3 Суспільство · “Головним інструментом як творення, так і руйнування держави, є саме інформаційна політика”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Як виграти інформаційну війну?
Слово Просвіти, №39 за 2021 рік
Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка провело онлайн-конференцію на тему: “Українсько-російська війна. Інформаційна політика і загрози національній безпеці України”. Пропонуємо найважливіше з виступів її учасників.
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка:
“Тема цілковитої незалежності України не буде розв’язана, поки ми не вирішимо питання інформаційної безпеки.
Що заважає сьогодні реалізації вже існуючих законів, тих конституційних норм, які були вже давно сформовані? Ще чверть віку тому було прийнята Конституція України. Але не вирішується найважливіше питання, що стосується інформаційної сфери України. Сфери, яка сьогодні на 90 відсотків контролюється тими, з ким сьогодні оголошена війна – олігархами. Практично всі інформаційні канали належать їм. А та невелика частка інформаційної сфери, яка належить державі, не є достатньою, аби впливати на ситуацію.
Переглядаючи наші попередні конференції, я не міг не звернути увагу на тезу, яку виголосив член правління “Просвіти” Юрій Бадзьо ще у 2004 році:
“Українське питання національне має сьогодні два взаємопов’язані аспекти: становище їх і перспективи українців. Ганебний стан несвободи та дискримінації нації, напівживого існування народу і перспективу національної смерті в разі консервування такого стану або буквальної інтеграції в інші спільноти сходу чи заходу”.
Ще тоді він писав, що Росія для України – визначальне джерело загроз стратегічного масштабу, аж до фундаментального – бути чи не бути українському народові.
І те питання, яке ми сьогодні розглядаємо, є надзвичайно важливим, принциповим і визначальним. Це інформаційна сфера. Усі, хто долучився до сьогоднішньої нашої розмови, усвідомлюють, наскільки воно є стратегічним.
Ми постійно намагалися впливати на ситуацію. Ухвалювали звернення, заяви, проводили прес-конференції та ін., бо усвідомлювали загрози, які існують, які ще не зняті з порядку денного. Це загрози нашому національному буттю. Вдячний усім, хто долучився до цієї розмови. Ваші пропозиції, ваші зауваги, ваше бачення сьогоднішньої ситуації дуже важливі для нас”.
Іван ЧИЖ, політик, колишній голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України:
“Головним інструментом як творення, так і руйнування держави, є саме інформаційна політика. Так склалося, що кілька років тому я мав серйозну дискусію з науковцями з питання конституційного права на поширення інформації. Акцентував на тих моментах, які пояснюють, чому ми так далеко зайшли у здачі нашого інформаційного поля. Чому воно таке засмічене, чому засмічені душі українців на багатьох територіях? І чому нам так важко пробивати дорогу до здавалося би зрозумілих речей?
Україна вже 30 років є незалежною державою. Але в нас до цих пір немає концепції національної інформаційної політики. Хочу нагадати, що у 2003 році я доповідав у Верховній Раді України з цього питання. Пройшла процедура слухання і концепція була прийнята у першому читанні. Ми очікували на друге.
Але у той час вже почали зароджуватися олігархічні канали. Вони ще були слабкі, але вже мали лобі у Верховній Раді. І так звана індустрія за допомогою лобізму не допустила розгляду концепції національно-інформаційної політики в другому читанні. Вдруге повернулися до цієї теми у 2011 році. Але так само вона не була прийнята. За 30 років ми такі не збудували архітектурного ансамблю національно-інформаційної політики.
Від 1991 року маємо багато законів в інформаційній сфері, інші документи інформаційно-правової тематики. Але вони не тільки не внесли лад у правове поле, а навпаки, посіяли в ньому хаос.
Трохи історії. Ще 6 червня
1991 року Кабінет Міністрів розглянув питання Державної телерадіомовної компанії. Це стало відправною точкою для її створення. А в 1992 році був прийнятий закон про інформацію, який є базовим і діє й донині. Відтоді український інформаційний простір формувався достатньо осмилено. Аж доки не провалилася вже згадана концепція.
Коли окріпла так звана індустріальна олігархія, вона робила вся для того, щоб всіляко послабити цю систему, забрати шматки з інформаційного поля держави. Говорили, що інформаційний простір недолугий, що в нього треба пропускати конкурентів. Я вже тоді бачив, до чого це йде.
11 червня у газеті “Голос України” я опублікував великий матеріал. Там лише два абзаци мого авторського тексту. А все інше – лист до Віктора Ющенка, який на той час був діючим президентом України (здавалось би – найпатріотичніший з усіх наших президентів). Там йшла мова про всі ті застороги і загрози, які ми зараз переживаємо. Аж до кримських і севастопольських проблем, до того, що ми втратили інформаційний простір.
Загалом же за час, коли я очолював Державний комітет телебачення і радіомовлення
України, написав 15 листів у різні державні інституції і РНБО, прем’єр-міністру та ін. Жодної реакції. Ті проблеми, які ми ставили тоді, сьогодні стали ще більш актуальними.
Думаю, що в час, коли йде гібридна війна, коли інформація йде попереду керма, держава повинна робити все, щоб дати спротив, контраргументацію. Працювати так, щоб нас чув світ, аби достукатися до сердець тих людей, які залишилися на окупованій території.
У 2009 році, коли я був керівником парламентського комітету з питань свободи слова, то запропонував до розгляду закон “Про інформаційний суверенітет України”, який також не був прийнятий. В результаті перемагає канал ХІТ – холодильник, інтернет, телевізор. Ми знаходимося у надзвичайно засміченому інформаційному просторі. А це ще більше ускладнює нашу українську перспективу.
Я мав змогу познайомитися з дуже потужним матеріалом Володимира Горбуліна, який був секретарем РНБО. Він, зокрема, сказав:
“Зовнішня агресія Московії обумовлюється внутрішньою ворожнечею цього древнього і, очевидно, невдалого розгалуження Київської Русі…” Надзвичайно вдала історична розвідка. Нам би поширити її людям, аби розвіяти міф. Тому що в нас навіть деякі історики хочуть відібрати Київську Русь і кажуть, що українці сюди звідкись зайшли і намагаються з себе вдавати державну націю. Нам потрібно усвідомлювати, що це наша земля, і нам не можна віддавати жодної її п’яді в умах наших людей і, тим більше, наших територій.
Суспільне мовлення не може існувати в такому вигляді, в якому воно є тепер. У нас зараз відбувається адміністративно-територіальна реформа. Але в громад забрали інформаційний ресурс. Ми теж розробляли концепцію роздержавлення ЗМІ, але не в тому вигляді, в якому вона існує тепер.
Закінчення на стор. 4-5
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 3
Зараз якийсь місцевий князьок, олігарх платить гроші і отримує доступ до інформації, а громада цього не має.
Обласні державні телерадіомовні компанії зведені до стану пересічних кореспондентських пунктів. А на Суспільне мовлення хоча й виділяються великі кошти, воно не може повноцінно конкурувати з олігархічними каналами.
Я робитиму все, аби змінити ситуацію. Всі канали, які використовують радіочастотний ресурс, що належить всьому українському народові, повинні мати статус суспільних. Хай олігархи фінансують Суспільне мовлення. Тоді у нас з’явиться конкуренція у Суспільному мовленні, зорієнтованому на українську державу.”
Леонід МУЖУК, кінорежисер, лавреат Шевченківської премії:
“Чим більше рухаємося нібито до української держави, утвердження її незалежності, тим насправді менше її маємо. Вже восьмий рік йде війна, а в інформаційному просторі до цих пір не вживаються радикальні заходи.
Серед інформаційних повідомлень останніх днів є терористичний акт психологічного тиску з одного боку, а з іншого – це просто кримінальний випадок. Маю на увазі обстріл автомобіля, в якому був помічник президента. Слава Богу, люди залишилися живі. А трактують цю подію порізному. Президент сказав, що це слабкий натяк на те, що нам загрожує, а буде сильна відповідь.
Чи за цим стоїть олігархічний слід, чи зовнішні обставини – важко сказати. Але це так само операція інформаційної війни у вигляді терористично-психологічної атаки. І якщо відштовхуватися саме від фрази президента, то відповідь має бути саме від держави. І держава повинна розробити програму національної безпеки як проти зовнішнього агресора, так і проти внутрішнього.
Що стосується внутрішнього можливого блокування олігархічного впливу, то, можливо, і справді треба дочекатися прийняття відповідного закону. Але щодо зовнішнього мають бути інші підходи. Ми сьогодні обговорюємо питання інформаційної війни, в якій не маємо ні оборони, ні стратегії, абсолютно усунуті від того, щоб давати адекватну відповідь російському агресору. Ми начебто намагаємося піклуватися про те, щоб наших людей не обробляли, не сіяли хаосу серед нашого народу. А ворог у цій війні займає стратегічну позицію руйнування української держави. Він абсолютно убезпечений від нашої адекватної відповіді на свідомість його населення, тобто на свідомість імперського контингенту нації, яка знаходиться в колоніальному рабстві.
Держава Україна вже 30 років приміряється до визначення поняття “ворог-друг”. А ворог організований і він на нашій території формує п’яту колону з системою законсервованих агентів. У цій війні може бути тільки один переможець. Але люди не одержують відповідної інформації. Навіть ті, хто залучений до активної військової кампанії.
В українському інформаційному просторі працює чимало московських журналістів, які приїхали сюди з різних причин. І вони в нашому національному ефірі здебільшого відпрацьовують тему дружби народів. І при цьому готують свідомість українців до можливої поразки, яку ми, на їхній погляд, ніяк не обійдемо. Розказують, як нам потім примиритися з державою, яка впровадить путінський режим, і як нам налагоджувати стосунки з Росією.
Ця концепція відпрацьовується на олігархічних каналах, нейтралізує національну ідею, як форму нашого державного існування. І на догоду такому погляду ми навіть організовуємо російською мовою канал “Дом” для територій, що були силою приєднані до Росії. Ми намагаємося повернути в українську державність жителів цих територій як безневинних людей, на яких не можна покладатися. У тому числі тоді, коли нащадки російських колонізаторів здебільшого організовують там протистояння. Вони діють там доволі ефективно завдяки допомозі російської агентури та російської армії. Вони не можуть вивчити української мови, а ми будемо ласкавим російським словом піддобрювати їх, щоб вони залишилися в Україні і примирилися. Це хибний шлях, який відволікає Україну від розуміння того, як треба діяти.
А діяти з ворогом, який застосовує силу, треба тільки силою. Якщо йдеться про усунення тієї частини людей, на яких зорієнтований канал “Дом”, то треба розуміти структуру цього контингенту – уже фактично сформованого підрозділу, який працює на нашій території за законами Російської Федерації. І витрачати силу та фінанси на те, щоб нібито обробляти російською мовою мізки цих людей, по меншій мірі нераціонально.
Хай вже краще цей “Дом”
з Ганапольським і Кисельовим працює на території Росії і обробляє казанських татар, які мають задуматися, в якій державі живуть. Там є дуже багато проблем, про які Україна не говорить в силу своєї толерантності.
Україна терпеливо чекає, поки ворог виявить до нас ласку. Це, звичайно, утопічна позиція. Хоча дехто вважає, що це, можливо, найлегший шлях для того,
щоб залучити електорат на свій бік. Насправді сьогодні ситуація вимагає від влади дуже активних і серйозних заходів, аби убезпечити нашу територію від можливого конфліктного протистояння, яке розробляється стратегами Росії. Якщо не будемо готуватися, то взнаємо про це прямим текстом через 2-3 роки.
Олігархічні телеканали дуже часто просто тиражують ті вимоги, ті настанови, над якими працюють у Кремлі. Хваляться, що виграли в України лише частину так званої Новоросії.
Руйнування налагодженої державної системи ніякими іншими інформаційними силами не замінити. Наш ворог озброєний неймовірним впливом на території України, в тому числі і п’ятої колони. Він має програму, яку передає через наші інформаційні канали. А наш воїн йде на цю війну з голими руками. До цих пір не створена програма для участі України у цій інформаційній війні. А щоб перемогти, треба діяти і на території ворога.
Усунення тієї проблеми, яка існує для України на Донбасі, нам пропонується у двох напрямках. Або Україна повністю відмовиться від цих територій, або терпітиме до тих пір, поки Москва не “навчить” нас, яке рішення прийняти. Насправді на цій території тепер необхідно діяти за іншою програмою з розумінням того, що так є частина людей, яких треба рятувати, з якими треба працювати. А є частина, яких треба усунути від можливості впливати на суспільну свідомість України.
Проблема інформаційної війни – це аналогія до практики збройних військових операцій, які здійснюються під час звичайної війни. Коли ворог в тебе стріляє, треба давати адекватну відповідь. Але ми не маємо з чого стріляти. Наш український інформаційний простір знекровлений. А олігархічний простір не є українським. Швидше це навіть система імітації для того, щоб усунути нас від вирішення наших проблем”.
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського об’єднання ВУТ “Просвіта”:
“Порушена сьогодні тема надзвичайно актуальна і важлива. Далеко не всі розуміють, що Московія-Росія є екзистенційним, історичним ворогом України. А отже, маємо зробити багато речей. По-перше – недостатньо висвітлювати історичні корені нашого буття. На мою думку, яку я висловив ще у 2014 році, слід називати Росію Московією. Принаймні дискусія з цього питання могла б бути проведена на загальноукраїнському рівні.
Хочу нагадати, що Тарас Шевченко називав Росію не інакше як Московією, а росіян – москалями. Відомий історичний факт, що до Петра І весь світ знав Росію як Московію і до 1721 року називав її так.
У світі існує така практика,
коли кожен народ називає інший так, як вважає за потрібне. Ми називаємо країну Німеччина, росіяни – Германія, а самі німці – Deutschland. Те саме про Грузію, яку англійці називають Джорджією, а самі грузини – Сакартвело. Це можна говорити і про Чорногорію. Таку дискусію варто розгорнути для того, щоб потім було прийняте відповідне рішення на рівні Верховної Ради України”.
Кирило СТЕЦЕНКО, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта”, народний артист України:
“Вже говорилося про те, що телеканал “Дом” збирається воювати за Україну російською мовою. Тут дуже важливо розуміти, що українська мова і культура – це не лише інструмент, а це фактично наша стратегічна мета. Цей момент недооцінений нашими ідеологами, політиками.
А українські вороги свідомо протиставляють духовні і матеріальні аспекти, які є цілісними для нормальної держави. Як я вже неодноразово писав у соціальних мережах, нам потрібна сильна і українська Україна. Бо слабка Україна програє у протистоянні Росії, а неукраїнська Україна сама добровільно стане частиною, включиться в цю імперію. Тому не можна допускати, щоб питання української культури, мови, ідентичності перетворювалися лише на додаткові елементи.
Не можна плутати стратегічну і практичну мету. Та стратегічна мета, яка робить нас нами, це якраз і є культура та мова. А територія і економіка (можливо це комусь здатися парадоксальним) є вже засобами та ресурсами захисту своєї українськості. Тому, що ми є спільнотою і цінуємо себе як спільнота, бо вона є українською. Або в якихось історичних обставинах стає російською.
Тому питання фізичного виживання може бути в конфлікті зі збереженням своєї культурної ідентичності. Не можна тупо протиставляти одне другому, а треба вміти узгоджувати, розводити на різні поверхи важливості. Стратегічний рівень – це найвищий рівень; тактичний рівень – другий, а ресурси і засоби – це третій рівень. Ця система працює коли одночасно є і стратегічна мета, і тактична майстерність, і володіння ресурсами та засобами. Саме тоді українська Україна може мати майбутнє.
Інші варіанти – неукраїнська сильна Україна перестає бути собою. А українська Україна, яка не здатна себе захистити, якщо вона буде навіть дуже українською – просто програє у протистоянні з сильним ворогом.
Ми, як мисляча частина нації, як частина духовної еліти, безумовно повинні роз’яснювати важливість кожного з цих елементів, тому що нація – це система, а не якісь фрагменти чогось.
Тактика завжди має бути наступальною. Почитайте праці будь-якого теоретика інформаційних війн, де сказано, що сторона, яка захищається, завжди програє. І наша стратегічна помилка дотримуватися мужицької психології. Є така російська приказка: “Пока гром не грянет, мужик не перекрестится”. А ми не мужики, ми еліта. Ми нащадки Ноя. А Ной готувався до того, щоб рятувати все живе від потопу. Він мислив стратегічно. А якби думав ситуативно, то був би таким самим розгубленим, як і всі тварі, яких він посадив на човен.
Аби зробити великий човен,
його потрібно будувати роками. Стратегічне мислення дозволяє ставити пріоритети, зробити ієрархічну піраміду цінностей, де є головне, чим не торгують і не розмінюються.
В інформаційній війні виграє лише той, хто є наступальним. 1991 рік – Незалежність, потім Помаранчева революція, Революція Гідності. Ці шанси не були використані. Не можна розробляти стратегічні речі тоді, коли ти маєш владу. Їх треба розробляти, коли влади немає. Цими речами можна буде скористатися потім, коли прийде історичний момент”.
Ольга КРЯЖИЧ, голова Сєвєродонецького об’єднання ВУТ “Просвіта”, доцент Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля:
“Ми прекрасно розуміємо,
що ніяким чином не схилимо старше покоління на бік Украї-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
