Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Нові лавреати премії імені Івана Огієнка воєнної пори

Слово Просвіти, №39 за 2022 рік

Микола ТИМОШИК За багато літ своєї “присутності” у складі комітету з Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка не пам’ятаю такого засідання. Попри зазвичай чималі кількісно, різновекторні за тематикою, актуальністю та якістю виконання творчі доробки, які варто було об’єктивно поцінувати, це засідання під головуванням незмінного очільника комітету новітньої пори Павла Мовчана було позначене рідкісною однозгідністю й однодумністю в прийнятті остаточних рішень за кожною номінацією. Гадаю, на це вплинуло кілька чинників. По-перше, осібний рік Огієнка (2022- го збіглося аж три його “круглі” дати: 140-річчя від дня народження, 50-річчя від дня упокоєння та 60-річчя від часу виходу в Лондоні повного, канонічно визнаного всім православним світом, його перекладу Біблії українською мовою). По-друге, воюючий стан сучасної України. Назви двох чи не найголовніших праць Івана Огієнка “Вікові наші рани” і “Наш бій за державність” актуалізувалися, як ніколи, тепер, у час нової кривавої війни з відвічним ворогом української нації – ординською московією. І пильний погляд із великого портрета патрона премії в залі засідань Житомирського коледжу мистецтв, що від 2000 року носить ім’я Огієнка, таки спонукував кожного члена комітету, який прибув до Житомира, узгоджувати з ним своє рішення. Цей погляд ніби запитував: наскільки суголосними моїй Праці і моєму Чину будуть цьогорічні ваші обранці? По-третє, уперше на засіданні комітету були присутні високі посадовці відразу від двох гілок обласної влади – облради (в. о. голови Володимир Ширма) та від військової ОДА (заступник голови Віктор Градівський). З особливою приємністю виділяю двох перших лавреатів, у найвищому поцінуванні доробку яких ні в кого не було найменшого сумніву. Бо високий житейський чин таких кандидатур вивищують саму премію, роблять її знаковою, престижною. Тарас Компаніченко – Кобзар першої величини, неперевершений бандурист-лірник, виконавець автентичного кобзарського репертуару, народний артист України (номінація “Мистецтво”). Гадаю, про неповторність, вагу і силу зробленого цією особистістю колись будуть написані цілі книги. Іван Патриляк – доктор історичних наук, професор катедри історії світового українства КНУ імені Тараса Шевченка (номінація “Наука”). На премію була висунута видана за фінансової підтримки кількох канадських фундацій монографія цього автора з промовистою назвою “Визвольна боротьба ОУН й УПА (1939–1960)”. Це, без перебільшення, наукова сенсація, нове, переконливе, оперте на всуціль заборонений донедавна архівний компонент, слово про гостроактуальне, не пізнане й не поціноване пересічними українцями явище національної історії, суголосне з реаліями нинішньої російсько-української війни. Обсяг цієї добросовісно й добровільно виконаної праці – 710 сторінок. Ще один штрих до історії цього лавреата: Іван Казимирович, маючи як професор-викладач бронь, добровольцем пішов на війну з перших її днів, зараз у діючій частині ЗСУ. Я зміг додзвонитися до нього, щиро привітав колегу-однодумця. Не сказав, де він, а лиш “десь тут, на фронті”. Ще двоє лавреатів нині також на фронті. Номінація “Література” поділена цьогоріч на них двох. Це вінницький поет, художник Сергій Татчин (до речі, хвилююча до щему в душі збірка його фрон- БОГДАН ТОМЕНЧУК 8–11 ЮРІЙ КОВАЛІВ НАДІЯ НАУМОВА 12–13

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин