Молода “Просвіта” · “Людині на роду написано, якою вона повинна бути”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
РІДНИЙ ГОЛОС ІЗ ДАВНИНИ
Слово Просвіти, №39 за 2011 рік
Голос звучав із вуст молодого хлопця, але ніби з сивої давнини, бо увібрав манеру співу багатьох поколінь. Коли його слухаєш, складаєть$ ся враження багатоголосся, здається, що співає цілий гурт, що ми чує$ мо голоси предків. Цього року Олексій Заєць відкривав “Країну мрій”. А тренери “Го$ лосу країни”, конкурсу, де він дебютував, розгубилися: його талант не влягався в рамки цього проекту. Олексій ЗАЄЦЬ, конкурсант, якому відмовили, бо українська народна пісня в автентич$ ному виконанні “не в рам$ ках”, був здивований та$ кою реакцією. На його думку, не російська попса, а питома українська пісня мають визначати міру та$ ланту співаків, що претен$ дують на звання “Голосу країни”.
Фото Олеся Дмитренка лотняній сорочці, а якось мене побачили в ній баби та й стали казать: “Ой, щас же ж така одежа, таке гарне все. А воно нап’ялить полотняне, да й ходить, ну к чему воно! Нам те полотняне вже спротивилось, бо ми м’яли ті коноплі да пряли”. А мені в полотняному гарно. — Де взяли такий одяг? — Сам пошив. А полотно чи баба яка дасть, чи куплю. — Ви з дитинства ходите в церкву, спі% ваєте, навіть Псалтир над мертвими чи% таєте. А багато обрядів, які відновлюєте, такі давні, ще від язичництва. — Цими обрядами ми ж не повертаємося в язичництво, не кланяємось язичницьким богам. Ми відновлюємо давню культуру такою, як вона була. А та культура, яка загинула в чорнобильському Поліссі, вона, може, найдавніша. Є думка, що українська ікона, найколоритніша, найнеповторніша, теж саме звідти. — Які обрядові свята проводите? — Річний цикл починається з колядування. Колядувати ходили старі баби на третій день Різдва, поздоровляли односельців. У чорнобильців дівчатам колядувати забороняли. А перед Новим роком водили козу лише самі хлопці. Хлопець вивертає кожух, надіває маску, козячі роги. Найголовніші дійові особи — Дід і Коза. У Діда шапка драна, кожух драний — і Коза. Далі — веснянки, заклички, якими малі діти закликають весну. Після цього Русалії, Купайло, зажинки. Обряд зажинок зберігся дуже погано. Жнивних пісень нема, є тільки приурочені до жнив. Восени — весілля. Потім молодіжне свято — Андрія. — Які викладачі університету культури Вас розуміють? — Найулюбленіші викладачі Ганна Миколаївна Коропніченко, Раїса Дмитрівна Гусак, Іван Григорович Синельніков. — Чи не пробували вчителі вокалу Вас перевчати, щоб Ви змінили манеру співу? — Ні. Моя вчителька Ганна Коропніченко дотримується такої самої думки, як ія. Я від населення перейняв культуру, яка була там, автентичний спів, автентичну мову. Ганна Миколаївна, як і я, співає у гурті “Древо” (сформований 1979 року), який першим в Україні почав їздити в фольклорні експедиції та відтворювати цю манеру співу. За ним з’явилися “Божичі”, “Кралиця”, “Володар”, “Буття”. — Чи стало зараз більше однодумців серед молоді, які хочуть їздити по селах, записувати фольк% лор? — Так, охочих багато. Це мої товариші з Київського, з Рівненського університетів. — Чи маєте власний фольклор% ний колектив? — Цього року зібрали колектив “Горностай”, до якого входять наші студенти й випускники. Назва — від міфічної пташки. Переказують, що її пір’ячко встромляли у вільце. Ще й зараз є звичай, що дівчата у вінки встромляють красиве півняче пір’я. Згадки про пташку горностай на Поліссі розповсюджені в піснях. Лєтєв гарнастай черєз сад, Пагубів пєр’ячко й на вєсь сад. Да збірайтє дєвачкі пєр’ячко… — Чи була пісня, яка Вас розчулила до плачу? — Мабуть, це голосіння. Запам’ятав, коли мені було років дев’ять, в одній сім’ї мати вмерла, діти лишилися сиротами. Наведу приклад: Ох мамко моя, да голубко моя, Ох, да куди ж ти собіраєшся? На кого ж ти нас покидаєш? Ох, маті наша, да хто ж нас пожалує? Ох, да хто нас пригорне? Ох, да в усєх дєтєй єсть маті, а в нас нєма. Ох, маті наша, да голубко наша. Ох, дє нам тєбє сустрєкать, да дє нам тєбє віглядать? — А веселі пісні, обряди? — Сміявся напевно, на весіллі. Коли дорослі гуляли, перевдягалися. Ходив туди завжди з батьками. Моя мати — витівниця, перевдягалася в кавалера тощо. Це була гулянка для дорослих, молодь туди не пускали. Там і пісні були, і різні витівки смішні. — А про яку пісню могли б сказати: “Це моя”? — Вони всі мої. Але найкраща, напевно, та, яку співав на “Голосі країни”. Бо лише у жнивних та обрядових піснях виявляється краса голосу та манера виконання. Я коли йду по дорозі, то весь час співаю, що на думку найде. — Які пісні Вам більше подобаються: ліричні чи з гумором? — Різні. Треба ж і поплакати, й посміятись, і потанцювати, не будеш же весь час плакати. — Ви вчили пісні від старих жінок. А во% ни мають характерні голоси, — Вам не зда% ється, що Ви, молодий чоловік, повний емо% цій, відтворюєте спів цих “осінніх” жінок?
— Я співав із бабами, ще коли вони були значно молодші. Тоді формувався й голос, і вимова. Саме коли вчився. — Чи у Вас немає відчуття, що Ви наро% дилися якимсь не таким, як більшість лю% дей Вашого покоління? Як Вам живеться всередині цього покоління? Як сприймаєте свій дар? Як потяг, як місію, як покарання? — Мабуть, людині на роду написано, якою вона повинна бути. Так і сприймаю. — Чи зазираєте в майбутнє? — Для чого? Треба жити сьогоднішнім. — Як Ви думаєте, Ви змінитеся? — Ні. Навіщо мінятися. Зараз і так наша нація йде, як кажуть, до кінця світу. Подивіться навколо: розпуста, пияцтво, все таке нечисте. За це має бути покарання, як ото колись потоп. Ми його заслужили. На землі насмітили, вже в небо полізли смітити. Так далі вже тривати не може. — Якою має бути дівчина, з якою Ви б одружилися? — Хтозна. Як та гарна, то співати не способна. А як співає, то ледача. Не знаєш, яку й вибрати. — Ви цікавитеся політикою? — Ні. Правда, було мені раз. Ще до школи ходив, не пам’ятаю, в якому класі був. А в клубі кандидати в депутати різних рівнів зібрали збори. Людей повнісінько. Першим виступає головний лікар: “Ось у нас у лікарні порядок, така дисципліна, така красота”. Усі мовчать. А я кажу: “Яка ж там у Вас дисципліна? От везли ми бабу в лікарню. Поки коробку цукерок не дали вашій медсестрі, то вона на її й дивитися не схотіла”. Він “Кахи-кахи” — не знає, що сказати. Виступає другий, також якийсь районний начальник. Почав усе обіцяти. Я кажу: “Можна Вам питання задати? За що Вам платять такі гроші? За те, що Ви просиджуєте штани? Ось мій батько молотить хліб. За три місяці не віддають йому зарплати. То з нього толк є — це ж хліб. Помолотять, то ми хліб їмо. А з Вас який толк?” Він нічого не відповів. А люди сміються. Потім, уже в кінці зустрічі, я додав: “Правду кажуть, що одне корито, та не одні бандити. Ті наїлися, то ці прийдуть. Ті наїдяться, другі прийдуть”. — Що Вам за це було? — Нічого. Я ж іще дитям був. Та й нині не боюся нікого — такий вродився. Тепер от поставили пам’ятник жертвам Голодомору, а на кладовищі, де могилки людей, які поховані в голодовку, зробили смітник. Хто багатший, то хоч хрестика поставили. А решта могилок заростають бур’янами. Моя прабаба там теж похована. Ми ходимо, прибираємо і акацію вирубуємо не тільки коло своїх, а й коло чужих. Але повинна й місцева влада щось робити. — Чи Вас запрошують на радіо, телеба% чення? — Іноді. Був у програмі на “Радіо “Марія”, ще кілька разів. — Чи підете на якісь інші шоу після “Го% лосу країни?” — А для чого? Ходив я й на Х-фактор. Але там роблять із людини клоуна. Я пройшов перший кастинг і другий. Мене почали вчити: треба, щоб ти усмішку робив, рухи такі, як їм треба — там десь ногою отак, а там рукою. Мене це не влаштовує. Пісня повинна бути природною, виконання також. Пісню треба показувати такою, як вона є, у всій красі. — Вас хвалив Меладзе, він із Вами не зус% трічався? — Ні. Я чув, що він обіцяв: запишемо, видамо диски. Але поки що це тільки слова. — А нашу пропозицію підтримаєте? Щоб розвивати молодіжні автентичні гур% ти, організовувати такі фестивалі? — Було б добре. Працюватимемо, а що вийде — побачимо.
Записала Надія КИР’ЯН
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
