Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Від першої особи · “Дипломатія повинна бути тими очима і вухами, які мають бачити й чути все, що є цікавого в інших країнах, і приносити до себе”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Володимир ОГРИЗКО: «Є ПОЛІТИЧНА

Слово Просвіти, №39 за 2011 рік

ПОЧИНАЛИ ЗІ СТОЛА І ДВОХ СТІЛЬЦІВ — Володимире Станіславовичу, в рік 20-літнього ювілею Української держави ми аналізуємо нашу новітню історію, говоримо про досягнуте, пошуки, можливо, помилки на цьому шляху. А як відбувалося становлення дипломатії нашої молодої держави? — Порівняно з іншими країнами — республіками колишнього СРСР — наш вихід у світ був хоч і важким, але доволі непоганим. Ще до проголошення незалежності в МЗС були співробітники, які не просто чекали, поки вона настане, а наближали її. А потім робили все належне, щоб цей перехід був для дипслужби плавним і не таким болючим. Що це вдалося на всі 100 відсотків, не стверджуватиму, насамперед через проблему кадрів. Їх, фахово підготовлених, просто не було. У нас на початок 1992 року вважалося, що посольство сильне, якщо в ньому працює хоч один співробітник із досвідом роботи понад 5 років. Ми вперше вийшли на міжнародний рівень у двосторонньому форматі. Був досвід багатосторонньої дипломатії, адже Україна — один із засновників ООН, але не було досвіду двостороннього міждержавного спілкування. Найбільша проблема — ми не витримали високу планку добору кадрів, і це дало певні негативи в майбутньому. Але процес розвитку взяв своє. Звичайно, можна говорити і про фінансові, технічні проблеми, адже багато наших посольств починали зі стола і двох стільців, навіть без комп’ютера. Але як людина з досвідом дипломатичної роботи і до незалежності, і після, можу сказати, що за ці 20 років сформовано нормальний дипломатичний механізм, який адекватно захищає інтереси держави. РОСІЯ — САМОЗВАНА “ПРАВОНАСТУПНИЦЯ” — Цей процес становлення відбувався тоді, коли Російська Федерація оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. І тут постала непроста проблема активів і пасивів колишнього Союзу. — Росія себе такою оголосила сама, хоча, згідно з міжнародним правом, не можна оголошувати себе одноосібним правонаступником. Адже всі держави, які утворилися на основі колишнього СРСР, були однаковими правонаступниками щодо боргів і активів Союзу. Росіяни ж вигадали, змавпували у західних німців за часів розколу Німеччини теорію “продовження”, в цьому випадку — щодо Радянського Союзу та Російської імперії. — Ми змирилися з цим доволі сумнівним самопроголошенням? — Ми не змирилися. І досі єдиною країною з колишніх радянських республік, яка не відмовилася від своєї частки в боргах і активах СРСР, є Україна. Таку угоду ніколи не ратифікувала наша Верховна Рада. Де-юре ми також є правонаступниками Союзу, у нас такого права ніхто забрати не може, це наше суверенне право, яке реалізовуватимемо. До речі, питання боргів і активів Союзу досі не врегульоване. Те, що Росія виплатила борги колишнього СРСР, — факт, але зовсім не факт, що вона в такий спосіб повністю закрила цю сторінку, бо між Україною і Росією ця проблема до кінця не вирішена. І прямим наслідком є те, що деякі країни не хочуть перереєстровувати закордонну власність колишнього СРСР на Російську Федерацію, бо керуються саме міжнародним правом, а не заявами якихось інших політиків. Оскільки це питання між Україною і Росією не врегульоване, матимемо право у потрібний момент до нього повернутися. Для вирішення цього питання потрібна політична воля нашої держави, і тоді ми можемо готуватися до судових процесів, але це нормальна практика для цивілізованих країн. Поки що такої політичної волі бракує. — Схоже, оті радянські активи значно перевищували борги. — Ми всі це знаємо. Якщо поглянути на цифри, які були станом на 1 грудня 1991 року, то очевидно, що Росія отримала значно більше, ніж віддала. Саме тому у неї така позиція. Порахувавши, що прибутків більше, ніж видатків, вона й пішла цим шляхом. Мабуть, помилкою було те, що коли в грудні 1991 року виникло питання про правонаступництво Росії в Раді Безпеки ООН, Україна не поставила певних умов. Якби ми тоді пов’язали ці речі — ми передаємо Росії право представляти колишній СРСР у Раді Безпеки ООН, але Росія повинна зробити певні кроки у відповідь, ситуація була б іншою. КОРДОН ЧИ “ГУЛЯЙ:ПОЛЕ”? — У процесі становлення нашої Володимир Огризко та Кондоліза Райс держави відбувалося і встановлення та зміцнення її кордонів, досить непросте й болюче. Можна згадати хоча б історію довкола острова Зміїний: стверджують, що ми програли суд щодо цього острова. — Ми тут нічого не програли, зокрема якщо говорити і про розмежування континентального шельфу. У своєму позові до Міжнародного суду в Гаазі ми претендували на більшу площу, ніж нам могли надати, грали на випередження. У результаті маємо зважений результат. Румунія теж здобула те, що належить. Ми Румунії нічого не програли, а в політичному плані виграли, адже отримано чітке підтвердження, що острів Зміїний належить Україні. Так, не взяли його як точку суші для розподілу шельфу, але щодо проведення інших ліній усе нормально. Це конкретна ситуація. А якщо говорити загалом, то тема кордонів залишається актуальною в зовнішній політиці. Адже якщо у держави прикордонні проблеми, то для неї це доволі небезпечна ситуація. Що ми маємо? Повністю врегульовані кордони, крім Білорусі і Росії. З Білоруссю ми фактично вийшли на фініш, їхній парламент ратифікував угоду про кордон, наш теж, залишилося обмінятися ратифікаційними грамотами. З Росією складніше, оскільки ідеться не про господарські чи технічні проблеми, щоб провести розмежування, тут кордон використовується з політичною метою. Немає кордону — труднощі для України в питанні про безвізовий режим з Європейським Союзом. Європа резонно каже: якщо хочете мати такий режим, то ваш східний кордон повинен бути закритий, бо коли звідти вільно йтимуть нелегали, наркотики, зброя, то нащо нам така ситуація? Якщо немає угоди щодо кордону, то це “гуляй-поле”. — Ви маєте на увазі візовий режим із Росією? — Не обов’язково. Просто треба облаштувати кордон належним чином. Через кожні 25 кілометрів поставити прикордонну точку, щоб реально контролювати ситуацію, обладнати кордон електронною апаратурою. Сьогодні кордон із Росією делімітований, тобто проведений на мапі, а не на землі. Якщо хтось хоче його перейти, то це легко зробити. Згадайте, що відбувалося в Керченській протоці. Хіба нормально, коли держава не контролює того, що діється в її територіальних водах? Натомість нам кажуть, що, мовляв, не було кордону між Україною і Росією. Це казки для людей, які не вивчали міжнародного права, двосторонніх відносин. Сусіди безконтрольно користуються нашою акваторією і не збираються нічого змінювати, бо їм так зручно. Але з погляду безпеки нашої держави, безпеки громадян, судноплавства це неприпустимо. Ми розпочали роботу і повинні її закінчити, щоб мати чіткий кордон і по суші, і по морю. Зараз знайшли поклади нафти й газу на шельфі Чорного моря. Як ми їх розроблятимемо, якщо не знаємо, де лінія кордону? Це прямий шлях до суперечок і постійних проблем. Ми цього не хочемо. Питання непросте, бо стосується обох країн. — То все-таки кордон тут був? — Звичайно, був і є. Але це розмежування на Азові й у Керченській протоці не прописане в міждержавній угоді. На старих радянських мапах, випущених у Москві, чітко визначені кордони між нашими колишніми республіками. Але в Москві роблять вигляд, що цього не розуміють. ДИПЛОМАТІЯ ЗАВЖДИ ПОПЕРЕДУ — Як українська дипломатія переймала закордонний досвід у всіх галузях і передавала його нашій державі? — Це було чи не найголовнішим завданням нашої дипломатії, особливо в перші роки. Ми вивчали досвід адміністративної роботи, функціонування політичної системи, засад ринкової економіки, приєднання до тієї чи іншої Конвенції. Дипломатія повинна бути тими очима і вухами, які мають бачити й чути все, що є цікавого в інших країнах, і приносити до себе. Наскільки це вдавалося ефективно робити, сказати важко. Якщо відверто, багато пропозицій з посольств через ті чи інші обставини у нас не впроваджувалися. Дипломатія взагалі дуже часто виходить уперед, а тили не встигають. І в середовищі дипломатії настає певне розчарування. — Закордонне українство. Тема непроста, актуальна по гарячих слідах чергового Всесвітнього форуму українців. — Наші стосунки із закордонним українством були співзвучні тим етапам, якими жила країна. Ось перший етап незалежності. Піднесення, ейфорія, закордонні українці приїздять до нас із великою фінансовою допомогою. Очікували якихось змін. Перше очікування завершилося розчаруванням. Потім у нас переходи від одного президентства до іншого. Спочатку настороженість, як воно буде? Коли ситуація вирівнювалася, то й стосунки ставали кращими. Але ось процеси початку 2000-х років: кольчужний скандал, вбивство Ґонґадзе — і абсолютно інше ставлення до нас із боку діаспори. Тобто, по тому, що відбувається тут, ми можемо визначити, як ставляться до нас офіційні представники країні діаспора. Пригадую один із таких форумів. Діаспора нам пропонувала підправити те чи інше у нашому суспільному розвитку, і це був нормальний діалог. Але дивіться, яка зараз реакція діаспори на події в нашій країні. — Доволі критична, роблячи висновки зі співдоповіді президента Світового конгресу українців на останньому Форумі. — Для мене діаспора завжди була потужним чинником відстоювання наших державних інтересів за кордоном. І в стосунках із нею все повинно бути в системі. Не хочу якось себе виокремлювати, але Гість нашої газети — міністр закордонних справ попереднього уряду Володимир ОГРИЗКО. Народився в Києві 1956 року. Закінчив факультет міжнародних відносин Київського Національного університету імені Т. Шевченка. З 1978 року на дипломатичній службі. Пройшов усі її сходинки в апараті МЗС і представництвах України за кордоном. У 1999—2004 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії та Постійний Представник України при ОБСЄ та інших міжнародних організаціях у Відні. У 2005—2007 роках перший заступник міністра, а з грудня 2007 до березня 2009 року — міністр закордонних справ України. З березня 2009 до березня 2010 — перший заступник Секретаря РНБО України. У 2005—2010 роках — голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Володіє англійською та німецькою мовами. Кандидат історичних наук. У вересні 2010 року на з’їзді партії “Наша Україна” обраний заступником голови Політради партії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин