Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Столиця · “Першими учнями школи були всі охочі, тут навчалися діти, дорослі, просто любителі живопису”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Від Київської рисувальної школи Миколи Мурашка до Академії мистецтв України

Слово Просвіти, №39 за 2022 рік

Надія НАУМОВА, наукова працівниця Музею історичного центру міста Києва “Вченню краю немає! Будемо вчитися завжди! До мистецтва миттю втрачає інтерес той, хто перестає вдосконалюватися”. Ці слова український художник і педагог Микола Мурашко втілював у життя у своїй творчості, учительській праці і заповідав своїм учням. Його школа, відома як Київська рисувальна школа, стала початком системної художньої освіти в Україні і, зрештою, передумовою створення у листопаді 1917 р. Української Академії мистецтв. Вона постала раніше, ніж Академія наук, що можна цілком логічно пояснити: тоді Україна мала багато художників світового рівня, серед них – Олександр Мурашко, брати Василь і Федір Кричевський, Юрій Нарбут, Микола Бурачек, Михайло Бойчук. Усі ці художники були і талановитими педагогами. Саме Українська революція і відродження нації покликали до життя ідею створення Академії мистецтв. Задовго перед цим у Києві діяла рисувальна школа, її засновником і організатором став художник Микола Мурашко. Київ знав трьох художників на ім’я Мурашко. Перший з них – Микола Іванович, рисувальник-живописець, розпочав свій творчий шлях як художник-графік, а з роками став майстром реалістичного пейзажу. Але головною справою його життя стала педагогічна робота в Київській рисувальній школі. Часова дистанція від початку офіційного відкриття школи у 1876 р. до заснування Академії становить 41 рік, це були роки, на які випали важкі випробування українського духу, події світового значення: Перша світова війна, Російська, а потім Українська революція. У листопаді цього року виповнюється 105 років з часу створення Української Академії мистецтв. Можна з повним правом сказати, що українська школа (хоча ніхто її так не називав) існувала і в стінах Петербурзької Академії мистецтв. Там навчалися всі відомі українські художники, які принесли в цей вищий учбовий заклад українські сюжети і своє бачення, світогляд, уподобання, нарешті, свою любов до України. Згадаймо Тараса Шевченка, який був нагороджений срібною медаллю за композицію “Циганка-ворожка”, де на першому плані не циганка, а українська дівчина у стрічках. Згодом (1844 р.) він видав у Петербурзі альбом офортів “Живописная Украина”, який мав невеликий наклад і став нині раритетом. Потім був Ілля Рєпін зі своїми запорожцями і Олександр Мурашко, який продовжив тему і за картину “Похорон кошового” отримав золоту медаль. На тему “Українці у Петербурзькій академії” можна багато говорити, починаючи від перших часів її створення. Більшість українських художників, які там навчалися, названі російськими. Але повернімося до Миколи Мурашка, який народився 20 травня 1844 р. в містечку Кролевці у великій родині різьбяра іконостасів і мав би, як і його брат Олександр, продовжити родинну справу. Вже в молоді роки він змальовував ікони і копіював книжкові ілюстрації. У віці 14 років приїхав із Глухова до Києва, де став учнем іконописця-реставратора. Хлопець міг бути свідком визначної події: у травні 1861 р. у Київ привезли домовину з тілом Тараса Шевченка, поета відспівували у церкві Святого Різдва на Подолі. Тоді Микола вже мріяв стати художником, і доля звела його з другом Тараса Шевченка Іваном Сошенком, викладачем малювання та краснопису у Другій Київській гімназії. Саме він і порадив здібному юнакові їхати до Петербурга вступати до Академії мистецтв. У столиці молодий студент з України не міг не чути про українського поета. У його творчій спадщині є літографічний портрет Шевченка (1864-1867). В Академії він познайомився та потоваришував із Адріяном Праховим та Іллею Рєпіним, з якими його впродовж років пов’язувала міцна дружба. Саме Ілля Юхимович, який був гарним учителем і любив педагогічну працю, вплинув, на формування естетичних уподобань Миколи і на його особистість. З Адріяном Праховим вони ще будуть працювати разом у Києві, у Володимирському соборі. У жовтні 1867 р. він подає свої малюнки до Ради Академії разом із проханням надати йому звання учителя малювання з правом викладання, і, повернувшись у Київ, розпочинає роботу учителя малювання, викладаючи в Кадетському корпусі, у Першій Київській гімназії, у Київському реальному училищі (1873-1895). У 1879 р. отримує звання класного художника за роботу “Мотив околиць Києва”. Що було в Києві до рисувальної школи? Приватна школа Наполеона Буяльського (проіснувала більше семи років), рисувальні класи при університеті, які вів Михайло Башилов (який, до речі, разом із Яковом Де Бальменом ілюстрував у 1844 р. рукописний кобзар Тараса Шевченка, транскрибований латинкою), школа іконопису в Лаврі під керівництвом монаха Аліпія. Але всі ці школи не мали статусу навчального закладу, який би надавав дип- Ілля Рєпін. Портрет Миколи Мурашка. 1877 р. лом вищої освіти, і не лишили великих слідів. Так у Миколи Мурашка виникла думка створити художню школу в Києві, якій він присвятив усе своє життя. Зі спогадів самого учителя і керівника школи постає образ передової людини свого часу, яка сповідувала демократичні принципи навчання, і бачила своє покликання насамперед у тому, щоб виховати в учнів любов до мистецтва. Як людина скромна, він говорив про себе: “Не являючи з себе значного художника я завжди палко любив мистецтво. Опріч природного потягу, силою різних життєвих обставин я натрапив саме на шлях мистецтва”. Ще у 1869 р. він видав кількома випусками “Тетради для рисования”, підготовлені ним самим (літографічні зображення орнаментів, будівель, пейзажів), які стали першими в Україні посібниками для тих, хто хотів навчитися малювати. Це були перші кроки до створення школи. У 1875 р. Микола Мурашко почав підготовчу роботу з її організації, на що треба було потратити багато енергії, насамперед добитися дозволу, знайти приміщення і розробити програму. Про ці проблеми, пов’язані з організаційними питаннями, художник оповів у мемуарах (“Спогади старого учителя”), що вийшли друком у 1907-1909 рр. (третій випуск опублікований вже після смерті художника). Перекладені українською мовою, вони були надруковані у 1964 р. з примітками та коментарями Людміли Міляєвої і Петра Говді, який написав передмову. Найважчим моментом було, звичайно, знайти матеріальну підтримку, художник згадував, що він почав роботу з мізерними коштами. Впродовж 25 років школу підтримував один із членів родини Миколи Терещенка, великий любитель мистецтв і меценат Іван Терещенко, субсидуючи її щорічно і надаючи окремі разові субсидії для окремих заходів чи учнів. Починав Микола Іванович у скромній квартирі на вулиці Михайлівській, куди прийшло декілька учнів. Згодом школа була переведена в будинок В. В. Тарновського на вул. Трьохсвятительській, далі – у приміщення Міської думи на Хрещатику, у 1880-1882 рр., на вулицю Афанасьєвську, 19. Будинок не зберігся, на цьому місці збудовано будівлю, де нині знаходиться Міністерство культури. Далі вона перейшла на вул. Володимирську, 46, а потім – у новозбудований прибутковий дім Михельсона навпроти по цій же вулиці (47), розмістившись на третьому поверсі. Тут нині встановлена меморіальна дошка. Офіційно Київська рисувальна школа Миколи Мурашка почала працювати з 16 вересня 1876 року і поступилася у 1901 р. Київській рисувальній школі, тобто діяла чверть століття, яке стало значним періодом в історії мистецького життя Києва, в цей час було покладено початок новому погляду на навчання. Першими учнями школи були всі охочі, тут навчалися діти, дорослі, просто любителі живопису, або ті хто готувався до іспитів з малювання у Петербурзьку Академію. Навчання коштувало 6 рублів на місяць, у вихідні уроки були безкоштовні, що давало змогу відвідувати школу біднякам. Спочатку у школі було 40 учнів, загалом за роки роботи її закінчило близько двох тисяч учнів. Всі вони пізніше згадували свого учителя як видатного педагога і талановитого цілеспрямованого художника, а своє навчання у Київській рисувальній школі – як перший крок до пізнання мистецтва. Відкриття Київської рисувальної школи відбулося 16 вересня 1876 р., коли було отримано дозвіл. У зв’язку з відсутністю попечителя Київського округу і його помічника дозвіл підписав ректор Матвєєв. У 1877-1880 рр. школа отримувала щорічну субсидію 300 крб. Туди приймали усіх охочих, і учитель мав справу з різним віком, з різними учнями, до кожного треба було знайти підхід. Виставка відомих художників (Опанас Сластіон, Ілля Рєпін, Василь Верещагін, Іван Шишкін) була організована на підтримку школи (плата за вхід 1 крб., зароблено всього 205 крб.) і відбулася у 1877 р. у приміщенні дворянського зібрання на Хрещатику. У 1878 р. Микола Мурашко вперше надіслав до Академії мистецтв вибрані роботи своїх учнів. Було отримано позитивний відгук: діло поставлено правильно. Школа розглядалася як підготовка до навчання в Академії. Одним із художників, який перейнявся ідеєю, був М. М. Ге. Він жив під Ніжином, часто приїздив до Києва і обов’язково приходив до школи, де збиралися старші учні, показували свої роботи, і художник робив зауваження, давав поради. Буваючи в Києві, Ілля Рєпін теж вважав своїм обов’язком відвідати товариша по навчанню і його школу. Автор “Спогадів старого учителя” згадує: “Питання про викладання малювання перетворилося на справжню злобу дня. Воно обговорювалося як у комісіях Міністерства народної освіти так і при Академії Художеств; брали в ньому жваву участь навіть такі корифеї мистецтва, як Крамской і Ге. Завзяті реалісти, палкі прихильники природи і життя вони не могли не затаврувати мертвої нудоти малювання з літографій та оригіналів”. Сам учитель теж продовжував працювати як художник. Більшість його робіт – пейзажі: “Річка Тетерів”, “Коростишів”, М. Пимоненко. Куточок нашої рисувальної школи. 1885 р. “Вид Боярки”, “Над Дніпром” тощо. Серед робіт виділяється портрет М. М. Ге, написаний в реалістичній манері, який з великою психологічною виразністю передає образ великого художника. Окремої розмови заслуговує робота над ілюструванням казок Ганса-Християна Андерсена у 1873 р. (Казки Андерсена з короткою ёго життєписью. Перший український переклад). Художник українізував героїв казок: вони зображені в українському одязі, дівчинка у віночку з намистом, жінка у вишиванці та очіпку, і навіть обкладинка із зображенням Кобзаря. Учитель сам учився все життя, виїздив за кордон, де вдосконалював свої вміння у провідних навчальних закладах. Нові знання передавав своїм учням, використовуючи свою методику, дотримуючись принципу “від простого до складного”, пропонуючи нові методи викладання, приділяючи увагу кожному. Він регулярно організовував для своїх підопічних екскурсії в київські музеї, показував і пояснював видатні полотна знаних митців, з яких вони робили замальовки і копії. У різні роки у школі навчалися відомі художники: Антон Васютинський, Іван Косиченко, Василь Кульженко, Василь Рябчевський, Микола Пимоненко, Павло Пузиревський, Савелій Зайденберг, Пилип Чирка. Валентин Сєров, Казимир Малевич, Олександр Мурашко, Григорій Дядченко, Іван Їжакевич, Фотій Красицький, Костянтин Крижицький, Григорій Світлицький, Степан Костенко, Федір Балавенський, Cергій Яремич, Валерій От-мар, Олександр Курінний. Ходили до школи і ті, хто не став художником, вони згадували, що школа дала їм розуміння того, яке важливе місце в житті людини посідає мистецтво. Певний час школу відвідував видатний київський архітектор Павло Альошин. Творчий шлях низки українських митців, які відіграли провідну роль у становленні національного мистецтва, починався у школі Миколи Мурашка. Серед викладачів – випускники Імператорської Академії мистецтв: Михайло Врубель, Адріян Прахов, Харитон Платонов. Вже пізніше викладачами стали і колишні випускники. Обов’язки з організації навчального процесу, підбору кадрів викладачів, матеріального забезпечення школи виконував сам Микола Мурашко. Він був і завідувачем, і викладачем, по суті вся адміністрація, влаштовував виставки, кошти від яких ішли на школу, читав лекції, підтримував творчу атмосферу. У день десятиріччя школи її вітали і бажали подальшого успішного розвитку. Микола Мурашко мріяв про перетворення школи на справжній вищий учбовий заклад зі своєю новою програмою, із великою симпатією відгукувався у Київській газеті “Заря” про передвижників, які вирішили відійти від академії, від її застарілих прийомів і методів, зробити навчання більш цікавим і творчим. Як художній критик він писав у статті, опублікованій у газеті “Киевлянин”: “… художній твір повинен відповідати трьом вимогам: 1) він повинен мати зміст, який би з’ясовував смисл життя; 2) він повинен бути чудово виконаним; повинен бути щирим”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин