16 Театр · “Якщо суспільство від жінки відмовляється, то все може скінчитися фатально”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Загадка Медеї
Слово Просвіти, №39 за 2023 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
– Це моя друга робота в Театрі на Липках, – розповідає режисерка та художниця вистави Катерина Чепура. – Першу створювала за творами Івана Франка “Фарбований лис” і “Лис Микита”. Це був творчий експеримент, розрахований на дорослого глядача. Працювали над постанов кою вже після початку повномасштабного вторгнення. Ця вистава й зараз представлена в репертуарі театру. Ідея поставити “Медею” виникла давно. Зачепила проблематика твору. Я сама мама двох дітей, розлучена. Звісно, моє життя не таке трагічне, як у головної героїні вистави. Але проблеми, які там порушуються, мені близькі й зрозумілі. Якщо говорити про Україну в цілому, то після початку повномасштабного вторгнення багато жінок із дітьми опинилися в еміграції, стикнулися з корупцією, відсутністю підтримки. Маю подруг за кордоном, які виживають у непростих умовах. Я постійно відкладала цю роботу, адже тема насильства над дітьми складна (для глядача, суспільства, для нас усіх) і братися за неї було страшнувато. Ми не можемо виправдовувати головну героїню, яка вбила своїх дітей. Водночас зауважу, що провина суспільства не менш важлива в цій історії. Небайдужість до цієї теми мотивувала мене в роботі. Врешті
решт я почала працювати над цим задумом у своєму незалежному театрі, але тоді мало що встигла зробити. Почалася війна. Повернулася я до постановки вже в Театрі на Липках. Звісно, репетиційний процес під час війни відрізняється від того, що був раніше. Ми переривали роботу на час повітряних тривог. Доводиться переконувати,
що теми, які безпосередньо не стосуються війни, сьогодні теж можуть бути актуальними, а те, що раніше здавалося простим і зрозумілим, набуває нових сенсів. Відмінність полягає і в тому, що маленький незалежний театр і великий державний мають свою специфіку і функціонують по різному. У виставі зайняті лише дві акторки, з якими я працювала над цим проєктом спочатку, решта – актори Театру на Липках. Багато в чому змінилася стилістика вистави і художнє рішення. У первісному варіанті вона повинна була бути більш класичною в постановочному сенсі. А в цьому театрі більше постановочних можливостей. Вигадали подіум, на якому все це відбувається, інші моменти. Працювали над виставою двадцять днів, потім були півтора тижні прогонів. Всі актори спрацювали напрочуд професійно. За авторським задумом Богиня, Медична сестра і Мама – це три різні персонажі. А Ганна Сухомлин сама виконує ці ролі. Для мене було важливо, аби глядач зрозумів, що все це вигадані персонажі, які живуть у голові головної героїні, а не в реальному житті. Тому треба було працювати над більшою образністю. Ганні ця роль давалася нелегко, потрібно було перевтілюватися, створювати різні емоційні настрої. Виконавиця ролі Медеї Ксенія Васильєва відповідає за віком заявленому авторкою. На мою думку, велике значення мали також особисті моменти. У неї теж є дитина, у шлюбі Ксенії, хвалити Бога, все гаразд. Але свого часу акторка зіткнулася з багатьма проблемами, пов’язаними в суспільстві з материнством. З початком повномасштабного вторгнення вона також виїжджала з дитиною за кордон, надовго лишала там дитину зі своєю матір’ю. Під час добору актрис я мала певні вимоги: було важливо, аби вони володіли драмою, могли ви ходити на сльози, мали харизму, темперамент. Третя жінка у виставі – Принцеса (Ганна Казаченко). До неї йде Ясон. Для мене важливо, щоб ця героїня мала свій внутрішній стрижень. Вона може здатися меркантильною та примітивною, але насправді це сильна жінка. Частина мого режисерського задуму полягала в тому, аби на штовхнути глядача на думку, що жінка може бути сильною і вирішувати певні питання у своєму житті. Якщо суспільство від неї відмовляється, то все може скінчитися фатально. Щодо чоловічих ролей. Олександр Зінєвич грає Ясона. Для мене мало значення, щоб це був привабливий актор – високий, вродливий. Хотіла показати, що жінки часто захоплюються зовнішньою харизмою, а в результаті отримують невтішну історію.
Герой залишає свою дитину, не контактує з нею. Актор Віталій Дерев’янчук грає батька Принцеси. Мені здається, що ця роль йому далася порівняно легко, він повністю відповідає типажу свого персонажа. Сценографія та костюми придумані мною. Це було швидше необхідністю, ніж бажанням, – через обмеження в часі. Костюми й декорації підбирала так, щоб показати плинність епох. Приміром, одяг Медсестри нагадує минуле, а Медея – в сучасному вбранні. Те саме можна сказати і про декорації. Немає різниці, в який час відбуваються події, щось схоже могло бути 500 років тому й нині. Як і раніше, сьогодні роль матері та жінки недооцінена. Музику до вистави ще раніше створила сучасна композиторка Олеся Онікієнко. Я щось вибирала, компонувала. Як на мене, цей музичний матеріал вдало доповнив виставу. Також хотілося б згадати художницю зі світла Ірину Мельниченко: коли починало “працювати” світло, створювалася магія театру. Ця постановка була великим експериментом для мене і театру.
Радію, що виконувачка обов’язків директора – художнього керівника театру Марія Кривенко “пірнула разом зі мною в цю ополонку”. Це був неповторний досвід. Свою роботу оцінювати не буду. Ще помічаю моменти у виставі, де варто дещо змінити. Зокрема, більше уваги приділити темі любові Принцеси та Ясона. Натомість роботою акторів задоволена сповна, особливо Ксенією Васильєвою в ролі Медеї. Складно витримати весь драматизм цієї ролі. Зазначу, що Медея – сильна особистість, а не просто жертва. Вважаю, що Ксенії вдалося це відтворити. Тішусь, що склався міцний акторський ансамбль. Нині працюю над дитячою виставою за казкою сучасного українського письменника Сашка Дерманського “Різдвяна крамничка тітоньки Мальви”. Вже почалися репетиції. Хочу також втілити підліткову виставу. Це неопрацьований сегмент театру, для віку 13+ дуже мало матеріалу. У цьому віці діти тонко відчувають неправду. Розглядаю “Матильду” Роальда Дала та “Гаррі Поттер і прокляте дитя” Джоан Роулінг.
Новим проєктом Київського академічного театру юного глядача на Липках стала вистава “Medealand” за п’єсою Сари Стрідсберг. Творці спектаклю намагалися показати місце жінки в суспільстві та поміркувати, чи змінювалося воно в різні часи та епохи. Один із показів вистави відбувся в межах ХХV Міжнародного фестивалю “Мельпомена Таврії”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
