Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ХТОСЬ — «ЗА РИБУ ГРОШІ», А МИ — ЗА ГАЗ
Слово Просвіти, №39 за 2011 рік
ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ!
Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, м. Ірпінь
Чомусь, коли я бачу ці нескінченні консультації, перемовини, саміти, умовляння, зустрічні пропозиції (що б іще здати-продати з народного майна в обмін на чергові знижки на газ на додаток до вже існуючих — кабальних Харківських угод), взаємні вояжі з запевненнями про вірність ідеям стратегічного партнерства та про дружні, ба, навіть, братерські стосунки з Росією, то в пам’яті спливають слова моралі з відомої байки Крилова: “Лето красное пропела, оглянуться не успела, как зима катит в глаза… Так пойди ж и попляши”. І справді, якщо зважити на те, що пройшло вже не одне “лєто”, а цілі літа, коли б наша влада мала б розрубати і вирішити раз і назавжди цей гордіїв вузол енергетичної залежності від Росії, розплутати хитросплетіння корупційних газових схем посередників-постачальників… Та де там! Усе закінчується одіозним: “Треба боротися, треба, треба”, а насправді ж — нинішній заплутаний стан речей в енергетичній сфері вигідний обопільно: і очільникам Росії, і України… Звідси можна зробити висновок, що й незалежність наша поки що суто умовно-декларативна, бо ж відома думка світових енергетичних експертів: якщо країна споживає лише 30 % енергоносіїв з одного джерела, це вже повинно викликати занепокоєння, а Україна ж підв’язана до газової голки-труби з боку Газпрому на 60— 70 %, по нафті — на 80 %, а по атомній енергетиці на всі 100 %, то за цих “дружньо-партнерських” стосунків із Росією, розрахованих фактично на тотальне поглинання цілих галузей України, — це просто катастрофічно для держави. Про диверсифікацію енергоносіїв в Україні говорять усі, аж до двірників. І що? Наступають осінні місяці, і знову хтось — “за рибу гроші”, а ми за газ… Щороку їдуть до Білокам’яної, мов на війну, мов на дот непоступливих росіян, який (уже традиційно) треба вчергове “героїчно” накривати тілом чергового прем’єр-міністра та міністра енергетики… Я тішу себе надією, що, врешті-решт, це примусить нас справді не на словах, ана ділі шукати альтернативи поки що фактично єдиному джерелу енергопостачання. А це вимагає збільшити власний видобуток нафти, газу, вугілля, негайно почати впроваджувати відновлювані види енергії (сонце, вітер, вода, біогаз тощо), видобування газу зі сланцевих руд, встановлювати так звані заохочувальні зелені тарифи за кіловат години е/е, добутих в альтернативний спосіб, будівництво (відновлення) на малих річках міні-ГЕС, побудова терміналів для прийняття скрапленого газу з Азербайджану та Лівії тощо. І найголовніше — реально, а не на словах-звітах енергозбутів усіх рівнів почати впроваджувати енергозберігаючі технології та зменшення втрат енергоносіїв. Звичайно ж, існує багато наукових розробок щодо впровадження альтернативних видів енергії, це вимагає знову-таки коштів і часу, якого за злочинного недбальства у попередні роки Україна сьогодні просто не має. Тож наразі найреальніше і найменш витратніше і найшвидше для України (альтернативи просто немає) — оголосити тотальну війну — боротьбу за енергозбереження та зменшення енерговитрат. Вважаю, сьогодні конче необхідно зупинити бездумну газифікацію українських регіонів, бо це істотно притлумлює пошук альтернативних видів енергії. Наукові і технічні розробки (зокрема й вітчизняні) свідчать про невичерпні можливості в цих галузях. Але, як на мене, наша “газова труба” — ГТС — це прокляття для України. Вона паралізує здатність використовувати все, про що говорилося вище і консервує навіки енергетичну залежність від Росії, для якої сьогодні енергоносії — інструмент підкорення не лише України, а й світу. І якщо світові вистачає здорового глузду для диверсифікації енергоносіїв, зменшення енерговитрат через застосування новітніх енергозберігаючих технологій, переходу на відновлювані види енергії (в Німеччині та Голландії вже сьогодні відсоток енергії вітру в загальному енергетичному балансі досягає 22 %, а в нас ледь сягає 0,7 %). Як відомо, після Фукусіми-1 Німеччина прийняла рішення взагалі відмовитися від ядерної енергетики.
ПАВЛО ТИЧИНА: ПРАВДА І МІФИ
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
Переконаний, раціонально-практичні німці просто змушені тепер іще більше зосередити свою увагу на альтернативних видах її (яка і до цього була у них у пошані). Тож у цих галузях треба очікувати колосальних досягнень. А ми? Й далі будемо пасти задніх і обдурювати себе гаслами про енергозбереження та ощадливість! Практика відносин із газовим монополістом усіх держав (а України якнайбільше) свідчить лише про одне: добрих, доброзичливих, справедливих і рівноправних (а тим більше братніх) стосунків із Росією ні в кого просто не може бути за визначенням її класичної імперської ідеології і суті. На мій погляд, головним гальмом на шляху диверсифікації енергоносіїв, зменшення енергетичної залежності від одного постачальника та модернізації всіх без винятку наших галузей народного господарства (хто меншою, хто більшою мірою) є кланово-олігархічна система власності в Україні. Адже всім зрозуміло, що будь-яка модернізація вимагає
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Це ж треба бути вченим юристом, щоб додуматися до законодавчого переслідування громадян за екстремізм! Так можна оголосити поза законом будь-який, відмінний від неписаної норми, стан звичайної людини. Головне — у перших статтях туманно описати предмет переслідування. У сучасному неспокійному світі екстремальний стан людини є вже нормальним, зумовленим обставинами, й оголошувати його поза законом — це схоже на злочин проти людяності і прав людини. Ідеться про проект закону “Про протидію екстремізму” авторства нардепа В. В. Колесніченка. Автори згаданого законопроекту якось дивно тлумачать екстремізм: “Екстремізм — діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи, або (та) об’єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком несприйняття правових норм чи інших правил поведінки (соціальних норм)”. Отже, під екстремізмом автори розуміють фактично антидержавну й антиконституційну діяльність, але саме ця сфера права вже доволі вичерпно врегульована чинним законодавством. Закони можна вдосконалювати, домагатися дотримання букви закону і Конституції, приміром, забезпечуючи реальний статус державної мови чи статус народних обранців як слуг народу. Отже, закон проти екстремізму ніби зайвий, схожий на якусь дивну політичну технологію. Перелічені у статті 6
вкладання коштів (переважно на перспективу), тобто олігархи автоматично повинні зменшити свої прибутки. Найкращим спростуванням цієї думки є щорічні звіти журналу Forbеs про темпи зростання кількості мільярдерів у світі і їхніх статків. Україна за цими темпами на другому місці (після Росії). Бізнес-олігархи керують владою. Якщо до цього додати, що Україна всі двадцять років із моменту проголошення Незалежності фактично живе без стратегічного плану енергетичного розвитку країни бодай на 20 років, то й виходить, що наш розвиток відбувається по такій собі синусоїді залежно від опалювального сезону. Підходить синусоїдальний екстремум вересень—жовтень, і наші енергетичні емісари “не вилазять” із Білокам’яної, виторговуючи чергові “знижки на газ”, пропонуючи щось на заміну (!). Але це “щось” аж ніяк не задовольняє монополіста — їм треба все, тобто вся Україна. Тож розраховувати на скромність вимог із боку продавця-монополіста блакитного палива просто смішно, точніше, злочинно, він не гребує нічим…
форми забороненої екстремістської діяльності не мають конкретики закону і більше личать пропагандистській статті. А все тому, що поняття екстремізму, як особливе і відмінне, проектом не визначене. А як діятимуть суди, не маючи чітких критеріїв оцінки вини? З допомогою такого закону дуже зручно боротися проти звичайного, властивого людині екстремізму в безвиході життєвої ситуації. Наприклад, коли
Легкою втіхою в цьому питанні є той факт, що навіть нинішньому Президенту та прем’єру (за всієї їхньої проросійської орієнтації) стає очевидною істина — Росія благодійництвом ніколи не займалася і тим більше сьогодні не займатиметься. Президент Росії п. Медведєв говорить, що ера дешевих енергоносіїв минула, а голова Газпрому п. Міллер — йому в унісон: “Держава Україна сіла на потяг під назвою “дешевий газ” і їде цим потягом, не знаючи станції, на якій треба зійти”. Тож, незважаючи на всю риторику і просторікування про добросусідські, ба, навіть, братерські відносини з Росією Україні давно час перейти до розмов мовою серйозних аргументів і фактів. Як на мою думку, у суперечках щодо переглятремізму. Партії не мають ідеології, а стихійний процес протесту проти поганого життя, виявляється, має! Може, деякі політики, перебуваючи в дурмані “русского міра”, мали на увазі ідеологію українського націоналізму, яка формулює конкретні претензії до сучасного українського життя і вимагає змін? Тим не менше на боротьбу з неконкретним екстремізмом законодавець пропонує кинути всі за-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
