Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Наскільки затягнеться ця вимушена подорож? Чи доведеться ще повернутися на рідну українську землю, де народився і виріс”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Уклін Поету

Слово Просвіти, №39 за 2025 рік

У соціальних мережах нагадують, що 96 років тому, 28 вересня 1929 р. народився Дмитро Павличко – український поет, перекладач, Герой України, народний депутат України трьох скликань і один з авторів Акта про державний суверенітет. Ось що написав про нього відомий український журналіст Юрій Дорошенко: “Два роки, як відійшов у засвіти Дмитро Павличко. Прийшов я на місце його останнього спочинку та вклонився його пам’яті. У селі Стопчатів на Івано-Франківщині ні вказівок до його могили, ні повідом- Спробували спочатку знайти хоча б мінімально прийнятний варіант вже третьої біженської епопеї. Обдзвонив деяких друзів і знайомих, які раніше дружно та в один голос кликали до себе, обіцяли прихисток і посильну підтримку. Озвалися не всі (таких була більшість), а ті, що відгукнулися, сором’язливо співчуваючи, дали відкоша, посилаючись на те, що зараз такий наплив біженців, що зарадити чимось майже неможливо. І просили вибачити та поставитися до цього з розумінням. Що й було зроблено... Вирішили діяти самостійно, згідно з відомим висловом, що “справа потопаючих – їхня особиста справа”. Донька зі знайомими витратили дві доби, аби об’їздити власними автомобілями три найближчі області – Дніпропетровську, Полтавську та Кіровоградську. Але нічого прийнятного так і не знайшли: в одних випадках не влаштовували умови проживання (їх, власне, не було), а в інших – “космічні” ціни за одні стіни. Це також реалії війни, від яких нікуди не дітися. Повагавшись і зіставивши всі “за” та “проти”, вирішили відправити мене до старшої доньки, яка вже 27 років живе в Німеччині і куди раніше було відправлено післяінсультну дружину. Власне, сама донька й запропонувала такий варіант, бо перебування на рідній землі вже несло загрозу для життя. Хоча в її будинку і так уже мешкало семеро: окрім неї, чоловіка та чотирьох дітей (наших онуків) ще й українська бабуся. Тепер до них мав доєднатися й дідусь. Погодився з вдячністю, хоча, чесно кажучи, лякала не стільки далека дорога, як невизначена невідомість. На кого залишити помешкання (впорядкований батьківський будинок), до речі, вдруге, бо квартира в окупованому рашистами Донецьку з усім нажитим за 30 років була покинута ще 2014 року. Наскільки затягнеться ця вимушена подорож? Чи доведеться ще повернутися на рідну українську землю, де народився і виріс, де прожив усе свідоме життя? Де власні витоки, родинне коріння, батьківські могили? Від таких запитань пухла голова, але вибору не було. І я зважився. Через дві доби, з пересадками та пригодами, я нарешті опинився серед рідних людей – дружини, дітей та онуків. Але найбільшу радість дістав від наймолодшої Емілії, якій влітку виповнилося чотири роки і яку побачив та пригорнув до себе вперше. І то завдяки примхливій долі. Що буде далі – побачимо. Але вперше за три останніх місяці я спав у гостинній Баварії без верхнього одягу, не лякаючись завивання сирен і не чекаючи чергових прильотів ракет і “шахедів”... Володимир ЗАЇКА, Донеччина – Німеччина лень, що це батьківщина великого Павличка. Схоже, що це не хвилює місцеву владу. Мабуть, нема пророка у своїй Вітчизні… Але ми таки знайшли останню зупинку земного життя автора безсмертних “Двох кольорів”. Пригадав його рубаї: Колись я думав: радощі – це путь У світ незнаний із моїх Покуть; Тепер я знаю: радість – то дорога До яблунь, що в Стопчатові цвітуть. Дякую, Дмитре Васильовичу, що ви були в моєму житті”. Фото з цвинтаря в Стопчатові

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин