Мова єдина · “Чому люди прагнуть, аби у світі їх сприймали саме у власній “мовній одежі” — зрозуміти нескладно”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Чи тотожні Kiev та Kyiv?
Слово Просвіти, №39 за 2013 рік
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук
Наприкінці серпня я літав на міжнародну конференцію з фізики гарячих електронів у Вільнюсі. У літаку “Міжнародних авіаліній України” кожен пасажир мав змогу переглянути “глянцевий” бортовий часопис “Панорама”. Не переповідатиму його змісту, а зупинюся на формі — йдеться про речі нібито малозначущі, але насправді дуже важливі. Усі тексти “Панорами” двомовні — українською й англійською. Так є у всьому цивілізованому світі, але в Україні МАУ — це радше виняток, адже інші авіакомпанії, що з’явилися на наших трасах після краху “Авіасвіту”, у своїй друкованій продукції державною мовою не послуговуються. Зате англомовна частина “Панорами” лишила гіркий осад. Не браком фаховості перекладу (перекладачі вправні й навіть зразково політкоректні — українське усталене “Прибалтика” відтворено нормативним для світу “країни Балтії”). Але в журналі, від привітання президента МАУ Юрія Мірошнікова й до мапи з позначеними авіарейсами, назви українських міст передано англійською так, як це було за часів СРСР: “Kiev”, “Kharkov”, “Dnepropetrovsk”, “Lvov”, “Ivano-Frankovsk”… Українці — не єдина постколоніальна нація, яка постала перед
Володимир ІВАНЦІВ, член Комітету захисту української мови, голова Білоцерківського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
…а український кіт не м’яукав. Звуконаслідування карр не знайдете в Словарі Б. Грінченка. У передвоєнні роки Наталя Забіла ще писала, а в перші повоєнні дошкільнята ще читали: “Де не взялась чорна ґава,// Та як крикне раптом кра!” І Шевченко живописав: “ЗаКРЯкали чорні круки//Виймаючи очі…”. І народне прислів’я: “Убрався між ворони и крякай як они” (Номис, № 5880). Було, щоправда, на Брацлавщині, “як летіла ворона вгору, не кричала карр!” (Номис, № 5499), але Стороженко не вторив за Криловим, а казав по-своєму: “Крякнула ворона на ввесь рот”. Коли українська ворона перейшла на мову північно-східної сусідки, достеменно не встановлено. СУМ 1972 ілюструє КАР, кар-кар цитатою з “поетичної” збірки І. Неходи 1960 року: “Сидить ворона на дубі і каркає: — Кар!”. Мабуть, під цей час випадає досягнення воронням, що іммігрувало на наші терени з Росії, кількісної критичної маси. Ретельніше за імплементацію (різновид каркання) цього карр узялися упорядники Словника українсько-німецького (К., ПП Голяка В. М., 2008) й Словника українсько-англійського (X., ТОРГСІНГ, 2009), які ст. крякати ігнорують чисто, отже, позбавляють перекладача можливості відтворити цими іномовами Шевченкові строфи. Це тим дивніше, що німецька Kra- he (Кряге) = ворона таки КРЯче (виявляється, тамтешня нашій ближча рідня, ніж московська!). Довіз котів із братньої федерації, напевно, не був таким масованим, а мо’, сибірська порода українізувалася ще на історичній батьківщині під впливом переважаючого в ГУЛАГу елементу, бо в російсько-українські словники москвокотяче мяу ще не впровадилося й проблемою: як змусити світ призвичаїтися до своїх автентичних назв замість версій, запроваджених ще колонізаторами. Тим, хто цього хотів, це вдавалося: усі говорять “Тайвань” замість португальського “Формоза”, “Шрі-Ланка”, “М’янма” і “Мумбай” замість англійських “Цейлон”, “Бірма” і “Бомбей”. Навіть на мапі сусідньої Федерації Якутія тепер називається “Саха”, а Тува стала “Тивою”. Литва теж не лише призвичаїла Європу до назв “Вільнюс” і “Каунас” (замість польських “Вільно” і “Ковно”), а й пильно стежить за тим, аби в призначеній для туристів англомовній продукції відомі литовські магнати називалися “Радвілами”, а не “Радзивілами”, а славетний поет, що оспівував Литву в “Тадеуші” — “Адомасом Міцкявічусом”, а не “Адамом Міцкевичем”. І хоч в останньому випадку литовці, можливо, дещо передали куті меду, їхньому почуттю національної гідності можна позаздрити. Напевно, саме це почуття допомогло їм побудувати нормальну затишну європейську державу, у столиці якої беззастережно домінує литовська (якою 100 років тому у Вільні говорили близько 5 % — але це вже тема для іншої розмови). Чому люди прагнуть, аби у світі їх сприймали саме у власній “мовній одежі” — зрозуміти нескладно. Адже за німецьким “Лемберг”, польським “Львув”, російсько-радянським “Львов” — власні, як тепер прийнято казати серед гуманітаріїв, наративи, ледве чи приємні в усьому мешканцям нинішнього українського міста з назвою “Львів”. Та й коли “Kyiv” сприймається як назва столиці суверенної держави, що прагне інтегруватися в Європу, то “Kiev” неминуче тягне за собою весь комплекс “Русского мира” і думку про природність вимог Путіна негайно долучити Україну до Митного союзу. А як усе-таки правильно з погляду філології? Кожна мова має власні закони. І коли український уряд 1992 року ухвалив писати англійською “Kyiv”, а не “Kiev”, для англомовного світу це було лише побажанням. Але 2006 року це написання офіційно ухвалив Державний департамент США, а трохи згодом — британський Форін Офіс. Відтак для двох найбільших англомовних держав світу воно стало нормативним. І те, що “Kiev” усе ще вживається доволі часто паралельно з ним — це провина тих українців, які, всупереч правилам і здоровому глуздові, далі пишуть по-колоніальному (а також керівників тих державних і недержавних українських структур, які схвалюють або толерують таке написання). Звісно, на рівні державних документів у нас зараз майже все гаразд. Та й бізнес поволі привчається: новий введений у дію перед Євро—2012 готель було названо таки “Kharkiv”. Колегинауковці, незалежно від розмовної мови, в англомовних статтях пишуть переважно “Kyiv”, “Kharkiv” i “Dnipropetrovsk”. Але й негативних прикладів не бракує. Серед них бортовий часопис МАУ “Панорама”, який пишається, що протягом місяця його переглядають півмільйона пасажирів. Отже, з них щонайменше кількасот тисяч іноземців: а) дивуватимуться, як Kiev співвідноситься з Kyiv, про який ідеться в офіційних документах; б) дістануть предметний урок щодо рівня самоповаги й національної гордості тих загадкових “юків”, столицею яких є Kiev. Я не зазіхаю на право росіян казати “Кієв”, а поляків — “Кіюв”. Так історично склалося. Але нормальний інтелігентний росіянин чи поляк ніколи не накидатиме свою вимову всьому світові. (Хоч і норми російської мови часом зазнають корекції: естонці домоглися від росіян ще наприкінці 1980-х писати “Таллінн” з двома “н” у кінці,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
