Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без провінції · “Навіть у нашій недосконалій державі одна людина може багато зробити. Якщо забажає, якщо чітко визначить мету”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Знову покликав дзвін «Литаврів» Нотатки про ІІ міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт+просторі

Слово Просвіти, №39 за 2017 рік

Тримаю у руках виданий за підтримки Ніжинської міськради альманах “Литаври” на майже 500 сторінок, де вміщено поезії і малу прозу учасників фестивалю. Тут на шести сторінках вміщено добірку моїх віршів. Це перша публікація їх у окремому виданні. Хоч і давно пишу тексти пісень, які на музику композиторів Леоніда Нечипорука і Олександра Швидкого виконують відомі наші співаки. Але видаючи книжки прози, вірші друкувати не наважувався. Якби не пропозиція діяльної й ініціативної поетеси, редактора, громадського діяча Тетяни Винник, з якою знайомий давно. Цією публікацією міг би вдовольнитися будь-який автор. Ая, окрім цього, ще ж узяв участь у заходах фестивалю, який упродовж чотирьох днів тривав на моїй рідній Чернігівщині! У самому місті над Десною, у Куликівці, Ніжині, Седневі, Корюківці. Олександр БАЛАБКО Фото автора Наш письменницький десант у складі по" ляків Божени Боби"Диги, Войцеха Пестки, в’єтнамки До Тхі Хоа Лі, й колег з Києва — Олександра Гордона, Сергія Пономаренка і Луцька — Ольги Ляснюк, “висадився” у Ко" рюківці. На початку 1990"х років мені дове" лося побувати тут у журналістських справах, був вражений високим рівнем місцевої ра" йонної газети, познайомився з провідним її журналістом Віктором Божком, із яким потім зустрічався у Києві, коли Віктор почав писа" ти прозу. Та й про сміливі публікації корюків" ського журналіста і прозаїка Віктора Татари" на у пресі добре відомо не лише в області, ай на загальноукраїнських обширах. Тож нас зустрічали не просто залучені до організації фестивалю люди, а й колеги, багато в чому однодумці на чолі з одним із натхненників “Литаврів”, керівником місцевого молодіж" ного громадського об’єднання “Альтернати" ва” Володимиром Онищуком. Розділившись на три групи, разом із міс" цевими колегами відвідали загальноосвітні школи №№ 1 і 4, а також гімназію. В останній мене з Олександром Гордоном, До Тхі Хоа Лі і Віктором Татарином очікував повний зал уч" нів старших класів. Зацікавлено вони вслуха" лися у музичність вірша в’єтнамською мо" вою у виконанні нашої чарівної Лі (переклади українською читав Віктор Татарин), у нат" хненну поезію Олеся Гордона. Окрім віршів, я провів інтерактивну гру за творами одного з героїв моїх повістей про великих українців — Миколи Гоголя. Діти зацікавлено відгаду" вали значення незрозумілих для російського читача слів, уміщених наприкінці “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Часто давали влучні відповіді, а часом такі слова, як “молодиця” чи “очіпок” ставили учасників гри у глухий кут. Було весело, коли я розказав, що озна" чає “тісна баба”: кожен захотів погратися в гру, яку вподобав малий Гоголь ще у Полтав" ському повітовому училищі. Після участі в мітингу з нагоди визволен" ня міста від фашистів і покладання квітів до пам’ятника жертвам Корюківської трагедії відвідали краєзнавчий музей. У лютому 1943 року тут було спалено живцем майже 7 тисяч мирних мешканців тільки за те, що партиза" ни вбили двадцятьох німців. Але звірства чи" нили не вони, а переважно мадяри і власов" ці. Хоча досі ні Угорщина, ні Росія не лише не покаялися за це, а й навіть не вибачилися. А “славні партизани” у цей час спокійнісінько спостерігали, як горять жінки і діти. Організатори фестивалю ознайомили гостей з однією з візитівок району, кінно" спортивним комплексом “Бреч”. А в найбільшій бібліотеці міста відбулася зустріч з інтелігенцією Корюківки. Це було не просто читання віршів і прози з альманаху “Литаври”, а й дискусія про майбутнє нашої літератури, значення українського слова у суспільстві, методи його популяризації. Зво" рушили нас виступи молодих і зовсім юних місцевих письменників, зокрема Андрія Ба" рабаша, Софії Татарин. До речі, це прізвище аж тричі зустрічається в альманасі “Литаври” — справу батька Віктора продовжують син Ігор і донька Софія. Ця 12"літня школярка от" Корюківська бібліотека римала з рук відомої в Польщі й Європі поетеси Божени Боби"Ди" ги диплом переможниці літера" турного конкурсу. Моєму колезі, авторові детективів Сергієві По" номаренку приємно було зустрі" ти тут своїх шанувальників, а мені — дізнатися, що серед присутніх є ті, хто захоплюється творчістю однієї з героїнь моїх повістей, ху" дожницею і письменницею, на" родженою біля Диканьки Марією Башкирцевою. Із нетерпінням очікував я від" відин Гоголівського Ніжина! Адже першу мою повість після поїздки до Італії було присвячено саме цьому гені" альному українцю — “Римське щастя Миколи Гоголя”. Потім не раз звертався до цієї пос" таті, що не відпускає і досі, — видана торік у серії “Україна сакральна” романізована біо" графія письменника “Микола Гоголь. Між пеклом і раєм”, цьогорічний роман"есе утрьох книгах про першу хвилю нашої емігра" ції “Олександр Вертинський, нащадок Гого" ля. Шляхами артиста”, недавно завершене оповідання “Усмішка Гоголя”. Окрім цього маю написану разом із композитором Олек" сандром Швидким пісню “Українська ніч”, на яку створено відео із моїми знімками і кадра" ми зі старого фільму “Ніч перед Різдвом”. Йо" го радо сприймали учні ЗОШ № 4, де органі" Тетяна Винник Сергій Пономаренко у ніжинській бібліотеці затори запланували мій виступ. Як і відео на пісню “Острів Капрі”, де зашифровано кілька творів Михайла Коцюбинського, стежки яко" го я сходжував на цьому казковому італій" ському острові і написав про це есей. А в ЗОШ № 2 знову запропонував вікторину за творами великого земляка Гоголя. До бібліо" теки ж університету його імені я і мої колеги з Польщі та Болгарії передали свої книжки, їх відразу розмістили на почесному стенді “По" дарунковий вернісаж”. У Ніжині організатори запропонували свою “родзинку”: кожного гостя супровод" жували волонтери зі студентів, причетних до творчості! Мені пощастило опинитися у то" варистві не лише без п’яти хвилин магістра" історика Гоголевого університету, а й тала" новитого прозаїка із гучним ім’ям Михайло Ломоносов. Його розповіді про Ніжин, а мої — про поїздки за кордон, про моїх героїв, га" даю, збагатили нас обох. Саме взаємозбагачення — і для учасни" ків фестивалю, і для тих, хто нас бачив і чув, — головний лейтмотив “Литаврів”, що його було проведено за підтримки обласної та місцевих влад. За три робочі дні проведено 80 заходів в освітніх закладах, Чернігівщина прийняла 50 учасників з України та зарубіж" жя (перекладачі, актори, режисери, пись" менники, драматурги, музиканти). Багато людей працювало на загальну справу, але для цього мав бути заводій, мотор! І ним ви" явилася Тетяна Винник, яка переконує своїм прикладом, що навіть у нашій недосконалій державі одна людина може багато зробити. Якщо забажає, якщо чітко визначить мету… ніша стала мова”, він залишається невтомним ліриком, справжнім поетичним майстром слова. Його поезії хвилюють. Особливо зворушливий вірш “Сповідь”, присвячений пам’яті батьків Йосипа і Марії. Сльозу викликає вірш “Де Україна?”, в якому поет спрямував думку на загиблих під Крутами, а завершує її так: Де Україна? — в хлопцеві отім, що муки ледь витримує в полоні. Й наперекір всім недругам своїм душею українця не холоне. У розгорнутій післямові “Золото поета” відомий поет, лауреат Шевченківської премії Василь Герасим’юк, зауважує: “Слово поета у кожному випадку викликане перш за все інтенсивністю переживання… Василь Клічак, вступивши в пору життєвої і творчої зрілості, збагнув, що найбільший скарб закопаний якраз на горі його дитинства. Вона береже не тільки казки дитинства і легенди юності, а й золото життєвої правди багатьох поколінь співвітчизників автора. Береже і його щире золото”. Побажаймо ж авторові успіхів!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин