На перехрестях історії · “Підготовкою всеукраїнського антирадянського виступу займався Повстансько1партизанський штаб уряду УНР у вигнанні на чолі з Петлюрою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Справу Українського Визвольного руху все ще не закрито
Слово Просвіти, №39 за 2025 рік
Коли понад сто років тому щупальця жахливого породження російського більшовицького пекла лише починали розростатися, з цим неймовірно загрозливим явищем Україна мусила відчайдушно боротися тоді одна. Сьогодні, коли гігантський чекістсько-ефесбешний монстр підступно маніпулює і намагається управляти ледве не усім світом, світова спільнота тільки починає розуміти, з яким чудовиськом вона має насправді справу.
Чекістська програма ліквідації повстанського руху в Україні Від початку червоної окупації України для утримання захоплених територій російський більшовицький режим мусив спиратися не лише на майже мільйонну червону армію, а й на розгалужену чекістську мережу, якою, мов павутинням, почав обплутувати всю Україну. З травня до липня 1920 року в Україні перебував очільник ВЧК Фелікс Дзержинський. Чим же займався голова всеросійської “надзвичайки” на українських теренах? Як автор програми ліквідації повстанського селянського руху, “залізний Фелікс”, звісно, керував “зміцненням російських позицій в окупованій важкими зусиллями Україні”. Адже “прийшовши в Україну втретє, вони не збиралися звідти виходити. За жодних обставин”. Прибувши 5 травня 1920 р. до Харкова з оперативною групою відбірних чекістів (1400 чол.), очільник ВЧК одразу заявив про необхідність єдиного керівництва боротьбою з повстанством, для чого “потрібен апарат, якого досі не було”. І такий апарат почали створювати. Наказом реввійськради Південно-Західного фронту Ф. Дзержинського згодом було призначено на посаду начальника фронтового тилу, на якій він перебував близько двох місяців. Як свідчать різні джерела, якраз у цей період і почалася активна розбудова місцевих ЧК. І координував діяльність місцевих надзвичайних органів, формуючи основу репресивно-каральної машини з придушення руху опору в Україні, сам Фелікс Дзержинський. Зокрема, за його наказом від 17 червня 1920 р. визначалася нова маневрово-наступальна тактика боротьби з повстанцями, а також більш ефективна система управління військами, від яких вимагалося чітке дотримання єдиного плану дій. Саме в цей час активно вибудовувалася чекістська мережа і створювалися периферійні надзвичайні органи й на Катеринославщині. Так, рішенням колегії Катеринославської ГубЧК від 20 травня 1920 р. в містах Синельникове і Нікополь було створено перші чекістські периферійні органи – Політбюро, які мали аналогічну структуру секретно-оперативного відділу. Пізніше Політбюро були створені в Кривому Розі, Запоріжжі, Мелітополі, Олександрії, Верхньодніпровську і так звані військові групи – в П’ятихатках і Пологах. У звіті про діяльність Катеринославської ГубЧК в 1920-1921 рр. її тодішній очільник, колишній начальник Московського управління карного розшуку Олександр Трепалов зазначав, що створені політбюро надзвичайно успішно проявили себе у боротьбі з “бандитизмом”, ліквідація якого на Катеринославщині багато в чому зобов’язана “осведомительному аппарату и агентуре политбюро”. При цьому він визнавав, що без повної ліквідації цієї загрози не могло бути й мови про якесь радянське будівництво в повітах і взагалі про існування в них радянської влади.
Справа петлюрівської повстанської організації 28 серпня 1921 року в Жандармській балці поблизу Катеринослава було розстріляно 52-х повстанців і провідників українського повстанського визвольного руху. Ця трагедія сталася внаслідок викриття чекістами мережі петлюрівської повстанської організації, яка готувала грандіозне антибільшовицьке повстання в Україні. Викриття петлюрівського повстанського запілля чекісти назвали справою загальноєвропейського масштабу. Підготовкою всеукраїнського антирадянського виступу займався Повстансько-партизанський штаб уряду УНР у вигнанні на чолі з Симоном Петлюрою, що перебував на території Польщі в Тарнові. Безпосередньо розробкою плану загального повстання переймався командувач майбутньої Повстанської армії УНР генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. Зв’язок із закордонним штабом Петлюри і координацію між місцевими повстанськими організаціями здійснював Центральний український повстанський комітет (Цупком) або в іншому варіанті – Всеукраїнський центральний повстанський комітет (ВУЦПК), який знаходився в Києві. Особливі повноваження організатора повстання на Катеринославщині, в Північній Таврії і Західній Херсонщині Повстансько-партизанським штабом було надано доктору Гелєву, який після відвідин резиденції УНР у Тарнові на початку 1921 року з групою осіб прибув у Катеринославську губернію. Разом з ним приїхали з Тарнова його помічник, учитель з Нікопольщини, отаман Рибалка- Зірка, ад’ютант Гелєва Олексій Кравченко, організатор повстання в Нікопольському районі Микитенко-Огник, організатор з Мелітопольського повіту Кімлач, організатор з Білозерського району Мелітопольського повіту полковник Семінько, організатор з Новомосковського району Сердюк, організатор з Верхньодніпровського повіту отаман Бондаренко і зв’язковий Олександр Белінський, які приїздили до закордонного штабу для консультацій і роз’яснень та отримання повноважень. Згідно з розробленим за кордоном планом, на місцях мали бути утворені повстанкоми – сільські, волосні, районні, повітові та губернські. Останнім потрібно було підтримувати зв’язок для отримання директив з центру через прикордонні губернські повстанкоми, які в свою чергу повинні були одержувати їх безпосередньо від командувача майбутньої Повстанської армії УНР Юрка Тютюнника. Після створення загальної повстанської підпільної мережі повстанкоми мусили чекати наказу про одночасне підняття повстання на теренах усієї України. У цей же час з-за кордону мав піти у наступ генерал-хорунжий Юрко Тютюнник з військами Повстанської армії УНР, створеної з інтернованих українських військових. Загальноукраїнський антирадянський виступ спочатку планували на 1 травня, а потім перенесли на 1 червня 1921 року (згідно з даними чекістського звіту за 1920 – 1921 рр.). За іншими даними повстання планувалося на 10 травня, потім переносилося на 15 червня та інші дати. Агентура Катеринославської Губчека, якою буквально кишіла вся губернія, винюхувала кожен закуток, у якому вчувався щонайменший відгук повстанських настроїв. В одній із записок Катеринославської Губчека від 17 травня 1921 року йшлося, що саме Криворізький повіт являв собою базу організованих угруповань “петлюровско-врангелевской окраски”, які готували, згідно з відомостями ЧК повстання між пунктами Знам’янка – Кривий Ріг – Нікополь. У записці зазначалося, що в північно-західному районі постійно відбувалися з’їзди, наради, які мали на меті “объединение с бандами, действующими в Черном Лесу, для поднятия восстанния”. Чекісти вийшли на слід організаторів загальноукраїнського повстання ще на початковій стадії його підготовки, відразу вливши своїх людей в структури повстанської організації, а протягом квітня – червня провели арешти по всіх її ланках. Причиною провалу повстанців стала прикра необережність отаманів Зірки, Семисенка та Бондаренка, зайва відвертість і довірливість яких призвели до катастрофічних наслідків. Агентам ЧК вдалося встановити місце перебування доктора Гелєва й під час наради, яку він проводив у селі Солоному, будинок, де відбувалося повстанське зібрання, оточили й усім його учасникам запропонували здатися. У відповідь пролунали постріли. Оточений будинок підпалили й усі, хто в ньому знаходився, – доктор Гелєв, Олександр Белінський і домовласник Чумаченко, згоріли, а брата останнього, який вибіг у двір, продовжуючи відстрілюватись, було вбито. Одним з перших чекісти заарештували в квітні керівника Катеринославського агітаційно-інформаційного бюро Івана Горобця. Незабаром на виявленій явочній квартирі в Катеринославі було заарештовано Цибенка, Кравченка і власників квартири подружжя Уманських. Далі під чекістську оперативну розробку потрапили Нікопольський і Криворізький повіти. На початку травня на Нікопольщині було арештовано 32-х учасників підпільної організації, зокрема Огника-Микитенка, Івана Шпонька, Йосипа Безрідного та ін. На Криворіжжі піддали арешту 33-х учасників підпілля. У першу чергу арештовували найбільш активних діячів повстанського руху. 9 травня в селі Ганнівка Криворізького повіту чекісти оточили будинок, у якому перебували отамани Степовий-Блакитний і Лютий (Ялисей Черевик). У підсумковому звіті Катеринославського Губчека сказано, що отамани відкрили вогонь і прорвавши оточення, кинулись тікати. Слідом за Степовим побіг заарештований раніше чекістами повстанець Кравченко, який на той час уже почав співпрацювати з ними. Наздоганяючи Степового, Кравченко кричав йому вслід, що повстанці, мовляв, помиляються, що ЧК не такий страшний орган, як його малюють, що ЧК ніяк не намагається знищити якомога більше українців, як вони раніше думали. Вказуючи на себе, зрадник вигукував: “Дивись, я ж із ними працюю, і ти будеш працювати разом зі мною!” Однак Степовий не зупинявся й продовжував відстрілюватись, намагаючись втекти разом із побратимом Лютим. У цей час на шляху Степового трапився червоноармієць, який вистрелив йому в спину. Смертельно пораненому отаману пробували надати медичну допомогу і зупинити кровотечу, однак всі зусилля врятувати йому життя були марними. Як зазначається у чекістському звіті, останніми були такі слова Степового: “Помираю за рідну Україну”. Молодший брат отамана Степового-Блакитного Федір, який був свідком тих подій, говорить, що перед смертю Кость вигукнув: “Як буде вільна Батьківщина, передайте привіт”. Отаману Лютому тоді вдалося втекти. А серед заарештованих чекістами того дня були й зв’язкові повстанкому сестри Бабенко – Параска і Віра. Остання щойно повернулася з Тарнова від Петлюри, до якого відправляв її доктор Гелєв. Віра Бабенко привезла з закордонного штабу наказ про тимчасове призначення Ільченка (до появи Степового) отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів. 22 травня затримали старшину Цупкому для доручень у Катеринославській губернії Олександра Нестеренка. При обшуку у нього було виявлено кілька друкованих відозв, документи, видані штабом 6-ї Польської армії, географічну карту України з наміченим планом наступу, вручену йому генерал-хорунжим Юрком Тютюнником для передачі отаману Брові, а також написаний командувачем Повстанської армії на полотні наказ отаману Брові та привезену з закордонного штабу схему організації повстання. Невдовзі чекісти затримали вже давно розшукуваного Андрія Рибалка-Зірку, і 11 червня, отримавши дозвіл ВУЧК, оперативна група Катеринославської Губчека під керівництвом т. Орлова на спеціальному потязі з двох вагонів і паровоза відправилась на Київ для здійснення операції з затримання усіх членів Цупкому. Оперативна група прихопила на операцію й Андрія Зірку. В ході ретельно розробленої операції чекістам вдалося затримати усіх членів Всеукраїнського повстанського комітету – голову Цупкому полковника Івана Чепілка, секретаря Федора Наконечного (він же Дністров), членів Миколу Комара і полковника Юрія Гриня. Начальника штабу Цупкому штабс-капітана Миколу Чепілка-молодшого було вбито поблизу Ірпеня при спробі втечі.
Урочисте відкриття першого на Придніпров’ї пам’ятника військовому діячеві доби Української революції 1917–1921 рр. – Головному отаману Холодного Яру Степовому1Блакитному. 15 травня 2021 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
