Очевидець і літописець · “Нема для матері жодних перепон, коли шукає сина”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Легенда про матір
Слово Просвіти, №39 за 2023 рік
своїх сестер, матір. Звитяжно бився вояк, хоробрим був. Ворога не боявся, не лякався ні літаків, ані танків, не боявся навіть смерті – вони боялись його. Й інші вояки дивились на нього й самі нічого не боялися, наче заворожені. Минув рік, пішов і другий. Розлетілася добра слава по всьому фронту, на всю його довжину, з обох боків. Вороги, ледь почувши, що відважний воїн з’явився на їхній ділянці, тремтіли усім своїм ворожим тілом. А душами? Душ у них не було. Боялися й мовчки люто ненавиділи вони лицаря. Крадькома полювали за ним, та не виполювали. День був важким: куля свистіла за кулею, шипів снаряд за снарядом, атака піднімалась за атакою. І день, і два, і третю добу. Під вечір третьої все стихло. Підступний ворог завмер, причаївся. Тихенький вітерець, доречний у серпневу спеку, гой дав очерет над озером неподалік, у лісосмузі над хлопцями гойдались гілочки дерев, даруючи останні цьогорічні стиглі абрикоси. Передихнули й наші бійці, ледь ледь розслабилися самі, розслабили свої паски, попустили панцирі. Хто цигарку дістав запалити, хто цукерку посмакувати, хто засів за чтивом, хто ворожив над телефоном – усім заняття було. Дихати стало легше, життєві барви зарожевіли, на стомлені душі накинулись голодні мрії. Хто про дружину згадав, хто про дівчину, хто про матір – і всі про перемогу. Вже й пізній вечір підступив, коли почувся шелест з
за чагарничка й тріск зламаних гілок. Посилилась напруга. І знову тріск… – Хто там? Глуха мовчанка, тільки хрускіт тоненьких гілочок під чиїмись ногами.
– Негоже жартувати з нами. Виходь, кому сказав! Стріляти будемо. З розсунутих гілок явилась жінка. В руках тримала непомірно великі торби, як тільки несла! Сміливо рушила вперед. – Це вечерю для вас я принесла. І раптом: – Мамо! Підбіг до матері герой. Засяяли їхні обличчя яскравим сяйвом, яке залило всю навколишню землю і гай
посадку, і став озерце, і небо, і з самим сонцем змагалось. І зовсім неочікувана радість зустрічі, й тендітне хвилювання. А як потрапила сюди, на фронт, у саме пекло? Нема для матері жодних перепон, коли шукає сина. Часу гаяти не стали – спорудили стіл, великий
превеликий, як на весілля. Де і взялась легенька скатертина, лягла на стіл. Тут мати почала торби розбирати. На стіл лягли рядком хліб та сіль, печене і печиво, риба, м’ясо, в’ялене та копчене, солодощі й соління, мед, запашне винце домашнє, чай, какао, кава, молоко, часник, цибуля, цукор – всього й не перерахувати. Вже й стіл повний, а торба ще повніша. Нагоду вала
напоїла мати сина й усіх його побратимів. Усього всім вистачило, ще й залишилось. Дякують хлопці матері, зібрались сном спочити, а жінка говорить: – Синочки мої дорогі. Оце побула я туту вас на гостинах всього нічого, але весь цей час наче на голках. Погане це місце, недобре. Серцем відчуваю. Перейшли б ви до озера, там і зелень густіша, і пагорб поруч прикриває. Це недалечко, ні міліметра ви ворогу своєї землі не віддасте, а себе врятуєте. Послухайте мою пораду, не по шкодуєте. Вояки мовчать, криво посміхаються, жарти відпускають, за очі “стратегом” та Жанною Д’Арк її називають. Кілька годин на позиції, а вже в усьому розібралась, вка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
