Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
5 “Сьогодні Харків танцює під дудку невігласів”. · Гаряча тема · с. 5сторінка оригіналу ↗

Свавілля по-харківськи

Слово Просвіти, №39 за 2013 рік

Виникає закономірне запитання: “Чи потрібне нам сьогодні протистояння в суспільстві?” Тим більше, що за великим рахунком справа не лише у невігластві харківських можновладців. Маємо серйозний приклад наступу українофобів, які ситуацію з меморіальною дошкою Ю. Шевельова використовують для свого демаршу, швидше пропагандистської демонстрації: ми, мовляв, господарі тут. І жодні європейські перспективи нічого не змінять. Звичайно, дивує позиція харківської громадськості. Ще не так давно цей східний мегаполіс справедливо вважався одним з українських інтелектуальних центрів. Тут активну роль грало студентство, творча й технічна інтелігенція. Сьогодні Харків танцює під дудку невігласів. А тепер замість дезінформації, якою намагалися надмірно нагодувати телеаудиторію М. Добкін та Г. Кернес, документальні дані: іншими словами, правда про Юрія Шевельова. Тут належить зробити загальне зауваження: переважна більшість “тверджень” опонентів професора взято з його двотомника спогадів “Я — мене — мені… (і довкруги) (Харків — Нью-Йорк, 2001). Ю. Шевельов був рафінованим інтелектуалом. Він жив, як сьогодні говорять, у віртуальному світі. Його роздуми сповнені сумнівів, рефлексій і емоцій. Один лише приклад: перебуваючи у постійному очікуванні, що його, як сина німця-генерала, можуть викрити й позбавити можливості викладати в університеті (й безлічі інших “гріхів”, за які за радянської влади він міг бути відправлений у сибірські табори ГУЛАГу), Ю. Шевельов наївно вірив, що німці, виховані, як він був переконаний, на поезії Ґете й Шіллера, поводитимуться цивілізовано тощо. У перші дні окупації Харкова він справді заніс до редакції газети “Нова Україна” свою віршовану спробу, присвячену “визволителям”. Її не надрукували. І слава Богу. Але про це ми дізнаємося зі спогадів самого Ю. Шевельова. Коли б не його іронічні роздуми про цей епізод, ніхто б і досі не знав про ту подію. І всі понад 600 сторінок спогадів містять подібні “матеріали” для звинувачення професора. За останні роки в Харкові нівечили пам’ятники Тарасу Шевченку і загиблим кобзарям, пам’ятні знаки: на честь прийняття Декларації про суверенітет України, Героям Крут, воїнам УПА і жертвам Голодомору 1932—1933 років, двічі розбивали пам’ятну дошку Йосипу Сліпому, гинули й діставали травми українські активісти, позбавляли офісів українські патріотичні організації, блокували українські ЗМІ, витісняли українців із бізнесу рейдерськими методами, позбавляли права на житло українців-офіцерів і українцівінженерів… Це розгул антиукраїнства, яке “кришують” правоохоронні органи. Харків ще за часів Голодомору — столиця Геноциду українців і репресій проти них. Тому тут уже давно в дії традиційний антиукраїнський фашизм, який, мабуть, мирним шляхом не викорінити, бо він веде етнічну війну, яка ніде й ніким не оголошувалася. Етнічну війну проти українців започаткували не українці, і вона вже має здобутки: високі рейтинги серед міст Європи (хто ж їх дає???) і покровительство самого президента, безконтрольні клани бюджетних дерибанщиків… Не забуваймо, що знищення Української Народної Респресіями прийдуть цивілізовані представники Європи, а прийшли прості бюргери та філістери, бездумні виконавці злочинних наказів. Окупанти своєю поведінкою повністю знищили ілюзії, якими 1941 р. жив Ю. Шевельов. І не тікав, як просторікував Г. Кернес, професор із Харкова у теплому вагоні, а виїхав у звичайному евакуаційному потязі задовго до чергового наступу радянських військ (Харків, як відомо, кілька разів переходив з рук у руки). Після тривалих роздумів-сумнівів Ю. Шевельов зрозумів, що йому немає місця ні в СРСР, ні в гітлерівській Німеччині. Щодо квартири з прислугою (теж із домислів Г. Кернеса), то Шевельови, як генеральська родина, одержали 1915 року в будинку “Саламандра” на Сумській вулиці 5-кімнатне помешкання, яке у них відібрали 1917 року. В. Шевельовій із двома дітьми більшовики залишили кімнату-кухню, яку сім’я переобладнала у приміщення для постійного життя. 1941 року сусіди Шевельових справді кудись зникли (професор у ці дні був в евакуації, потім переховувався в одному з харківських госпіталів). Але чому Добкін та Кернес нав’язують версію про смерть цих сусідів? А може, вони евакуювалися, наприклад, до Ташкента, куди найчастіше вивозили харківську інтелігенцію? Документів про повідане в телеефірі харківським дуетом немає жодних. публіки відбулося “харьковским марионеточным правительством”. Шкода, що історія нічого не навчила… Навіть своєчасної солідарності з боку киян, галичан. Слава героям-українцям Харкова! З повагою Євген ЛУПАКОВ, голова Всеукраїнської громадської організації Спілки офіцерів України, народний депутат України ІІ скл., капітан І рангу 25 вересня 2013 року харківські хазари знищили пам’ятну дошку Юрію Шевельову. Хазарський каганат “воскрес” і веде люту війну проти українства, неспроможного його розгромити.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин