Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 39 (1320), 2—8 жовтня 2025 У Брусилів, на прощу до Огієнка з легендарними однокурсниками-журналістами
Слово Просвіти, №39 за 2025 рік
Микола ТИМОШИК, професор, доктор філологічних наук
Ця поїздка, переконаний, вартуватиме цілого розділу майбутніх мемуарів. І то за кількома ознаками: за калейдоскопом сюжетів, що мали неймовірний вигляд; за каскадом зустрічей із дивовижними особистостями, що зашкалювали позитивними емоціями; за огромом нового й незнаного, що відкриває щоразу це дивовижне містечко для мандрівників небайдужих і одержимих; за харизмою голови Брусилівської громади Володимира Габенця – правдивого патріота, вірного сина рідного краю, ревного послідовника великого Огієнка, талановитого господарника і людинолюбця; за силою незламного ніколи і невпокореного ніким Огієнківського духу, який направду тут уявно-зримо присутній. Як ініціатору поїздки мені дуже хотілося, щоб мої однокурсники-побратими Юрій Плаксюк, Віталій Москаленко, Володимир Діхтяренко, які тут уперше, та посестра-одногрупниця Галина Дацюк, яка тут уп’яте, з перших хвилин відчули хвилюючий магнетизм цього недооціненого туристами осібного куточка української землі. Втім, натепер лиш фрагменти з кількох незабутніх брусилівських стацій.
Стація перша. Стела при в’їзді до містечка “Брусилів – батьківщина Івана Огієнка” – просто, ємко, правдивого, влучного. З національним Тризубом і гербом Брусилова, виготовленими зі знаменитого коростишівського граніту. Видається на те, що цей слоган найточніше вказує подорожнику на найголовнішу визначальну осібність поселення.
Стація друга. Прийняття у голови громади Володимира Габенця Якщо і є на всю Житомирщину керівник, який не просто перечитав доступного натепер Огієнка, а й узяв для свого нелегкого повсякдення чин і поклик цього донедавна знехтуваного і зневаженого владою Великого Українця, то це Володимир Габенець – авторитетний серед простого люду голова Брусилівської громади. Саме про таких правдивих державників-патріотів потрібно знімати телесюжети, писати книги. Це самородки з народу, гартовані непростими воловодами долі за умов хронічно зденаціоналізованої влади. На згадку про зворушливу зустріч – від нас подарунок голові, шановному Володимиру Васильовичу – портрет молодого Тараса Шевченка.
Стація третя. Публічна бібліотека громади Тут ми дарували власні найновіші книжки, спілкувалися з місцевими інтелектуалами, справжніми хранителями її величности Української книги. Тут книжкове море розкошує. Не кожна громада може похвалитися такою затишною, просторою і зручною для читачів книгозбірнею. Невипадково тут народилася ідея проведення щорічної книжкової толоки.
Стація четверта. Ліцей ім. Г. Готовчиця Тут чимало літ добре директорує Олександр Нікітчин. Давно з ним дружу й ціную за ентузіазм. Гадаю, старшокласникам надовго запам’ятається майстер-клас “акул пера” та елементи західної лектури, яку проекспериментував автор цих рядків. Буде й додаткова зустріч з ними з моєю мультимедіалекцією “Запізніле вороття” – про житейський подвиг, світову славу і уроки на сьогодення великого земляка. Учні були заінтриговані несподіваним завданням: опитати у старожилів містечка й зібрати факти про руйнування більшовиками у 1920-х роках Свято-Вознесенського замкового храму, в якому хрестився й вінчався Іван Огієнко.
Стація п’ята. Свято©Вознесенський храм Це вже третє відродження святині. У цьому козацькому храмі свого часу хрестився і вінчався Іван Огієнко. Тому, аби витравити в народі пам’ять про цього діяча, влада на початку 1930-х років зруйнувала його дотла. Неймовірними зусиллями голови громади Володимира Габенця храм постав заново у всій величі і красі. Він став символом відродження і Української Церкви, і Української Віри, і Української Нації. З особливою радістю знайомив гостей із неповторними принадами храму його настоятель отець Олег Романина.
Стація шоста. Музей Івана Огієнка Це осібна моя любов і гордість. Тут понад три роки тому я започаткував акцію “Купи книгу Огієнка – підтримай ЗСУ”. Про результативність акції свідчать наступні цифри. З продажу книг І. Огієнка і М. Тимошика у Музеї Огієнка упродовж 2022–2025 рр. передано і перераховано (за наявними у Фундації банківськими квитанціями): на будівництво зруйнованої більшовиками церкви, де хрестився і вінчався Іван Огієнко, – 38 тис. грн; на потреби ЗСУ – 65700 грн. Загалом Огієнко “заробив” і “віддав” на добрі справи 103700 грн. Про цю акцію маю намір зробити окрему оповідь.
Стація сьома. Музей Олексія Макаренка Це ще одне диво в Брусилові. Адже йдеться не лише про достойне увічнення пам’яті місцевого талановитого художника незвичайної долі, а й явище неповторного художнього стилю, що в мистецтві отримав назву пелюстковізм (або платковізм), якого немає більше ніде в світі. Цей музей – у комунальній власності громади. Вразила розповідь директорки музею Олени Косарчук. А ще те, що вона написала та видала вражаючу за змістом і оформленням книгу – “Пелюстковізм Олексія Макаренка”. Спонсорами щедро ілюстрованого видання стали чоловік та син авторки, який нині на фронті російсько-української війни.
Стація восьма – завершальна. Криниця Огієнка Біля неї напилися цілющої води і рушили до пам’ятного каменя на місці хати, де народився майбутній міністр освіти і віровизнань Уряду УНР, учений світової слави та перекладач Біблії українською мовою. Наснага і враження від дивовижної вересневої мандрівки у Брусилів відлунюватимуть в серці ще довго. А нам братися за нову справу – повернути вручення премії імені Івана Огієнка на його батьківщину, у Брусилів. Про це, власне, йшлося на кожній умовній стації.
Пам’ятний знак при в’їзді на батьківщину Івана Огієнка — у Брусилів Зустріч з головою Брусилівської селищної ради Володимиром Габенцем. Зліва направо: Юрій Плаксюк, Володимир Діхтяренко, Віталій Москаленко, Галина Дацюк, Микола Тимошик, Володимир Габенець
У відродженому новозбудованому Свято-Вознесенському Храмі — з меценатом Володимиром Габенцем і начальницею відділу культури, туризму та ЗМІ Брусилівської селищної ради Ларисою Філоненко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
