Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Кожен артефакт, представлений на виставці, – це змістовне збереження генези української культури”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Невтрачені діалоги духовності

Слово Просвіти, №39 за 2021 рік

Галина СТАСЮК, кандидат філологічних наук, доцент Івано-Франківської філії Університету “Україна” Добре збережений і ґрунтовно вивчений архів письменника — це п’ятипелюсткова рідкість у реаліях української, століттями проскрибованої, культури. Як правило, такі архіви проходили крізь вир подій особистих і суспільних тільки завдяки близьким, які самовіддано опікувалися рукописами, листами, щоденниками свого великого родича, захищаючи їх від часу й політичних катаклізмів, аж поки не віддавали цей скарб у відповідні національні інституції. Але й тоді такому архіву ще мало пощастити на свого дослідника. Так склалася й доля епістолярної та щоденникової спадщини Івана Чендея: збережена завдяки рідним, вона врешті дочекалася вдумливого наукового осмислення. У монографії доктора філологічних наук, професора Сидора Кіраля “Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги” охоплено широку панораму літературного процесу в Україні від 60-х років до часів незалежності крізь призму листів відомого закарпатського письменника. Спираючись на особисті письмові свідчення Івана Чендея, знаний дослідник вияскравив із сутіні минулого не тільки неординарну постать великого майстра слова, ай духовну атмосферу того часу. Зі сторінок ґрунтовної праці постають люди гідні й мужні, люди чину, які кожен окремо і всі разом, смертельно ризикуючи в умовах тоталітарного режиму, посували справу незалежності України, посували щоденною, кропіткою, часто невдячною літературною, критичною, видавничою працею, але саме нею торувався шлях до національного самовизначення. Багато з цих імен маловідомі широкому загалу, проте, збережені в епістолярії Івана Чендея, вони заслужено зазвучали знову завдяки знаковому сучасному дослідженню: Віктор Костюченко (літературознавець, директор видавництва дитячої літератури “Веселка”), Кость Волинський (літературознавець, критик), Леонід Коваленко (літературознавець, критик) та інші. У листовному спілкуванні з автором роману “Птахи полишають гнізда” ці діячі науки і культури постають живими — зі своїми життєвими й професійними проблемами, успіхами і невдачами, “цюхвилинними” емоціями та чіткими світоглядними переконаннями. І таке “олюднення” імен із історії у згаданій монографії відбулося не тільки завдяки вдячному матеріалу (особисті записи адресанта й адресатів), а й завдяки дару науковця. Об’єктивно, аргументовано, інкрустуючи думку розлогими цитатами з епістолярію та щоденника славетного закарпатського прозаїка, покликаючись на спогади сучасників та матеріали “справ”, заведених відповідними радянськими структурами на національно свідомих літераторів, критиків, редакторів із широкого кола знайомств Івана Чендея і на нього самого, дослідник зархітектував правдиву картину тогочасної суспільно-культурної дійсності, на тлі якої виразно проступили живі обличчя її учасників. Цей вектор студії має неперехідне значення для молодого покоління літературознавців: задля розуміння особливостей колоніального дискурсу, в якому жили й творили письменники-“шістдесятники”. Інший важливий горизонт дослідження — це аналітика творчої особистості Івана Чендея. Епістолярна призма дозволила науковцю впритул наблизитися до адресанта як до людини й автора, охопивши багатогранність цієї незвичайної постаті. Іван Чендей у літературознавчій рецепції професора Сидора Кіраля — це не тільки обдарований письменник, а й людина великого серця і високого духу. У монографії йдеться і про специфіку художнього процесу новеліста, і про його кропітку роботу над мовою творів, і про майже детективні історії видання як окремих його книг, так і “-томників”, а також про глибокі внутрішні переживання Івана Чендея через несправедливість критичних оцінок, проблеми з публікацією, важкі життєві стигми. Витримати нелегкі випробування, утвердитися в позиції автора “високої літератури” письменникові допомогли як власні сили, так і підтримка “братів по духу”; і це один із лейтмотивів дослідження: розкриття того впливу на талант, який має розуміння знаковості цього таланту іншими, постановка питання “впізнавання” дару і його супроводу (це завжди було проблемою для української ментальності, в ареалі якої тільки одиницям щастило на свого Вацлава Морачевського). Крім підняття “цілинних” тем, складного (просопографічна робота з епістолярієм і щоденниками потребує неабиякого такту й делікатності) методу їхнього осягнення, справедливої об’єктивності у висвітленні дражливих моментів, потужної аналітичності, обсяговості вперше введеної в науковий обіг інформації, монографія “Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги” має ще одну важливу окрасу — блискучу стилістику викладу. Висока культура авторського мовлення зачаровує і є гідним прикладом для взорування. Можна без перебільшення стверджувати, що дослідження професора Сидора Кіраля про епістолярій Івана Чендея — це праця-основа для усіх майбутніх студій у цьому напрямку. нишевського (1758 р.), яке він подарував Свято-Троїцькій церкві в селі Пустовійтівка на Сумщині, особисті речі видатних жінок ХІХ століття – Лесі Українки, Марії Заньковецької, Софії Тобілевич, речі з особистого архіву Василя Стуса, графічні автопортрети Катерини Білокур та багато інших. “Кожен артефакт, представлений на виставці, – це змістовне збереження генези української культури. Це не просто реставраційна робота, а велике наукове дослідження, над яким працювали люди, які віддають серце, душу, свій талант своїй роботі”, – зазначив Валерій Бітаєв, віцепрезидент Національної академії мистецтв України. Виставка триватиме до 10 жовтня 2021 року у виставкових залах Національного музею Тараса Шевченка. Кіраль С. Іван Чендей та київські критики: епістолярні діалоги: монографія. Київ—Ужгород: ТОВ “РІК-У”, 2021. 432 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин