Пряма мова · “Народний артист України означає “артист українського народу”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ККииррииллоо ССТТЕЕЦ ЦЕЕН НККО О:: «Справжній митець служить Богові і своїй нації»
Слово Просвіти, №39 за 2020 рік
— Які емоції у Вас викликала новина, що нарешті Ви отримали звання народного артиста України? — Вже не чекав, що колись буду народним, оскільки доволі давно отримав звання заслуженого артиста (25 років тому). Два роки тому на звання народного артиста України мене подавало ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, але тоді не склалося. А нині це сталося поза моєю участю і волею. Цього разу подало Міністерство культури України. Це був приємний сюрприз. Хочу подякувати тим людям, які працюють в міністерстві, думаю, що це саме вони згадали про мене. Сьогодні я вже не сприймаю це звання ні як нагороду в чистому вигляді, ні як підведення риски під тим, що я вже зробив і, звісно, це не фінал мого шляху, не привід спочивати на лаврах. Але тепер у мене більше мотивації, більше можливостей. Це мій соціальний інструмент для ефективної дії на ниві мистецьких проєктів. Це більші можливості щодо співпраці з владою, керівниками філармоній, концертних залів, зі ЗМІ. Адже більшість керівників насамперед звертають увагу на регалії, що стоять перед прізвищем. Крім цього це сприяє моїй педагогічній роботі. Я вже можу працювати на посаді професора, а це певна економія часу. Адже професор має в університеті менше навантаження, отже, витрачає менше часу на педагогічну роботу. А час для творчої людини значно дорожчий за гроші. Зекономлені години можу віддати творчості. Ще один аспект – мотивація. Сприймаю Україну не через конкретну владу, а як мою рідну країну. Вона мене помітила на певному етапі моєї діяльності (граю на скрипці понад ніж 60 років). Той факт, що я отримав суспільне і офіційне визнання, дає мені внутрішню енергію, яку я можу у майбутньому більш ефективно використати для реалізації своїх творчих ідей. Пишаюся, що отримав це звання як українець. Воно гармонійно підсилює те, заради чого я виходжу на сцену. Народний артист України означає “артист українського народу”. І я радію, що йому служу. Не можу його соромитися, а отже – не можу соромитися і свого звання. Насправді, це вище, ніж просто професійна відзнака. Справжній митець по-суті служить Богові і своїй нації. — А чи потрібні взагалі звання заслужених і народних артистів у незалежній Україні? — Інститут заслужених і народних артистів започаткували в Радянському Союзі. Це був механізм просування потрібних людей у потрібному напрямку, інститут регулювання соціальної поведінки митців. Це була система заохочення, аби артисти були лояльними до влади. В СРСР ця система доволі ефективно працювала. Якщо ми вже стали частиною вільного світу, чи, принаймні, хочемо нею стати, то мали б відмовитися від спадщини, яка є механізмом м’якого керування артистами, роблячи їх маріонетками режиму. Але якщо подивимося на інші країни, то побачимо, що й там існує багато специфічних форм заохочення артистів — різних державних, громадських та професійних звань, титулів, нагород… Перша така форма – гроші. Вона залежить від сили бренду, наскільки цей артист успішний, наскільки відомим є його ім’я. Це збільшує кількість глядачів і слухачів, які ходять на його концерти, купують його записи. Це суто комерційна і ринкова складова. Вона ефективна для тих артистів, які працюють у комерційній, масовій культурі. Це – шоу-бізнес. Артист і його команда вкладають гроші у мас-медії, в інші форми популяризації й просуванні бренду. Теж саме діється і в будь-якому бізнесі. Культура, в основі якої лежать гроші, належить до так званої “культури споживання”. Є ще інші види культури. Один зних – “культура ідентичності”, яка відзначає культурну неповторність певного етносу, унікальність його мистецтва, звичаїв, цінностей, мови. Ця “культура ідентичності” також може бути комерційною, але це стається лише тоді, коли вона переходить в розряд шоу-бізнесу, стає комерційним сурогатом з використанням етнографічних ресурсів.
економіка не може бути успішною, якщо залежить від відсталих та обмежених людей, якщо у суспільстві переважають матеріалістичні, споживацькі та егоїстичні ідеали. Всі правителі сучасної України є мимовільними спадкоємцями імперської й тоталітарної систем. Кремлівські комуністи розуміли значення ідеології й духовних цінностей. Але у своїх колоніях, однією з яких була Україна, культивували переважно матеріальні цінності, а справжніх та зрозумілих людям духовних пріоритетів не повинно було бути. Матеріальні ідеали залишилися у свідомості українців і в постколоніальний період. На жаль, керівники України ніколи в пріоритет не ставили культуру. І це головна стратегічна помилка, тому що “культура розвитку” спрямована на те, щоб кожен громадянин міг бути ефективним у всіх сферах, за які він береться. Недаремно західні аналітики закидають Україні, що у нас дуже низька продуктивність праці, що, мовляв, не можна підняти українську економіку і отримувати високі зарплатні з таким коефіцієнтом продуктивності праці, який у нас є. Правда, не все залежить від ефективного працівника, а ще має бути й ефективне управління. Та повернімося до культури. Підсумовую свої думки. Отже, в “культурі споживання”, в основі якої лежать гроші, звання не потрібні. Адже тут саме комерційний зиск є головним стимулом для творчості. А ось в “культурі розвитку”, завданням якої є сприяння розвиткові кожного окремого індивіда і розвитку суспільства, вони справді важливі. Завдання держави полягає в тому, щоб сприяти як “культурі розвитку”, так і “культурі ідентичності”. В цьому ж напрямі українській державі повинні допомагати соціально відповідальні олігархи (ви бачили таких?), великий та середній бізнес, а також громадські організації. На жаль, треба визнати, що український бізнес не завжди є самодостатнім і самостійним. А держава досить часто є для нього потенційним рекетиром. Можливо,
малий і середній бізнес і міг би зробити більше для культури, але часто його найголовнішим завданням є банальне виживання. Відомо, що найбагатші люди світу почали вкладати у меценатство і благодійництво половину своїх статків. Нашим олігархам таке навіть не снилося. Адже вони стали такими у першому поколінні, і їм, безумовно, важко сприймати такі абстрактні цінності, як благородство, патріотизм, людяність, жертовність. Сумно дивитися, що сьогодні звання заслужених і народних у першу чергу присуджуються зіркам шоу-бізнесу. Аморально давати таку підтримку проєктам і людям, які досягли свого успіху переважно за рахунок різноманітних оборудок з тими, хто є платоспроможними. Тому, було б справедливим зробити реформу, яка б відокремила “культуру розвитку” та “культуру ідентичності” від “культури споживання”. У світі країни мають різні системи нагород і визнання, які сприяють консолідації суспільства, заохочують артистів і стверджують національні ідеали кожної окремо взятої держави. Гадаю, що в нас не можна огульно відміняти усі звання та форми соціального заохочення творчості. Сам по собі інститут почесних звань – це важливий спосіб співпраці творчих людей, влади, громадського сектора та професійного середовища. Наше суспільство ще не досить структуроване, тому й не розрізняють видів культур. Найбільш розвиненими у ХХІ столітті стануть ті країни, де стимулюють саме культуру та креативні індустрії. А економічно найуспішнішими будуть держави, де найбільш оплачуваними і заохочуваними державою є люди, які здатні творити нову якість майбутнього, тобто — представники креативного класу. — Розкажіть, будь ласка, про свої творчі плани. — З радістю запрошую всіх 14 грудня до Колонної зали імені Миколи Лисенка в Національній філармонії України, де гратиму програму: “Чайковський і Бетховен – велике протистояння”. Концерт присвячую збігові ювілеїв цих великих світових геніїв. Як і в попередні роки, у творчості кожного виконуваного мною композитора я намагаюся виявляти й показувати глядачам українські музичні джерела та впливи. Так буде і цього разу. Ви почуєте восьму скрипкову сонату Бетховена. Третя її частина є нічим іншим, як українським козачком. Одним з меценатів Бетховена був представником великого козацького роду Розумовських, який виконував обов’язки посла Російської імперії у Відні. Він, між іншим, постачав Бетховену нотний матеріал з українським
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
