Постать · “Життєвий шлях Тадея був настільки яскравим, що у спогадах сучасників не раз затьмарював його наукову спадщину”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Честь його пам’яті
Слово Просвіти, №39 за 2017 рік
Максим РИЛЬСЬКИЙ, правнук, голова родинного фонду “Троянди й виноград”
Закінчення. Поч. у ч. 38 за 2017 р.
Супроти селянських злиднів 22 травня 1861 року Тадей уже був серед тих, хто зустрічав труну з тілом Кобзаря під Києвом. Для української інтелігенції того часу перенесення праху Кобзаря в Україну стало поштовхом до зміцнення самоідентифікації та пробудження національної самосвідомості. У церкві Різдва Христового відслужили панахиду. Замість хору співали студенти-хлопомани Київського університету, Київської духовної академії та духовної семінарії. Проводжали члени Петербурзької громади та студенти-хлопомани. Тадей був серед них. Весна 1861 р. несла великі надії. Університетські віча, часопис “Основа”, зібрання українських сил у приватних помешканнях киян для спільних нарад (до студентів долучилися гімназисти, вихованці духовної семінарії та кадети). Одне з таких зібрань у київському домі Рильських описав Іван Нечуй-Левицький (на той час студент духовної семінарії) у своїй знаменитій повісті “Хмари”. Він зобразив своїх героїв під іншими іменами. Рильські виведені як Дуніни-Левченки, Павло Чубинський-Радюк. Хлопомани обмірковували свої взаємини з Петербурзькою громадою (в Петербурзі почали видавати “метелики”, книжечки для народу, але писати їх там нікому), відкрили недільні школи, Народний театр, Історичний музей, народну читальню, видавництва дешевих книжок для просвіти. Але через рік, навесні 1862 р. розпочалася нова хвиля тяжких і кривавих репресій. Розгромили “Основу”, в Україні розпочалися арешти членів громад. Хлопомани трималися і під вихором репресій. Тадей Рильський їде як емісар від киян до Харкова, аби морально і, головне, матеріально підтримати родини тих, хто вже сидів за ґратами. Чергові слідчі справи, кожну поїздку фіксує поліція. Разом з іншими хлопоманами Тадей підписує своєрідний маніфест своєї організації “Відгук із Києва”, надрукований пізніше у часописі “Современная летопись”. Серед підписантів крім Рильського, Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, брати Синьогуби. Цвіт українського хлопоманства — 21 особа виступили зі спростуваннями злісних наклепів, уже вміщених у ворожих часописах, на звинувачення в атеїзмі, бунтах, зневазі до батьківщини. 1863 рік став фатальним для більшості правобережних шляхетських родин. Січневе польське повстання на теренах Російської імперії зазнало поразки. Більшість хлопоманів не підтримали повстання з принципових позицій: вони не бажали відновлення в Правобережній Україні польської держави. Антонович і Рильський розуміли, що серед населення повстанці підтримки не отримають. Вони були солідарні з селянськими масами. Прірву між панськими палацами та селянськими хатами не здолати. Розправа царизму була жорстокою. Більшість тих, хто приєднався до повстання, наклали головою чи були заслані в Сибір. Загинув весь молодий цвіт правобережної шляхти. Ті, хто 1867 року зібралися в Києві, вирішили відновити Стару Київську громаду, але вже таємно. Тадей знову був серед своїх однодумців і жертвував гроші на галицький часопис “Правда”. Батько Рильського врештірешт змирився з синовими поглядами, заповів йому третину свого майна, зокрема маєток у селі Романівці. Тадею дісталася третина села, але — разом із боргами. Він так блискуче прийняв спадщину й так вигідно для селян затвердив уставні грамоти, що викликав хвилю доносів сусідів-поміщиків. Від цього часу з Романівкою пов’язане його життя, майже сорок років. Йому судилося стати порадником, учителем, лікарем, а на схилі літ — мировим суддею для двох поколінь своїх земляків. Під час студентства Тадей був вчителем і благодійником таємної школи для бідних дітей. Тепер він на свої кошти відкрив школу в Романівці: денну — для дітей, вечірню — для дорослих. Коли продавалася частина романівської землі, Тадей організував її купівлю найбіднішими селянами через банк. Вдячність селян була зворушливою: вони стали господарями. Закономірним було його одруження на романівській селянці Меланії Федорівні Чуприні, батьки й діди якої були кріпаками у Рильських. 1873 року однодумцям Тадея вдалося організувати першу в історії України наукову українознавчу установу — Південно-Західний відділ Імператорського російського географічного товариства. Першим головою був Павло Галаган, наступним — В. Антонович. Вийшло кілька томів під назвою відділу. Тадей якнайактивніше співпрацює з цією структурою: записані ним народні пісні з’явилися у багатотомному зводі української народної творчості Павла Чубинського.
У цей же час Тадей трудиться над економічними дослідженнями, шукає ефективні рецепти супроти селянських злиднів. В ці роки проти Тадея було відкрито нову слідчу справу, що ледь не завела його до Сибіру. 1880 року Тадей видав селянам грамоту зі свого фамільного архіву про дарування кимось із польських королів їхнім предкам сквирської землі ще за часи білоцерківського староства. Грамота була безсумнівним історичним документом, бездоганно оформленим, могла стати реальною юридичною підставою для оформлення судового позову. Серед селян почалися хвилювання. Однак втрутилася поліція, селян вгамували, а Тадея викликав до себе генерал-губернатор Дрентельн для пояснень. Легенди про цю розмову ходили до самої смерті Рильського. Дрентельн висловив претензії і щодо грамоти, і щодо школи в Романівці, і щодо ходіння у народному одязі, і щодо одруження на селянці. І навіть те, що весілля відбувалося за народними звичаями. Поміщики бачили у своєму сусідові небезпечного злочинця-бунтаря, засипали доносами і вимагали заслання у Сибір. Тадей відповідав, що документи з фамільного архіву він має право віддавати, кому захоче, що немає законів, які б забороняли одружуватися із селянками і грати весілля по-народному.
Романівка: і втілення ідеалів Час спливав у турботах про господарство, у навчанні дітей, у громадських справах. Для молоді Тадей уже був живою легендою “хлопоманства”, символом вірності юнацьким ідеалам. Гліб Лазаревський (відомий український літературознавець, бібліограф, мемуарист), який уперше побачив Тадея на таємному зібранні у Антоновича, засвідчив, з якою повагою ставилися до нього молоді українофіли: “Рильський особливо був овіяний серпанком … національного романтизму… Людина великих здібностей (нам відомі були його статті в “Киевской старине”, польських поступових газетах, його наукові праці з економіки) живе майже в селянській хаті, поділяючи з місцевим селянством усі його злидні…” “Коли Рильський заговорив, указуючи на необхідність праці для рідного народу, київських студентів вразила і захопила сувора логіка його виступу і щирість переконань. Вони вже знали, що він — мировий суддя, до якого у спірних справах приїздить ледь не весь повіт, опікун сільської школи, господар. Часто лікар, наставник, благодійник і селянський помічник водночас. А крім цього політичний діяч, таємний член Товариства українських поступовців. А ще — невтомний дослідник народного світогляду”. Саме в Романівці Рильський знайшов можливість втілити вжиття свої ідеали, що й зробив. За весь час не мав жодного позову чи тяжби з односельцями. За роки господарювання він не тільки виплатив батькові борги, ай всю Романівку зробив чи не найбагатшим містечком на всю Київську губернію, організував вивіз збіжжя аж до Кенігсберга,
оминаючи численних посередників. Виконував обов’язки почесного мирового судді. Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації романівцям і мешканцям навколишніх сіл. Не обмежувався порадами, а складав селянам потрібні папери і виступав у судах як їхній адвокат. У конфесійному питанні теж поводився незвично. Будучи католиком, пустив до свого будинку православну церковно-парафіяльну школу, а потім збудував для неї окреме приміщення, оплачував учителя і сам учителював. Коли католицька каплиця в Романівці могла завалитися, велів її розібрати, мотивуючи це тим, що він єдиний католик на селі, заради нього не варто тримати ксьондза й церкву. Це дійшло до Ватикану й папською буллою Тадея відлучили від католицької церкви. На пропозицію перейти до православ’я, він теж відмовився, бо це було б сприйнято як запобігання перед російським самодержавством. До речі, в часописі “Киевская старина” в 1988—1989 рр. він досліджував і друкував розвідки про релігійний світогляд українців. Сам життєвий шлях Тадея був настільки яскравим, що у спогадах сучасників не раз затьмарював його наукову спадщину: постать Рильського-українофіла закривала силует Рильського-вченого та літератора. Вже перші спогади про Тадея Рильського відзначали його глибоку здатність до спостережень, аналізу народного життя. В університеті, який закінчив 1862 року, більш за все цікавився політичною економією. Ще на початку діяльності Рильський почав друкувати свої праці з етнографії та економіки у часописі “Основа” (який виходив у С.-Петербурзі) під псевдонімом Максим Чорний. Саме економічні знання, на думку Тадея, могли дати відповідь про причини людських злиднів на тлі бездумного марнотратства і розкошів правобережної шляхти і водночас дати пораду, як із тих злиднів виборсатися. У 70-ті роки з’явилася праця “Дім заробковий”. На закид про
Тадей Рильський та Володимир Антонович з маленьким Максимом (90-ті роки ХІХ ст. Романівка)
Українські хлопомани: посередині стоїть В. Б. Антонович. Сидять зліва направо — Т. Р. Рильський, В. Л. Беренштам, Ф. Т. Панченко і Б. С. Познанський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
