Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Бог не полишає людину наодинці в подоланні · найнебезпечніших колізій світу”. Філософська світлиця · с. 12сторінка оригіналу ↗

“…Шевченко написав головні свої твори (“Єретик”, “Кавказ”, “Посланіє”, “Давидові псалми”, “Великий льох”, “Заповіт”), в яких він вперше поставив великі духовні проблеми і національні принципи. Любов до Бога і до брата свого. Вірність Україні і самовіддана праця для неї. Справжність любові і віри, а фарисейство релігійне й патріотичне — як смертний гріх проти Духа. Відповідальність за брак любови, за байдужість до долі України. Одвертість ворогування з ворогом – “Борітеся – поборете”. Цілковита духовна незалежність: “Молітеся Богові одному… А більше на землі нікому не поклонітесь”…” (Євген Сверстюк).2

Слово Просвіти, №39 за 2021 рік

дально їх переживати. За допомогою Бога людина стає носієм правдивої гідності, але за умови, що особа вміє страждати і по-праведному переживати драму власного і суспільного життя. Прикладом слугує досвід істинного патріотизму, уміння боротися супроти зла (молоху буття) в самому собі, вміння знаходити рівновагу тільки на користь добра для близьких і рідних людей і самого себе, таким чином, моральність українського патріотизму стає невід’ємним чинником національного розвитку. Водночас Шевченко унаочнює відсутність будь-якої моральної відповідальності у “Московщини” (Російської імперії), яка є безперечним злом, з одного боку, а з іншого, – відсутність супротиву в колонізованій московитами Україні, яка продовжує перебувати в стані політичного сну. У такий спосіб і перші (поневолювачі, “москалі”), і другі (смиренні й поневолені) є боговідступниками. Такий стан справ має бути подоперших філософів політики, шукаючи аргументи реалізації ідей незалежності і самостійності України. Усе своє свідоме життя Шевченко озвучував ненависть до офіційної Росії, її політичного ладу за крайній антидемократизм, за те, що московитська ідеологія та культура впродовж сотень років була знаряддям придушення національної волі і духовної культури українців. У Шевченкових творах знаходимо чималу кількість критичних зауважень (нарікань) на “москалів”, які, на його погляд, є першопричиною бід в Україні1. Останні роки життя Т. Шевченко провів у Петербурзі. Завершення його земного шляху було позначено хворобами, самотністю та екзистенційними переживаннями (останній вірш “Чи не покинуть нам, небого”, 14-15 лютого 1861 р.). Помер Т. Шевченко 10 березня (за старим стилем – 26 лютого) 1861 р. і був похований на Смоленському православному кладовищі в

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин