Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні 14 · “Очі цієї красуні досі сняться її шанувальникам, · а образи Мавки, Міріам, Корделії вічно житимуть · у наших серцях…”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

«Є два крила: одне – для забуття, а друге – для незнаного буття…»

Слово Просвіти, №39 за 2021 рік

Ірина ГОЛОВАЙ, м. Київ “Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…” Ці слова головної героїні драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” відомі багатьом, проте не всі знають, що актриса, яка свого часу блискуче зіграла головну роль Мавки на сцені Національного драматичного театру імені Івана Франка, – Оксана Батько – має не менш трагічну долю. 7 жовтня минає п’ять болючих років від того дня, коли чарівна актриса відійшла у Вічність. Оксана Батько-Нищук... На третьому курсі Київського національного університету театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого Оксана Батько отримала щасливий квиток – запрошення на роль Мавки в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Її Мавка полонила глядачів справжністю і ніжністю, витонченістю почуттів і душевним благородством. Завдяки цій ролі актрису в 1993 році прийняли до трупи столичного Театру Франка. Талановита і витончена красуня родом із Коломиї могла б стати чудовою філологинею, бо мала потяг до мов, або художницею, бо мала хист до малювання, або професійною танцівницею, бо блискуче виступала у складі ансамблю “Покуття” (керівниця – заслужений працівник культури Дана Демків), але Оксана полюбила Театр, який обрав її, став життям і долею. Завжди усміхнена, Оксана несла якусь дитинну чистоту. Її душа була відкритою і вразливою, вона боляче реагувала на несправедливість і жорстокість. Оксана була природною і схожою зі своїми одухотвореними героїнями – любила навіки, страждала по-справжньому, вболівала і переживала щиро й нелукаво. Кожна роль Оксани Батько-Нищук – емоційна, саможертовна і драматична. Оживають у пам’яті пережиті нею ролі: шляхетна інтелігентна красуня Ірина із “Трьох сестер” А. Чехова; пристрасна, яскрава Дездемона з трагедії Шекспіра “Отелло”; натхненна, закохана улюблениця Д’Артаньяна у виставімюзиклі “Ах, мушкетери, мушкетери”; самотня, зневірена дівчина (“Та, що сама”), яка намагається розважити будні Тараса Шевченка та прогнати відчай останніх років його життя у драмі “Божественна самотність” О. Денисенка; запальна і спокуслива Туркиня у п’єсі О. Кобилянської “У неділю вранці зілля копала”. Найяскравіше вимальовуються ролі Оксани Батько-Нищук, які вона зіграла в парі з усенародним улюбленцем, народним артистом України Богданом Ступкою – тендітної батькової донечки Хави із “Тев’є-Тевеля” за Шолом-Алейхемом; екстравагантної Джесіки з п’єси Т. Джонсона “Істерія”; чистої, благородної, смі­ Валерій РОМАНЬКО, голова комісії з присудження премії імені М. Петренка, член НСПУ Традиційне щорічне Петренківське свято “Живий у пісні, живий у віках”, яке щороку проходить у Слов’янську, цьогоріч відбулося 22 вересня у стінах місцевого коледжу Національного авіаційного університету і було присвячене 204-й річниці від дня народження українського поета-романтика Михайла Петренка та вручення 10-ї Всеукраїнської премії ім. М. Петренка. Організатори свята: Донецька обласна організація національної спілки краєзнавців України, відділ культури Слов’янської міської ради, Слов’янська міська організація ВУТ “Просвіта”, Центральна бібліотека ім. Петренка, бібліотека Слов’янського коледжу НАУ. Присутні на заході краєзнавці, просвітяни, працівники освіти та культури, учні та студенти занурилися в українську поезію та пісню, із хвилюванням слухали пісню “Дивлюсь я на небо…” у виконанні молодого співака з Тернопільщини Романа Сасанчина, переможця конкурсу “Голос. Діти”. У 2017 році, коли відзначалося 200 років від дня народження Михайла Петренка, Роман був гостем слов’янців. Кульмінацією свята стало вшанування ливої та відданої батькові Корделії у п’єсі “Король Лір” Шекспіра. О. Батько-Нищук дивувала глядачів філігранністю образів, вражали вокальні партії її героїнь, адже актриса мала прекрасний голос. Пригадується прем’єра вистави “На полі крові”, де Оксана Батько-Нищук грала Одержиму – Міріам. Тендітна, в чорній сукенці, вона пробуджувала в серцях глядачів цілу гаму емоцій – від ненависті до любові, від розчарування, зневіри до впевненості, від слабкості духу до сили характеру й жаги до життя. Вражали глибокий психологізм і філософічність образу Міріам. Потужна роль – грати Жінку, одержиму духом, яка готова віддати душу в ім’я спасіння Месії, готова захистити своєю любов’ю Месію від байдужості та людської підступності, в душі якої рана і страждання: “О, я вірю в тебе, сине Божий, та я не вірю в себе…” Оксана Батько-Нищук завжди наголошувала: “Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі”. Мало хто знає, що Оксана мала ліричне обдарування, прекрасно віршувала і володіла пластикою Слова. Пропоную увазі читачів кілька поезій із невеликої, але посправжньому сповідальної збірки Оксани Батько-Нищук “Я маю крила”. *** Тендітна постать дивиться на мене, з далеких, невідомих літ… Я вас впізнала! Ви є Мельпомена… О, Господи, куди тебе подіть? Приходьте ближче і подайте руку – І я покірно вам подам свою…Не жаль… Підемо разом і розвієм тугу, На мить забудемо про горе і печаль. *** Олексі Є назва, прізвище, Є титул і звання. Навіщо? Як? Для чого? Букви і слова – За ними є душа, І мова, й розум, й співчуття, Любов до ближнього, прощення, каяття. Новонароджене дитя! Криком стрічає простори життя! Безгрішне, чисте янголя! Ти дихаєш так тихо, так спокійно, Моє кохане диво – сину. Єдина суть мого життя, Малесенька людино… *** Три слова: Я Люблю Тебе… Три признаки безмежного жадання! О світе, не чіпай мене, Не рухай горизонт тремтливого чекання. Так ніжно тихо: “Я…Люблю…Тебе…” І день у день благаю про кохання! *** Є два крила: Одне – для забуття, А друге – для незнаного буття… Недопалки прожитих літ блаженні, Невже поринемо в безодню навмання.. О сонце, небо, пташко – Безумство слів – склепіння небуття! Так жити хочу – Це глибоке відчуття! Потужно-тихе, наче вороття додому! Небесного, далекого, німого… Поетично-ліричне сприйняття світу, чуттєвість і душевність, відчуття навколишнього крізь струни власної душі, зболеність і світло, любов до людей і тендітність вирізняли Оксану Батько з-поміж інших акторів. По-доброму згадують Оксану Батько- Нищук її рідні актори-франківці. Олексій Богданович, народний артист України: “У Оксани Батько-Нищук був потужний темперамент – і акторський, і жіночий… Оксанка була неповторною партнеркою на сцені. Вона не вміла грати у півголоса, у пів сили, грала на розрив аорти, віддаючи серце і душу кожного разу перед гля­

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин