Малі міста України · “Бібліотека в Ніжині — одна з найдавніших університетських бібліотек. За 190 років існування вона не припиняла своєї діяльності”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
М Мууззеейй ррііддккііссннооїї ккннииггии
Слово Просвіти, №39 за 2012 рік
2009 року, коли відзначали 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя, утрьох кімнатах бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя заснували Музей рідкісної книги (до цього він містився у дуже тісному приміщенні). Закупили нове музейне обладнання, тепер експонати під надійним захистом. Мріялося, що три стіни будуть зашиті старовинними шафами ХІХ століття, які збереглися, але їх треба реставрувати. Мрію залишили на перспективу — можливо, знайдуться спонсори. Про скарби музею розповів журналістам його завідувач, священик, голова Ніжинської “Просвіти” Олександр Сергійович МОРОЗОВ. Запрошуємо наших читачів до екскурсії залами, де живуть рідкісні книги.
“У ХІХ столітті бібліотека збагачу) валася, у ХХ — розбазарювалася” Наша бібліотека позаминулого року відсвяткувала 190 років. Із діючих університетських бібліотек це одна з найдавніших. Давніші за неї хіба львівська (їй 350 років), харківська, Києво-Могилянська, яка припиняла своє існування. А наша — не припиняла. 1803 року був започаткований Харківський університет, 1805-го — видано наказ про створення в Ніжині ліцею князя Безбородька. Засновниками університету були брати Безбородьки: князь — канцлер Російської імперії Олександр і його молодший брат Ілля, вихідці з Чернігівщини. Мали маєток у селі Стольному. Їхній батько Андрій Безбородько дав дітям гарну освіту. Був генеральним писарем в останньому гетьманському уряді Кирила Розумовського. Олександр Безбородько навчався в Києво-Могилянській академії. Кар’єру брати Безбородьки робили в Санкт-Петербурзі. Олександр дуже швидко став особистим секретарем Катерини ІІ і потім дослужився до канцлера Російської імперії. Діяльність Безбородьків суперечлива. Вони проводили політику в руслі русифікації, але дещо зробили й для України. Коли Олександр Безбородько помер, то в його заповіті знайшли запис, де він заповідав кошти, які залишаться, покласти в банк і на них відкрити “богоугодноє завєдєніє”. Яке саме, він не зазначив. Рішення про те, що саме це буде, ухвалював його молодший брат Ілля, відставний генерал, прихильник просвітницьких ре-завдяки діяльності першого його директора Миколи Олексійовича Лавровського — відомого педагога, філолога, історика літератури, академіка Російської академії наук, бібліотека була значно розширена. У ті часи навчальні заклади мали свої опікунські фонди, у які збиралися пожертви, кошти за заповітами тощо. На ці кошти була придбана бібліотека професора московського університету Степана Шевирьова, історика літератури, філолога, слов’янофіла, приятеля Гоголя, Пушкіна, Аксакова. У нього виникли конфлікти з керівництвом Московського університету, після чого його звільнили з роботи й він виїхав за кордон. Проживав в Італії, Франції, зібрав дуже цінну бібліотеку (майже 6 000 томів), і після смерті Шевирьова її придбав наш заклад. 1875 року було придбано бібліотеку ще одного відомого науковця, Фрідріха Вільгельма Річля. Це австрійський науковець чеського походження, філолог, фахівець із давньої латини, мав власну класичну філологічну школу. Його учнем був відомий німецький філософ Фрідріх Ніцше. В архівах збереглася характеристика, яку Річль давав Ніцше, коли той вступав до аспірантури. Після смерті Річля його бібліотека поповнила наше зібрання. 1876 року своїм фондом із нами поділився Варшавський університет, передав частину своїх дублетів. Тоді ж було придбано ще одну дуже цінну бібліотеку — 680 томів Ніжинського грецького Олександрівського училища. У Ніжині у ХVІІ столітті
Редакція “Слова Просвіти” провела в музеї кілька незабутніх годин існувала потужна грецька купецька громада, завдяки діяльності якої була зібрана цінна бібліотека. Найдавніші наші книжки походять саме з бібліотеки ніжинських греків. У ХІХ столітті бібліотека збагачувалась, а в ХХ її набутки розбазарювалися, втрати були дуже суттєвими. Зокрема, 1934 року, коли відбувалася реформа вищої освіти в радянській Україні, за наказом тодішнього наркома освіти В. Затонського статус Ніжинського вишу було понижено, він був перетворений на Інститут народної освіти, йшлося навіть про те, щоб його взагалі перетворити на “робфак”. ВНЗ усе-таки зберегли, а бібліотеку розграбували. У нас повністю забрали рукописний фонд, близько 400 одиниць зберігання, там були рукописи Х—ХІІІ століття та найцінніша перлина — найбільша у колишньому Радянському Союзі колекція автографів Миколи Гоголя. Переважно все це зараз зберігається у Національній бібліотеці Вернадформ Олександра І. Вирішив, що це буде університет. Будівництво тривало майже 15 років. 1820 року університет відкрився і відразу ж було засновано його бібліотеку. Завдячуємо цим нащадкові родини Безбородьків, графові Олександру Григоровичу Кушелєву-Безбородьку, який був першим почесним опікуном навчального закладу й подарував 2,5 тисячі книжок із родинної бібліотеки. Це поклало початок зібрання. Протягом ХІХ століття навчальний заклад кілька разів змінювали. Після відомої справи про вільнодумство 1832 року викладачів гімназії звинуватили в поширенні ідей декабристів і за царським указом навчальний заклад перетворили на фізико-математичний ліцей. Вирішили, що фізика й математика менш небезпечні, ніж гуманітарні науки. 1840-го постав юридичний ліцей, а 1875 року на базі ліцею було створено Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька. 1875 року
У цьому корпусі Ніжинського університету міститься бібліотека стародруків ського в Києві, багато стародруків забрала бібліотека Київського університету. Ми виявили в архіві документи 1934— 1936 років, там є дуже цікаве листування: Київський університет замахнувся на вилучення з нашої бібліотеки 60 000 примірників! І нарком освіти давав згоду на це. Ці книжки не вивезли через те, що почалися репресії і тих людей, які займалися вилученням, репресували. Так вдалося зберегти решту бібліотеки. Показати студентам, який вигляд мала давня українська книжка в оригіналі, ми, на жаль, сьогодні не можемо. Але в Музеї експонуються факсимільні видання 80-х років ХІХ століття двох найдавніших книжок часів Київської Русі: це “Остромирове Євангеліє” 1056—57 рр. та “Ізборнік князя Святослава” 1073 р. Фахівці, які вивчають пам’ятки давньоруської писемності, говорять, що ці книги репрезентують не початок вітчизняного книгописання, а його розквіт. Тобто, щоб створити книгу на такому високому мистецькому рівні, треба було мати багаторічний досвід не тільки користування книжками, а й їхнього виготовлення. Давніші манускрипти просто не збереглися. Чому? Відповідь дуже проста: ми знаємо, що в Києві у Софійському соборі була бібліотека Ярослава Мудрого, жодної книжки з якої до нашого часу не дійшло; скоріше за все вони загинули під час монгольської навали у ХІІІ ст. Перше видання “Слова о полку Ігоревім” 1800 р. в нашій колекції — дуже рідкісне й цінне. Точиться дискусія, чи ця пам’ятка вітчизняної літератури ХІІ ст. є оригіналом, чи підробкою, але саме це видання є дуже цінним тому, що на теренах колишнього Радянського Союзу відомо лише близько 60 примірників, і один із них — у нашій бібліотеці. Є в нас переклади “Слова…” українською й російською мовами, надруковані в ХІХ ст. з автографами перекладача — відомого вченого, першого ректора Київського університету, приятеля Т. Шевченка, Михайла Максимовича. Це — сигнальний примірник видання 1857 р., за яким Максимович правив уже набраний текст. Сучасне факсимільне видання, яким ми теж пишаємося, — “Пересопницьке Євангеліє” 1556—1561 рр., яке видали 2008 року Українська академія наук спільно з УПЦ МП. Ця рукописна книга — найдавніший відомий переклад Святого Письма українською мовою. Першим дослідником історії цього рукопису був професор Ніжинського історико-філологічного інституту Олександр Сергійович Грузинський. У нашій колекції експонується його монографія, присвячена історії походження манускрипту, датована 1911 роком з автографом автора. Ще одне цікаве факсимільне видання 1843 року — так зване “Реймське Євангеліє”, оригінал якого зберігається у Франції. Це Євангеліє написане слов’янською мовою в ХІ столітті і, як вважають дослідники, у Францію воно потрапило разом з Анною Ярославною, донь-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
