Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні “Як же важливо сіяти зерна добра в дитячих душах”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗

100-літтю Кременецької «Просвіти» присвячується

Слово Просвіти, №39 за 2018 рік

Барви розвою Школи лісової Кременецька “Просвіта” сьогодні володіє настільки потужною енергетикою, що, попри усі фінансові, ідеологічні, політичні перепони, об’єднує людей різних поколінь. Саме тут зустрічаємо патріотів, котрі багато бачили в житті, котрим є чим поділитися, котрі горнулися до свого, рідного, українського і зараз прагнуть прищепити цей трепет іншим; тут же є і юне покоління “Просвіти”, яке часто напівінтуїтивно, немов губка, всотує у себе краплини отого духовного аристократизму, яким живе “Просвіта”. Тут є й діти, внуки та навіть правнуки просвітян. Щоб вони виростали аристократами духу українського, цьому послуговує “Лісова школа на Вірлі”, яка впродовж чотирьох років поспіль працює активно й саможертовно. Роман ДУБРОВСЬКИЙ, просвітянин, кандидат філологічних наук, викладач Кременецької обласної гуманітарнопедагогічної академії ім. Тараса Шевченка 2015 рік Щоденник Лісової школи на Вірлі Віддзвеніла щирим дитячим сміхом, радісною піснею відлунала й залишила в серці кожного барвисту веселку “Лісова школа на Вірлі”, – саме так назвали табір для дітей та їхніх батьків, котрий відбувся нещодавно в чарівному лісі на самісінькому хуторі Вірля, що поблизу села Савчиці. “Чому “Лісова школа?” — подумаєте ви? Та тому, що нашими вчителями стали звірі. Наш затишний гостинний ліс відкрив дітям багато таємниць. Тепер і найменшенькі зуміють зібрати запашні трави та ягоди, аби пригостити родину смачним чаєм. На “Уроках тиші” вчилися бути уважними, щоб уміти почути природу. Вона озивалася ніжною піснею вітру, дзвінким щебетанням лісового птаства, веселою музикою коника-стрибунця. Лісова школа навчила цінувати природу, а старанним учням віддячувала своїми дарами. Гартувати тіло й дух дітям та батькам допомагав наш лісовий учитель Петро Жовтовський (а поза лісом — це майданівець, голова Благодійної організації “Волонтерський центр ДЖУРА”, що допомагає нашим захисникам на передовій у зоні АТО). Козацькі ігри та змагання робили нас сильнішими, кмітливішими, спритнішими, і діти “хвостиком” ходили за Петром, чекаючи на нові пригоди та несподіванки. А малювати наші лісові враження нас навчала Юлія Янчук (викладач мистецьких дисципліну Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка). Ліс, у котрому ми жили, дихає подвигами, береже пам’ять про національно-визвольні змагання козаків, воїнів УПА. В одному із затишних будиночків на Вірлі народилися три брати Мислинські, два старші Борис та Ігор були сотенними, найменший — кулеметником. Вони віддали своє життя в боротьбі за волю України. Уся ця лісова казка сталася в нашому житті завдяки Лілії Следзінській, голові райоб’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка. Оленка КОТЛЯР 2016—2017 роки На Вірлі — Школа лісова. Які ж творяться там дива? Навчаються веселі діти, Яким усе дано зуміти: У лісі як не заблукать, І як пташки порахувати, Яке і де росте чар-зілля… А біля вогнища дозвілля Так любо вміють провести, Що не зумієм я і ти. Я в лісі виріс, і пишаюсь Цією школою, бо знаю: Вона бо дітвору навчить Природу й рідний край любить. Михайло РОСОЛОВСЬКИЙ Як же важливо сіяти зерна добра в дитячих душах, щоб потім милуватися його паростками, а згодом і плодами! У “Лісовій школі” ми отримали цікавий і корисний досвід. Ми вчилися зберігати пам’ять, вчилися шанувати пам’ять. Своїми вчинками вчилися бути гідними життя і чину воїнів, які здобували незалежність нашій святій Землі. За кілька кілометрів від “Лісової школи” на хуторі Воронуха є поле. Колись тут стояло сім хат, жили люди. Це поле береже для нас історію життя Феодосія Трофимлюка на псевдо Орел. Народився він в селі Кімната у заможній хліборобській родині. Зростав хлопчик сильним та хоробим. А коли виріс, став керівником Кременецького районного проводу ОУН. Був сміливим і відчайдушним. Якось у селі агентурно-бойова група НКВДистів влаштувала облаву. Вечеряючи в одній з хат, вони втратили пильність, залишивши зброю. Аж раптом увірвався Орел, схопив зброю і розстріляв розгублених ворогів. Одного дня зі своїм заступником зайшов у справі до хати Павла Хмелюка на хуторі Воронуха. Не знав Орел, що тут небезпечно. Хтось зрадив… Хату оточили. Знайшов Орел можливість своєму заступникові вийти, а сам загинув. Його батьків заслали в Сибір, дружину заарештували, а двох неповнолітніх хлопчиків відправили в дитячий будинок. Де була їхня хата, там розорали город, щоб і спогаду не лишилось про життя відважного воїна… Завдяки пошуковій роботі Лілії Следзінської вдалося знайти людей, які пам’ятають про це. Встановлено місце, де загинув Феодосій Трофимлюк. Було заплановано, щоб учасники “Лісової школи” поставили березовий хрест на місці, де впав повстанець, та вшанували його пам’ять. Тут панував дух великої спільної справи, дух єдності. Єдності між нашим гуртом та між поколіннями. І діти теж це відчували і намагалися зробити все якнайкраще. Дитячі душі — як ніжна і чиста ранкова роса. І від батьків, вчителів залежить, чи таку ж чисту душу збереже дитина, ставши дорослою. Будьмо гідним прикладом. Наші думки, поведінка, вчинки — ті маленькі цеглинки фундаменту в житті наших дітей. Оленка КОТЛЯР 2018 рік …За короткий час наші таборяни встигли побувати в Храмі Святого Юрія Переможця, помолилися разом із намісником монастиря отцем Полікарпом. Вони в захопленні були від Петриківських розписів, зроблених руками художниць із Почаєва Марії Шаповал, Валентини Сімащук та Світлани Климентової з Кривого Рогу. Після мандрівки до пам’ятного хреста на хуторі Воронуха, де 1950 року в нерівному бою з енкаведистами загинув останній районний провідник армії УПА “Орел”, повернулися до місця розташування своїх наметів та навчалися під керівництвом Юлії Янчук малювати петриківкою. Оленка Котляр вчила дітей ліпити з глини свистунці. Наталя Капінос навчала дітей українських народних та повстанських пісень. Також до нас завітали гості з далекого Лондона. Це пан Левко Тимощук з дружиною Мирославою та синами Марком, Сергієм, Мартином-Северином, Денисом-Дмитром. Вони подарували нашим дітям футбольний і волейбольний м’ячі та сітку, що її тут же прив’язали до дерев і організували волейбольні змагання. Левко Тимощук роздавав цікаві книжки та диски з піснями, що їх виконував у Лондоні. Лілія СЛЕДЗІНСЬКА, голова РО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин