Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Книжкова хата” у Коломиї рада всім”. Читацьке віче 14 · с. 14сторінка оригіналу ↗

Слово з народних глибин

Слово Просвіти, №39 за 2013 рік

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Київського міжнародного університету Пісню творить народ… Ці слова ми повторюємо, адресуючи їх передусім нашим славетним фольклорним перлинам невідомих, часто навіть неписьменних народних авторів. Небагато геніїв в українській (як ів інших літературах) можуть похвалитися тим, що їхні поезії стали улюбленими народними піснями. І перше місце тут посідає наш славетний Кобзар Тарас Шевченко. Але скільки талановитих поетів увійшли до нашої літератури як автори одногодвох віршів, що відомі загалові саме як народні пісні! Михайло Петренко (“Дивлюсь я на небо”). Степан Писаревський (“Де ти бродиш, моя доле”), Костянтин Думитрашко (“Чорнії брови, карії очі”), Олександр Афанасьєв-Чужбинський (“Скажи мені правду, мій добрий козаче”), Володимир Александров (“Я бачив, як вітер берізку зломив”), Кесар Білиловський (“В чарах кохання”)… А імена Марусі Чурай чи Семена Климовського — піснетворців козацької доби — більшою мірою овіяні легендами, ніж підкріплені фактами. І все-таки народна поезія має своїх творців. Тих невідомих загалові талантів, що віддають серце й душу рідному слову. Не варто думати, що час таких талантів уже минув, дійсність доводить протилежне. І одним із таких творців є Григорій Орел, уродженець козацького села Успенка на Кіровоградщині, педагог і поет-самоук. Збірка поезій Григорія Орла “Іду з глибин” (Кременчук, 2011) яскраво демонструє нам і щирість почуттів, і непідробний літературний хист автора. Збірка має шість тематичних розділів: “За Україну”, “Усе пам’ятати”, “Ех, роки!”, “Порухи душі”, “У молодість іду”, “Трохи гумору”. Уже з назв цих розділів помітна основна тональність книжки: це щире вболівання за долю рідної держави, ліричні спогади про молоді літа (а вони в Григорія Орла були справді буремними — цей німецько-фашистська окупація в дитинстві, і праця в автомайстерні рідного села, і тривала вчительська робота!). Роздуми над сучасністю часом болісні й гіркі, часом оптимістичні й піднесені. Надія не полишає поета ніколи — навіть у хвилини найтяжчого розпачу. Так, розуміє автор, лихоліття бездержавності неабияк понівечило душі українців: З нас в імперіях довго глумились, Гнали нас у полон на чужину, — Щоб рабами в неволі лишились, Щоб забули навік Україну… Але народ не гинув. Вистоював. Відроджувався. І самостверджувався завдяки відданій праці й злагоді: Тож берімось частіше за руки Та працюймо всі дружно й завзято, Без усякого зла і розпуки, Помагаймо, як другу і брату! І в цьому чимала заслуга предків, що не корилися нападникам і поневолювачам, обороняли рідну землю від зайд будь-яких мастей: Батьків і синів пам’ятає село Й тепер називає усіх поіменно. І те, як росли, чим жили, що було, Однолітки знають в селі достеменно… Григорій Орел — учитель за покликанням, тому тема школи, дитинства, виховання молоді така близька авторові: Я до школи прийшов Разом з ранком весняним, Я для неї приніс Квіти сонця й вітрів. Я до школи прийшов, А вона, невпізнанна, Щастям хлюпає скрізь До сердець школярів… Поет глибоко розуміє, яку відповідальну місію виконує вчитель. Адже він живе й працює в ім’я майбутнього — в ім’я дітей, майбутніх громадян: Щоб віддати їм все по краплині — Свого серця гаряче биття, Всі навчальні секунди й хвилини, Світло знань у велике життя… Проте не чужі митцеві й прості одвічні людські почуття. І саме у віршах, присвячених коханню, дружбі, красі природи, чути непідробний народнопісенний ліризм: Буду ждати, Виглядати, Милий стрінеться мені Чи в гайочку, Над ставочком, Чи у полі навесні… Або таке щире зізнання: Падають зорі, їх не дістати, В щасті і горі їх не зібрати. Падають зорі, Світиться небо, Мружаться очі Лагідні в тебе… Григорій Орел буває й дошкульним сатириком, що не шкодує гострого слова для потворних явища сучасності. Тут і зарозумілі “мільйонери”, що “просять допомоги, бо не досить їм зарплати”. Тут і злочинці — “колорадські жуки”, що нищать кущі, якими самі ж і годуються, тут і “завойовники новітні”, що “прославляють попередніх”, люди з закам’янілими стереотипами віджилого мислення… Звичайно ж, не всі твори у книжці Григорія Орла “Іду з глибин” є рівноцінними. Не знайдемо ми тут модерних чи “постмодерних” словесних експериментів, і часто-густо поверхового “епатажу”, яким так любить часом “вразити” читача наш сучасник… Тут — у кращих творах, звичайно ж, є те, що ми можемо назвати земною мудрістю. Тією мудрістю, що віками плекалася в народній поезії, притчі, приказці. Тією, що про неї сам поет говорить так щиро й по-шевченківськи “без хитрої мови”: Ви на горі, Аж на вершині, А ми в норі Живем і нині… Ви — пишний цвіт, А ми — коріння, Тримаєм світ, Усе створіння.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин