Гість “СП” · “Повернулися до творчості з усвідомленням, що наші хлопці віддають життя, аби ми могли тут працювати”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Назар ЗАДНІПРОВСЬКИЙ: “Велике щастя грати для українського глядача”
Слово Просвіти, №39 за 2022 рік
– Напевно, на вибір професії вплинула ваша театральна родина? – Як і більшість дітей, спершу мріяв стати міліціонером, пожежником або космонавтом. А перші театральні спроби були ще в школі. Не скажу, що вони були блискучими, але люди сміялися. Директорка нашої школи Євдокія Максимівна Заєць була закохана у театр, тому підтримувала мої спроби. У восьмому класі почав грати інсценівки, зіграв Голохвастова. Представляв школу на районних змаганнях. Згодом з’явилося нове захоплення. Справа в тому, що я смачно готую. Вірив, що можу стати хорошим кухарем. А на початку 90-х були модними корпоративні ресторани і кафе. На цьому заробляли гроші. І в мене з’явилася мрія відкрити кафе при Театрі Франка. Сподівався ввечері заробляти на глядачах, а вдень підгодовувати акторів, які тоді дійсно жили досить бідно. Така була романтика у 15-16 років, тож надумав вступати до кулінарного училища. Але якось батько (народний артист України Лесь Задніпровський) сказав мені: “Сину, я теж люблю готувати, але це просто моє хобі. Ти – четверте покоління Задніпровських і маєш іти в театральний інститут”. Моя бабуся, народна артистка України Юлія Ткаченко, не була така прямолінійна, як батько, вона сказала: “Назаре, я не тисну на тебе, але буду щаслива, якщо ти підеш до театрального інституту”. Я зрозумів: аби мене й надалі любили та шанували мої рідні – треба вступати до цього інституту. (Усміхається). На вибір професії вплинуло й те, що моя мама працювала у Київському театрі юного глядача, і я з великим задоволенням переглядав вистави цього театру. Курс набирали Леонід Артемович Олійник і Борис Петрович Ставицький. Врешті вийшло так, що кожен із них мав свій курс. На вступному іспиті я прочитав байку так, що всі сміялися. Побачили в мені комедійного актора. Мій педагог, професор Борис Ставицький – представник школи Курбаса. Він був великим професіоналом, умів готувати майбутніх акторів до важкого акторського життя. Завжди давав несподівані завдання. Вважаю, що мені поталанило з учителем. – А як доля звела вас з Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка? – Не буду приховувати, що посприяли мої рідні, які переговорили з тодішнім художнім керівником театру Сергієм Данченком. Щоправда, я встиг до цього часу дечого досягти. У мене вже була хороша роль Хлестакова у “Ревізорі” Миколи Гоголя. На нашій студентській виставі були постійні аншлаги, приходили подивитися й професійні актори. Не скажу, що одразу потрапив на великі ролі. Спершу були масовки в “Енеїді”, “Майстрі і Маргариті”, “Королі Лірі”, інші великих виставах. А перша помітна роль з’явилася у “Балі злодіїв”. Цю виставу в 1998 році ставив Сергій Данченко до ювілею моєї бабусі, народної артистки України Юлії Ткаченко. Я зіграв героя-коханця. Мав грати у другому складі, у нас практично не було репетицій. Але склалося так, що перший прогін відбувся перед глядачем. Була заміна вистави. Нас прийняли “на ура”. Після вистави відбулося обговорення. Тоді Сергій Данченко сказав: “Дай Боже, щоб усі грали так, як Назар”. Після цього я зрозумів, що нарешті чогось вартий і недаремно прийшов саме в цей театр. – Мабуть, багато глядачів здивували1 ся, коли побачили вас у головній ролі у вис1 таві “Моя професія – синьйор з вищого світу”. – О, це справжній подарунок долі, фортуна. Не знаю, чому режисер і актор Анатолій Хостікоєв обрав саме мене. Буду вдячний Анатолієві Георгійовичу за цю виставу до кінця свого життя. Вона зробила мене абсолютно іншим актором, ніж був досі. Після цієї ролі я отримав звання народного артиста України, у мене повірили. Хотілося б пригадати 2013 рік. Пролунав дзвінок: “Назаре, це Анатолій Георгійович. Що ти скажеш про виставу “Моя професія – синьйор з вищого світу”? Кажу, що це хороша вистава. “Я б хотів тобі передати цю роль”. На що я відповів: “Не знущайтесь з мене, будь ласка. До побачення”. Через деякий час він знову телефонує: “Я все ж таки хочу, аби ти придивився до цієї ролі”. Відповів, що я відразу ж програю, бо мене порівнюватимуть з Івченком, Хостікоєвим. І знову поклав слухавку. Проте Анатолій Георгійович вміє переконувати. Він мене таки переламав, що я повинен принаймні перечитати цю п’єсу. Ніхто зі мною так не працював, як Анатолій Хостікоєв. Він робив усе, аби зацікавити мене цим образом. Врешті я не просто зацікавився, а захопився матеріалом, захотів це робити. Потім було п’ять важких місяців репетицій. Багато хто в театрі в мене не вірив. Анатолій Георгійович за мене хвилювався. Не все виходило аж до прем’єри. Я вже сам у себе перестав вірити. Але за пару прогонів до прем’єрного показу немовби відкрилося друге дихання. Це дитя, яке дуже важко народжувалася. А через місяць після прем’єри у мене народилася донька.
Ця роль надзвичайно важка фізично. Зізнаюся, що люблю її лише на поклоні, коли вже лунають оплески. Тоді видихаю і відчуваю, що я щасливий. А до цієї мити головне, щоб вистачило фізичних сил. – Багато спільних проєктів вас поєднує з режисером Дмитром Чирипюком. – Першою спільною роботою була дитяча вистава “Стережися Лева”. Потім я грав Півника у його “Бременських музикантах”. Після цього була казка “Острів скарбів”. Тобто спершу він мене не бачив як актора у дорослих виставах. Вже пізніше була роль Бендера у “Великих комбінаторах” за романом “Дванадцять стільців”. Дмитро Іванович запропонував цю роботу після того, як побачив мене у виставі “Моя професія – синьйор з вищого світу”. Відразу після прем’єри “Синьйора” сказав, що я йому сподобався у цій ролі і він мені запропонує щось цікаве. Через рік почалися репетиції “Великих комбінаторів”. Першим цю роль виконував народний артист України Анатолій Гнатюк. У мене саме у цей час було невелике турне з виставою “Синьйор з вищого світу” по Західній Україні. Відвідали Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, інші міста. Сподівався, що у мене буде багато прогонів і репетицій, перш ніж я введуся на роль Бендера. І раптом дізнаюся, що маю ввестися вже у липні. І перед виходом на сцену у мене лише один повноцінний прогін. Зізнаюся, що “пережити” цю прем’єру було непросто. Вже потім вдалося повноцінно включитися у творчий процес. Далі грали з Анатолієм Гнатюком цю роль по черзі, у разі потреби виручали один одного. Прекрасно коли на одну роль є два актори. Остап Бендер – відомий персонаж, на відміну від Никодима Дизми, роль якого я почав грати нещодавно. До образу великого афериста мало що можна додати від себе, хіба що окремі сцени. Наступною була вистава “Дорога Памела”, прем’єра якої відбулася на початку 2018 року. Тут у мене невелика роль американського поліцейського. Головну увагу режисер зосередив на великих ролях. А над своїм образом я працював переважно сам.
Потім Дмитро Іванович сказав: “Я задоволений усім”. Зізнаюся, що люблю такі ролі, де можу багато що вирішувати сам. Згодом було поновлення вистави “Тев’є Тевель”. Мав честь грати у цій виставі разом з Богданом Ступкою у 2004 році. Саме були гастролі до США, куди ми привезли дві вистави: “Ревізор” і “Тев’є Тевель”. У “Ревізорі” я грав Добчинського, у “Тев’є” мені запропонували роль Мотла, який одружується на старшій дочці Тев’є. У Києві було лише дві репетиції і одна у Нью-Йорку. Після цього Богдан Сильвестрович сказав: “Назарчику, ви так зіграли, ніби то була ваша 100-та вистава…” Після прем’єри “Великих комбінаторів” Дмитро Чирипюк сказав, що я ще обов’язково зіграю у його виставах. Отож в оновленому “Тев’є Тевелі” я вже граю Менахема. – Також ви граєте у виставі Петра Іль1 ченка “Мартин Боруля”. – Цій виставі вже двадцять років. Роль сина Мартина Борулі – по суті одна з моїх перших серйозних ролей. Зараз можу сказати, що це хороша другорядна роль, а тоді вона мені здавалася великою. Також грав у виставі Петра Ільченка “Кайдашева сім’я”, тепер цю роль вже виконує інший актор. Під час прем’єрного показу цієї вистави у мене народився син. Коли я вийшов на поклон, Наталя Сумська подарувала мені великого іграшкового ведмедика. Крім цього, був задіяний і в інших постановках за українською класикою – “Енеїда”, “Суєта”, “Хазяїн”. – Яке значення для вас мають зйомки в кіно? – Так складається, що коли актор йде у засвіти, то люди пам’ятають його більше за фільмами, аніж за спектаклями. Бо вистави дуже рідко знімають на відео. Це добре розумів Богдан Ступка, коли був художнім керівником Театру Франка, тому кожну виставу перед тим, як зняти з показу, знімали на відео. Зараз, на жаль, держава не виділяє коштів для запису вистав. Скажімо, ти зіграв 50 вистав, які побачили глядачі, потім тебе не стало. І якщо вистава не була відзнята для архіву, то наступні покоління не матимуть уявлення, яким ти був актором. А завдяки хорошим ролям у кіно люди будуть про тебе пам’ятати. Мій перший великий метр – трилогія “Скажене весілля”, де я зіграв Василя Сердюка. До цього були ролі в серіалах. Раніше мене знали лише театрали, а завдяки “Скаженому весіллю” мене тепер знають і впізнають багато людей. – Як для вас почалася війна? – Незадовго до початку війни серйозно захворіла моя мама, більше бував у неї. А ще поспішав встигнути до Дмитра Чирипюка на репетиції “Никодима Дизми”. Про те, що почалася війна, по телефону сказала дружина о 5-й ранку. Зізнаюся, спершу була повна розгубленість. Потім опанував себе. Увесь цей час був у Києві, а сім’я пів року за кордоном. Слава Богу, що вже всі повернулися. У травні ми відновили репетиції. Повернулися до творчості з усвідомленням, що наші хлопці віддають життя, аби ми могли тут працювати. Закрили театральний сезон прем’єрою “Авантюри Никодима Дизми”. Щоправда, прем’єра відбулася не на рідній сцені, а в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. – Що б ви хотіли сказати на завершен1 ня нашої розмови? – Для нас, акторів, – велике щастя грати для глядачів. Бажаю Збройним Силам України швидкої Перемоги. Хай Бог береже наших воїнів. Вірю, що в кожному українському місті буде український театр і лунатиме українська мова. Радію, що з 15 жовтня Театр Франка вже грає на рідній сцені.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави “Авантюра Никодима Дизми”, головну роль у якій виконує народний артист України Назар ЗАДНІПРОВ- СЬКИЙ. Сьогодні пан Назар – гість “СП”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
