Малі міста України · “Кожна нова влада, починаючи з 1917Cго, оволодівши містом, насамперед перейменовувала вулиці”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
«Неактуальний Самокиш»
Слово Просвіти, №39 за 2012 рік
Загальний наклад статті з такою назвою в друкованих ЗМІ 145 тисяч примірників. А ще її передруковували на російськомовних сайтах у Криму, Україні й Росії, 2011 року видали окремою брошурою в Сімферополі (Кримський центр гуманітарних досліджень, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Кримське товариство російської культури у видавництві “Кримський архів”). Її автор — доктор філологічних наук, професор Володимир Павлович Казарін, завідувач кафедри російської й зарубіжної літератури Таврійського університету. Його дослідження зацікавило нас інформаційною насиченістю, постановкою проблеми, спонукало до роздумів про об’єктивність чи необ’єктивність національного вшанування в державі, у великому чи невеликому містечку, зокрема в Ніжині.
Надія ОНИЩЕНКО Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА
“25 жовтня 2010 року виповнилося 150 років художнику Миколі Семеновичу Самокишу. Він залишив нам у спадок більше 11 тисяч картин, графічних робіт і книжкових ілюстрацій (перо, туш, сепія, акварель). Дійсний член Імператорської Академії мистецтв. Володар п’яти срібних, двох малих і великої золотих медалей тієї самої Академії і срібної медалі Всесвітньої виставки в Парижі. Лауреат першої премії графа С. Г. Строганова. Ще студентом удостоївся честі стати автором картини, яку придбав П. М. Третьяков для знаменитої галереї. Пізніше його роботи поповнять колекції Зимового палацу, Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, Державного Російського музею і багатьох інших збірок Росії й Європи…” Так пише про нашого видатного земляка Володимир Казарін. І далі риторично запитує: “Можливо, його радісно й урочисто згадали в ювілейні дні в рідному Ніжині — чернігівському містечку, в якому він народився і закінчив гімназію при знаменитому Ліцеї князя Безбородька (в тому самому, в якому колись вчився Гоголь)?.. Ні, ні й ні…” Із таким висновком категорично не погодилася завідувачка музею “Ніжинська поштова станція” Ольга Петрівна Пономар. Тут відзначали всі ювілейні дати в житті Миколи Самокиша. У листопаді 2011 року урочисто відбулося спеціальне погашення конвертів. І через 150 років після народження митця бачимо його “Трійку”. Можливо, таку ж трійку коней бачив тут ще один славетний наш земляк Микола Гоголь. Адже в цей двір — у будівлю поряд — він заходив по листи. Ніжин — інтелектуальна батьківщина Миколи Гоголя. Саме тут видатному літератору поставили перший пам’ятник 4 жовтня 1881 року. А вулицю Мостову навпроти назвали його ім’ям. Гоголевим перейменували і сквер, який наприкінці 1870-х років заклав відомий громадський і культурний діяч Василь Тарновський-молодший. 1880 року було створено спеціальний комітет для збору коштів, до якого крім колективу Історико-філологічного інституту на чолі з директором Михайлом Лавровським увійшли історик Микола Костомаров,
письменники-випускники Ніжинської вищої школи Микола Гербель, Леонід Глібов, відомі російські письменники Дмитро Григорович, Олександр Островський, Іван Тургенєв. Художники-передвижники на чолі з Миколою Ге організували виставку, а виручку передали в комітет спорудження пам’ятника. Зібрані 8095 карбованців на той час були значною сумою.
Бронзовий бюст Гоголя придумав Пармен Забіла, небіж однокашника Гоголя Віктора Забіли, дядько-співачки Надії Забели- Врубель і дід письменниці Наталі Забіли. Знаменитий рід почався в с. Монастирище Ніжинського повіту. Скульптор, академік Санкт-Петербурзької академії мистецтв Пармен Забіла оригінально зобразив себе в профіль із правого боку бюста. А в усмішці Гоголя виразив творче кредо письменника: “Определено мне чудной властью… озирать жизнь сквозь видный миру смех и незримые неведомые ему слезы”. Кандидат мистецтвознавства архітектор Людмила Пляшко у праці “Місто, письменник, час. Ніжинський період життя М. В. Гоголя” (К., 1985) аргументовано висвітлює тісний зв’язок великого письменника з предметним світом, який оточував його в юності. Книжка вийшла накладом 15000 примірників і зразу ж стала бестселером. Вона й сьогодні не втратила актуальності. Якщо стати поряд із пам’ятником і подивитися навпроти на вулицю його імені, то мимоволі проймаєшся іронією письменника. Сучасний вигляд вулиці, реорганізація колишніх магазинчиків Благовіщенського монастиря нагадує мені скарбничку Плюшкіна. Незугарна еклектика різко дисонує з аурою духовності, яку несуть у собі величні куполи, сам пам’ятник. Чому б не назвати ті ж магазинчики за асоціацією з гоголевими творами? Причому всі вивіски повинні бути зроблені одним художником і стилізовані під гоголівські часи. Майстерня “Каблучок” може бути “Черевички для Оксани”, магазин тканин — “Солошина мода”, гастроном — “Апетити Собакевича”, перукарні — “Ніс”, “Царицина перука”, “Оселедець Тараса” тощо… Таку ідею, висловлену в газетах “Урядовий кур’єр”, “Слово Просвіти” автором цих рядків ще сім років тому публічно підтримав і розвинув у місцевій пресі відомий гоголезнавець професор Павло Михед. Але в міській раді нас не почули. Пропозиція зацікавила головного архітектора міста Миколу Гавриша, який показував мені проект отієї фасадної стіни Благовіщенського монастиря, що “дивиться” на пам’ятник Миколі Гоголю. Архітектор за фахом і покликанням був вражений архітектурною красою Ніжина і вболівав за її майбутнє. Він створив містобудівничу раду з художників, будівельників, краєзнавців, музейних працівників, які часто не погоджувалися з офіційною думкою щодо впорядкування вулиць, встановлення торговельних кіосків біля пам’ятників, кольору будинків у центрі міста. Але така професійна самостійність не сподобалася владі. Із нагоди 130-річчя встановлення пам’ятника Миколі Гоголю ніхто не поклав бодай квіточки до його підніжжя. Під час проведення вже традиційного Покровського ярмарку Миколу Гоголя викреслили з числа персонажів, бо “вже набрид”. Актуальним виявився… Марк Бернес, який народився в Ніжині й прожив тут перші п’ять літ. Міська влада оголосила 2011-й його роком, створивши оргкомітет. Відповідне розпорядження видав і голова облдержадміністрації. Скульптурі в образі героя кінофільму “Два бійці” Аркадія Дзюбіна надали статусу паркової, але на брилі під нею написали “Марк Бернес” і дати життя, і це призвело до законодавчих непорозумінь і відомчої переписки. Виконуючи чиновницькі вказівки, колектив Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського зробив виставу про Марка Бернеса, забувши про 105-річчя з дня народження народного артиста України Болеслава Лучицького, який заснував цей театр 1933 року. Від імені культурної громадськості міста наважуся порадити їм звернути увагу й на інші знакові постаті, які прославили Ніжин в українській і світовій історії. 2012-й може стати роком Євгена Гребінки, чиє 200-ліття відзначає Ніжинський держуніверситет імені Миколи Гоголя як свого знаменитого випускника. Доки Олег Скрипка носиться з ідеєю телевізійного конкурсу українського романсу “Очі чорні”, чому б Ніжину не організувати його на наших сценічних майданчиках, запросивши того ж Скрипку чи Тараса Компаніченка? Чиновники управління культури і туризму могли б показати свої організаторські таланти. Не думаю, що на це треба більше коштів, ніж на пам’ятник. Виповнюється 185 років із дня народження Леоніда Глібова. Його навчання в Гоголевому виші позначене й іменною аудиторією, й назвою вулиці, як і Євгена Гребінки, до речі. Але ніяк не позначений будинок священика Федора Бордоноса на початку провулку Тупого, в якому відомий байкар і видавець мешкав. Тут гостював і Пантелеймон Куліш. Неодноразово депутати міської ради різних скликань порушують питання про зміну назв міських вулиць. Упродовж останніх вісімдесяти років Ніжин пережив чотири хвилі масових перейменувань. Кожна нова влада, починаючи з 1917-го, оволодівши містом, насамперед перейменовувала вулиці. І робилося це не за місцевим чи національним принципом, а за ідеологічним. Сьогодні вулиця Ворошилова приведе вас до вулиці Чапаєва, паралельно якій тягнеться вулиця Фурманова, які з’єднані вулицею Бєляєва (невідомо якого: чи-то космонавта, чи то письменника-фантаста. — Н. О.). А вулиця Вознесенська межує з Паризькою комуною й Тельмана. Остання хвиля перейменувань відбулася 1993 року перед святкуванням 1000-ліття заснування Ніжина. Комуністична міська рада за наполяганням тодішнього міського голови Анатолія Романенка повернула деяким вулицям історичні назви. Але на Леніна, Дзержинського, Червоноармійську й Червонокозачу замахнутися не посміли… Тож “більшовики” й досі царюють у назвах ніжинських вулиць, а відтак впливають на свідомість їхніх мешканців, вважає старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України Сергій Зозуля. Чи не час нам на 22-му році української незалежності повернутися до національних символів? До ювілейної дати група київських архітекторів на чолі зі старшим науковим співробітником Державного науково-дослідного й проектного інституту містобудування НАН України Віталієм Сопілкою розробила документацію передумов до створення історико-культурного заповідника “Древній Ніжин”. 20 років цей документ перекладається з одного сейфа в інший, а на запити патріотичної громадськості чиновники розповідають про відсутність коштів і про необхідність виготовлення документації в іншому форматі…
Музей “Ніжинська поштова станція”. Куточок М. Сомокиша в кімнаті, де він народився
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
