Малі міста України · Передплатну кампанію редакція “СП” поєднує з оновленням основних рубрик тижневика. Долучайтесь! · с. 11сторінка оригіналу ↗
ДДуухх ссппррааввж жннооссттіі,, або Нове життя старої рубрики
Слово Просвіти, №39 за 2012 рік
будемо розводитися про всі політичні перипетії, які не дозволяють владі глянути широко розплющеними очима на проблеми малих міст України, на байдужість всеукраїнську до западання перлин історії й культури в депресивні зони. Ось один лише факт: із 210 тисяч цінних пам’яток лише 140 тисяч занесено в загальнодержавний реєстр… Попри все, малі міста завжди були і ще є не лише офіціозними “одиницями й суб’єктами”: там зароджувалися і трималися в пошанівку засадничі особливості українського національного життя, історії, культури, мови. Тисячі інтелігентів по всій нашій країні живуть і працюють у цих “адміністративних населених пунктах”, роблячи все можливе — і неможливе талюючи напрямок своєї роботи в рубриці “Малі міста України”. Як завжди, кличемо на допомогу місцеві міські організації обласних об’єднань ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка: пишіть нам, називайте адреси, говоріть про зроблене і те, що треба зробити. У нинішньому числі “Слова Просвіти” подаємо першу оповідь про редакційну подорож до Ніжина. Його ми обрали невипадково: хто хоч раз побував у цьому стародавньому місті, погодиться з нашим вибором. Хто в Ніжині не бував, сподіваємося, зацікавиться цією легендою українського містобудування, чиї храми утворюють хрест — зі сходу на захід. І, як стверджує зберігач старожитностей Ніжинського краєзнавчого музею Лілія Руденко, “від-
Тараса Шевченка й Олександра Пушкіна, Олександра Грибоєдова і Володимира Даля? Гоголівський романтичний реалізм теж був нам співзвучний та дивовижно проявлявся в барокових рисах Миколаївського собору і базарних сьогоднішніх вивісках, безжально прикріплених до легендарних забудов минулих сторіч, у храмових руїнах, і тоді особливо гостро шкодувалося за знищеним твором ніжинського ліцеїста “Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан” і поставали в уяві його видіння: “Ікони винесли з храму — і храм вже не храм: кажани і злі духи проживають у ньому…” Утім, нечиста сила ніжинському десанту не загрожувала: нас супроводжував отець Олександр Морозов, науковець і про-конях, то потрібно було багато часу, а поштові станції влаштовані так, що відстань між ними від 16—18 верст до 35. Весь час у роз’їзді 51 кінь. Крім основної функції — доставки пасажирів, будь-які речі можна було переслати й отримати через пошту, зокрема і листи, і великі суми грошей. Після 1835 року запровадили деліжанси між Києвом і Москвою. Запрягали шестеро коней, було місце для візників і для пасажирів. Могли перевозити 8 пасажирів, але коштувало це недешево і деліжанс курсував раз на тиждень. У музеї збережено матеріали XVII—XVIII століття. Зокрема історія кохання Мазепи до Мотрі Кочубеївни, документи, кахлі XVIII століття, які знайдено під час ремонту приміщення. Експонати XIX століття: документи (копії Санкт-Петербурзького архіву), газета “Северная почта” (1813 р.), якій наступного року виповниться 200. Серед експонатів початку ХХ століття — державні й особисті печатки, на які мали право люди дворянського походження. Дуже цікавий експонат — дорожній самовар-чайник (друга пол. XIX ст.). До речі, сучасні водонагрівачі створені на основі такого дорожнього самовара. Ще одна унікальна річ — телефонний апарат початку століття. А ось і колекція поштових марок, починаючи з перших 1918 ро-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
