Про-читання · “Рухає історію насамперед активна меншість…” В. Липинський · с. 7сторінка оригіналу ↗
Обличчя без маски у сутінках слави
Слово Просвіти, №39 за 2012 рік
Вікторія ТКАЧЕНКО
20 вересня у Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії відбулася презентація книжки “Українські обличчя кіно й театру”. Упорядник і редактор книжки — Лариса Брюховецька. Цей захід зовсім не схожий на презентації книжок, які ми звикли відвідувати, — то було справжнє занурення у вимір театру й кіно. Зібралися не лише майбутні читачі цього видання, а й ті, чиї обличчя постають перед нами на його сторінках. Вели вечір актори театру імені Івана Франка — Богдан Бенюк і Наталя Сумська. “Це неймовірне відчуття — тримати в руках книжку і згадувати про постаті геніїв театру та кіно. У ній є і наші імена”, — усміхнувся Богдан Бенюк. Наталя Сумська говорила про важливість поєднання в одній назві двох понять — “театру” і “кіно”, які навряд чи конкуруватимуть. До слова запросили В’ячеслава Брюховецького, який одразу ж увів в оману гостей презентації: “Я не розумію, чого ви всі так радієте? Плакати треба!” — зовсім серйозно розпочав він свою промову. Але одразу ж усміхнувся і додав: “Плакати тому, що ця книга ввібрала в себе стільки інформації, що наступна вийде ще не скоро!”. Він одразу ж поділився мріями:
“Я теж так хотів бути актором. Просив роль хоча б… Колобка!”. В’ячеслав Степанович відзначив нинішню тенденцію спраги людей до культури і ностальгію за справжніми, духовно змістовними театром і кіно. Про своє бачення мистецтва розповіла Наталя Сумська. Для неї кіно і театр — стан душі, процес віддачі свого серця. Будь-яке мистецтво твориться за певної ідеї — самореалізації і здобутку лаврових вінків слави або національної ідеї, яка збагачує культурну спадщину Батьківщини. Ця презентація настільки світла і тепла, що зібралися на ній лише ті актори, які зацікавлені у самовіддачі заради поповнення духовної скарбнички України. “Дивно, але це справді так: треба вкладати багато сил, аби виживати у себе вдома, в Україні”, — говорить акторка. Світлана Степаненко зазначила: “Нарешті з’явилася книга не про одного актора, а про багатьох. Ця книжка — ще один етап в історії української культури”. Естафету оратора перехопив Анатолій Гнатюк, який назвав презентацію справжнім святом. Актор розповів про форсмажорний випадок, який стався під час вистави “Тарас Бульба”, чим підкреслив, що професія актора — постійна імпровізація. Гостей привітали актори театру імені Івана Франка — Ірина Дорошенко і Олексій Богданович. Вони показали уривок із вистави “Маленькі подружні злочини” — драма про чоловіка і дружину, які вже п’ятнадцять років разом, та постійні недомовки та байдужість породжують конфлікт, який назрівав роками. “Кажуть, що для того, аби зіграти, актору потрібен лише килимок”, — сказала Ірина Дорошенко. Б. Бенюк згадав про втрату, яка і досі завдає гострого болю багатьом українцям, — про геніального актора театру і кіно Богдана Ступку. Він прочитав вірш Івана Малковича “Із янголом на плечі” і провів паралелі між янголом і Богданом Ступкою. Пам’ять людини, яка на власному прикладі показала що таке “жити для України і з Україною в серці”, вшанували хвилиною мовчання. “Але український театр на нас не завершується і ми чекатимемо на народження нових талановитих акторів”, — додав Богдан Бенюк. Ведучі вечора запросили до фінального слова головну героїню заходу. Лариса Брюховецька щиро подякувала всім, хто допоміг книжці “Українські обличчя кіно й театру” побачити світ, а також тим, без кого не було б і видання — талановитим акторам, які дарують частинку себе українському народові. Станіславський колись дуже влучно висловився: “Якщо б сенс театру був тільки в розважальному видовищі, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки праці.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
