Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Її любили за світлий розум, непересічний характер, сердечність і людяність”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

СВІТЛА І ПОЕТИЧНА ДУША

Слово Просвіти, №39 за 2011 рік

Наталія ЄРЖИКІВСЬКА 1 жовтня минає сорок днів, як Небо забрало від нас незабутню Нілу Зборовську. Змиритися з цим неможливо. Тим паче, що 27 вересня, на свято Воздвиження Христа Господнього, — день її народження. Знову зринає в пам’яті минулорічна осінь, затишна квартира в Чабанах: квіти, книжки, картини, святковий стіл, навколо якого зібралася родина, друзі, найближчі сусіди. Ніла, отримавши в подарунок ніжно-зеленого кольору caрі, зникає в сусідній кімнаті, а через кілька хвилин постає перед гостями в індійських традиційних строях. Вона як завжди красива, загадкова… Це вбрання символічно промовляє для неї та для мами, Галини Петрівни, — спогадами про чоловіка та батька, Віктора Степановича, який рано пішов із життя. Неодноразово згадується його професійна праця кіномеханіка в Нілиному антиромані “Українська Реконкіста” (2003), дедукованому: “Моїй коханій родині — присвячується…” Текст, за свідченням авторки, “крім самоаналізу містить код моєї родини”. Так само, з особливою сердечністю і розумінням проблем представлені в ньому мешканці зокрема села Рубаний Міст, де вона народилася 1962 року, де минало її дитинство, роки навчання в школі, і куди завжди з радістю поверталася з близьких і далеких доріг — до батьківського дому, саду з грушами і райськими яблуками… А ще тут ідеться про день народження… Головна героїня Дзвінка, праобраз письменниці, розповідає: “На свій день народження я замовляла татові — індійське кіно. Але, щоб це кіно було тільки для мене. І от ми з татом їхали вранці на мій день народження в сільський будинок культури. Це був двоповерховий будинок, кінобудка розміщувалася на другому поверсі. Тому тато був на верху, у кінобудці, а я сиділа в залі — внизу… І зачаровано дивилася індійське кіно — мій подарунок на день народження… Тато прибігав до мене, але скоро був змушений бігти наверх, щоб зарядити нову кіноплівку. <…> Він любив дивитися зі мною разом, і тому щоразу прибігав до мене. Коли він знову заклопотано біг на гору, я не могла дивитися кіно — від сміху. А ще тут в самому залі я танцювала разом з акторками… І почувала себе королевою…” (с. 179). Днями, перечитуючи роман “Українська Реконкіста”, піймала себе на тому, що зображені в ньому події тепер хвилюють гостріше, ніж раніше, вражають Володимир ПИЛИПЕНКО, голова Бердянського осередку ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Цього року Україна відзначає 150 літ із дня народження відомого письменника, мовознавця, фольклориста, громадського діяча Трохима Зіньківського. 17 вересня в його рідному Бердянську на День міста було врочисто відкрито меморіальну дошку видатному земляку. Її встановили на будівлі загальноосвітньої школи №9, що в мікрорайоні Ліски, — саме тут народився і провів свої останні дні письменник. Ця подія стала одним із виявів повернення історичної пам’яті українського суспільства, його бажанням осягнути винятково багаглибше… Усе, що відбувалося із Дзвінкою, візуалізувалося так, ніби крутиться у свідомості сінематограф. Із пекучою емоційною напругою сприймаються і по-новому вражають змістом цитовані нею поезії Юрка Гудзя та Віктора Кордуна, тих, кого “Небо не забуло рано забрати” до себе, з ким і я була знайома особисто. Читання означу як проникнення у канву тексту. Надається воно до порівняння з відчуттям, яке буває під час споглядання картини: дивишся і не надивишся; геть не можеш відвести від неї очей, подумки проникаєш у талановито зображений майстром пейзажний чи сюжетний простір, переживаючи і трепетну радість, і щемливий біль. Контрастна топографія міста і села, географічний і етнографічний український схід і захід (Черкащина і Прикарпаття), де рівнини і гори, а середина — Київ — серце України — такий ландшафт “Української Реконкісти”. Текст відкритий, пульсуючий — суцільний оголений нерв. Пристрасно, зі щирою симпатією або антипатією виписані характери рідних і близьких людей та односельців: ідеться про родове коріння, сімейні драми і травми, бабусине знахарство. Останнє — вісь до своєрідного калейдоскопа подій, що інтенсивно розгортаються в тексті, завдяки чому розкриваються характери, проявляються поведінка, прагнення і стремління “знаних і незнаних” українців. Мовиться про поняття Духа (небесного і внутрішнього), волю до життя, Велику Межу. Саме з нею пов’язані етапи росту і зрілості, граничні ситуації, буденність і святковість, любов і дружба між чоловіком і жінкою — усе, що вписується в земне буття з його суєтою суєт, високими ідеалами, присутністю й неприсутністю в безкінечному просторі між Небом і Землею. У міфологічну канву розповіді вплітаються реальні факти, і навпаки — реальність зливається з міфопоетикою. Проза Ніли Зборовської будується на бажанні пізнання світу і себе в ньому, пізнання тяглості поколінь, їхнього життєвого досвіду, культурних горизонтів нації. Ідучи до своєї першої Великої Межі й другого ювілейного Порубіжжя, яке випадає на наступний рік, Ніла Зборовська — критик, літературознавець, письменниця, завжди мала багато задумів і планів. Перший етап наукової й письменницької творчості — це роки навчання в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (1981—1986), захист кандидатської дисертації при Інституті літератури в Алмати (1991). З цього ж року — науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а з 2010 року — провідний науковий співробітник відділу української літератури ХХ століття. Напрацювання і раннього, і пізнішого періоду вирізняються новаторським підходом у вивченні й прочитанні творів українських класиків і сучасників. Із-поміж них назву відомі наукові праці,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин