь однієї людини”. А Ви як думаєте? — Із В’ятровичем погоджуюся. Має бути рух опору деморалізації. А він включає в себе усе: і розвиток української науки, і право виходу українців як українців на інтелектуальну арену. — Президентом України Віктором Януковичем 27 квітня в Страсбурзі на сесії ПАРЄ
Ірина Калинець — людина, яку, мабуть, і нема потреби представляти українському читачеві, принаймні людям культури, літератури, працівникам освіти, історикам… Вони знають: Ірина Онуфріївна — філолог-славіст за фахом, політв’язень брежнєвських таборів (1972—1981), співредактор самовидавничого культурологічного журналу “Євшан-зілля” (1988—1990), одна з організаторів “Меморіалу”, РУХу, активістка духовно-релігійного відродження, депутат Верховної Ради України ХІІ скликання (себто — Першого демократичного), автор кількох поетичних збірок, новел та детективно-історичного роману, понад трьох сотень політичних, культурологічних, наукових статей, а також — наукових праць: “Загадки хрещення України-Русі”, Студії над “Словом о полку Ігоревім”, “Епоха гунів та її передісторія”. Громадський діяч. Член НТШ. Була науковим працівником Інституту літературних досліджень при Львівському національному університеті імені Івана Франка. 1998 року удостоєна звання “Героїня світу”. У номінації “Сто героїнь світу” — США, Ротчестер — це звання, з-посеред трьох із половиною тисяч претенденток з усього світу, з України отримали лише три жінки, дві з них зі Львівщини — Орися Сеник та Ірина Калинець. Наша зустріч відбувалася після виступу Ірини Онуфріївни на сесії Львівської ради, як завжди — гострого, аргументованого, полемічного.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
