Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “В образі пораненого ангела воскресає віками гноблений український народ”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

У глибокій скорботі

Слово Просвіти, №39 за 2025 рік

Оскільки пам’ятник був вже готовим, а поставити його в селі було неможливо, Семен Стефаник скористався своїми становищем – і пам’ятник було тимчасово встановлено в листопаді 1980 року в селі Ясенові Бродівського району на Львівщині, що в 17-ти кілометрах на південь від міста Бродів, у колгоспі, який носив ім’я Василя Стефаника. В цьому селі свого часу священником був батько Маркіяна Шашкевича. Михайло Дмитрів привіз пам’ятник на машині з Києва. Жодного урочистого відкриття не було. До того ж, як на нещастя, 15 березня 1981 року помер Семен Стефаник, якого всупереч його волі було поховано на відомому Личаківському цвинтарі у Львові, а не в Русові, поруч із могилою батька та рідних. Дорога Михайлу Дмитріву була перекрита. Але він не переставав творити. Розповіді матері та односельців про звірства, які вчиняли під час операції “Вісла” з “добровільного” переселення українців з прадідівських земель Армія Крайова, а також нові “визволителі”, надовго засіли в серці Михайла Дмитріва. Доля дала йому в руки долото та глину, аби він увіковічнив назавжди страждання українського народу. Він підкорився Долі. Створена ним опісля “Пієта” – це пам’ятник його народові, який пережив страхіття. Композиція пам’ятника розміщена у формі, яка нагадує відому картину зняття з розп’яття Ісуса Христа. Народне горе, відчай, біль у цій композиції вражають. Мало кому зі скульпторів вдалось, зафіксувавши біль у камені, нагадати прийдешнім поколінням Хресну дорогу, якою пройшов український народ. Мав честь Михайло Дмитрів для свого села зробити ще один подарунок, який увіковічнив незабутню подію, коли в гості на зелені свята до тутешнього священ- Чернівецьке обласне об’єднання громадської організації “Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка з глибоким сумом і болем у серці сповіщає про непоправну втрату: на 94-му році життя відійшов у засвіти Віктор Трохимович Косяченко – літературознавець, критик, публіцист, педагог, заслужений працівник освіти України, член Національної спілки письменників України, багатолітній голова Чернівецького обласного об’єднання “Просвіта”. Його життєвий шлях – це шлях жертовного служіння рідному слову, українській культурі, духовному відродженню Буковини. Очоливши “Просвіту” у 1992 році, він спрямував її діяльника, а одночасно і письменника, Василя Загаєвича 1902 року завітав Іван Франко і в сільській церкві святого Юра під час служби божої читав “Апостола”. Стелла, яка стала в центрі села насупроти церкви, відобразила священника Василя Загаєвича та Івана Франка, що клали руки на Святе письмо, ніби клянучись жити за його писанням. Відкриття пам’ятника було дуже велелюдним і урочистим. Вперше на одній площині воєдино склали руки священник і той, кого назвуть українським Мойсеєм, що сорок літ вів свій народ до землі обітованої. 1996 року в Городку, де Михайло народився, на центральному майдані навпроти відомого будинку адвоката Лонгина Озаркевича, що був осередком українського життя в місті, через що місто називали “Підльвівськими Атенами” і де неодноразово побували Іван Франко, Василь Стефаник, Соломія Крушельницька, Станіслав Людкевич та багато українських діячів культури, і де жив Лесь Мартович, Михайло встановив вражаючий пам’ятник репресованим, який назвав “Поранений ангел”. На високій колоні, що символізує державність, опираючись на хрест, стоїть навколішках ангел з пораненими крильми. Той самий ангел, який має провадити по життєвій дорозі людину і охороняти її від всякого зла. Пам’ятник став домінантою міста. Попри трагічну свою суть, він є оптимістичним. В образі пораненого ангела воскресає віками гноблений український народ, який за свою волю і незалежність спливав кров’ю, платив незчисленними жертвами, але який ніколи не корився загарбникам. На згадку про своє народження в Городку Михайло Дмитрів подарує настінний барельєф, присвячений “Просвіті”, на будинку, в якому це Товариство було розташоване до війни. Цей баність на утвердження національної гідності, популяризацію української мови, літератури, історичної пам’яті. За його ініціативи видано низку знакових книг, відновлено журнал “Ластівка”, проведено науково-практичні конференції, споруджено пам’ятну стелу “Літописцям Руси-України”. Його праці – монографії, антології, публіцистика – стали дороговказом для поколінь педагогів, науковців, просвітян. Віктор Трохимович був не лише дослідником, а й подвижником, який об’єднував навколо себе людей, здатних мислити, творити, берегти. Його слово гостре й любляче, його праця невтомна, його постать гідна шани й вдячності. Професійну роботу і громадську діяльність Віктора Трохимовича гідно відзначено званням заслуженого працівника освіти України, почесною відзнакою НСПУ, преміями газети “Літературна Україна”, освітянськими преміями імені Омеляна Поповича та Івана Бажанського, медалями “Будівничий України” ВУТ “Просвіта” та “На славу Чернівців”. Ці відзнаки – не лише знак пошани, а й свідчення того, що його слово, праця і громадянська позиція залишили глибокий слід у серці українрельєф також в пам’ять батьків скульптора, які були членами цього Товариства. Нелегкою, попри все, залишалась життєва дорога скульптора. Часто мусив перебиватись тимчасовими заробітками. Біографічні дані не дозволили йому навчатись в аспірантурі, куди його рекомендували після закінчення вишу. Не мав де жити, не мав майстерні. Не мав надії, що щастя відгукнеться до нього на батьківщині, де в штики зустріли його пам’ятники. На той час його дружина Даниїла Чорна з Вовчух, з якою одружився 1978 року, закінчувала Львівське педагогічне училище, і Михайло порадив їй брати направлення на Київщину. Після довгих пошуків знайшла роботу виховательки дитячого садочка в Малій Снітинці, що за п’ять кілометрів від Фастова біля річки Унава на автодорозі Фастів – Київ. Опісля вона закінчить факультет української філології Київського університету ім. Тараса Шевченка і стане працювати у місцевій середній школі завучем. На початках для подружжя у гуртожитку було виділено одну кімнату, в якій прожили десять років, виховуючи двох дочок – Мирославу, 1978 року народження, та Оксану, 1980 р. н. Село Мала Снітинка має захопливу й героїчну історію, тут відбувся третій поділ Речі Посполитої. У 1920–1922 роках багато жителів села брали участь у повстанських гайдамацьких загонах і мотовилівському петлюрівському повстанському комітеті, через що були репресовані новою більшовицькою владою. Не залишився байдужим Михайло Дмитрів до долі великого українського композитора Кирила Стеценка. На прохання його сина Вадима він виконав 1982 року для села Веприк, що неподалік Фастова, меморіальну стелу заввишки чотири метри. У це село композитор прибув у грудні 1920 ської науки, освіти і культури. З вдячністю і щирим співчуттям схиляємо голови перед вашим болем, Валентино Прокопівно. Віктор Трохимович був не лише відомим ученим, письменником, просвітянином – він був вашим чоловіком, другом, однодумцем, з яким ви пройшли шлях служіння рідному слову, культурі, Україні. У любові, турботі, спільній праці він знаходив силу творити, писати, надихати. Ви були його берегинею – не лише в домі, а й у великій справі, яку він здійснював для народу. Просвітянська родина Буковини обіймає вас у скорботі – з глибокою вдячністю за жертовність, мудрість і вірність. Нехай Господь утішить серце, а пам’ять про Віктора Трохимовича – видатного українського просвітника – буде благословенням для всіх нас. Нехай Господь упокоїть його душу серед праведників. Вічна пам’ять і любов посеред нас. Іван ДЕРДА, голова Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”, народний артист України, Центральне правління ВУТ “Просвіта” глибоко сумує у зв’язку зі смертю нашого побратима Віктора Трохимовича Косяченка. Співчуття рідним, усім, хто знав покійного просвітянина. Дмитрів у відомій з часів Римської імперії каменоломні у Санкт-Маргаретені, що в Бургенланді, виконуючи замовлення дирекції Віденської опери. Тут Михайло Дмитрів створив цілу низку філігранних скульптур для різних замовників, які поповнювали свої колекції. Серед тих скульптур “Адам і Єва” (2002), “Кармен” (2002), “Монах” (2003), “Отець Піо” (2003). Часто з виготовлених скульптур на замовлення колекціонерів доводилось робити повторення. Успіхом користувалися скульптури покровителя пожежників Св. Флоріана та Св. Христофора – патрона тих, хто в дорозі (мандрівників, водіїв, моряків). Михайлу Дмитріву випала честь 14 листопада 2008 року на станції Мотовилівка (смт Борова) відкрити пам’ятник Федору Чернику та Миколі Загаєвичу, сотні яких брали участь у Мотовилівському бою, що відбувся 18 листопада 1918 року. Мечем, встромленим у землю, відзначена ця перемога на пам’ятнику роботи Михайла Дмитріва. На кінцях руків’я цього меча – портрети Федора Черника та Миколи Загаєвича. Меч із руків’ям має вигляд хреста, який довгі роки несла Україна до своєї незалежності, приносячи в жертву своїх найкращих синів. Цей пам’ятник є чи не найкращим серед створених у пам’ять про Січове стрілецтво. …Він не став народним художником України, хоч на це звання заслужив. Дочекався внуків. Дочекався української державності батько Андрій, який помер 1999 року. Дочекалась і мати, яка прожила 93 роки і упокоїлась 2018 року. Обох прийняла Вовчухівська земля. Михайла Дмитріва прийняла земля Нової Снітинки. Відійшов 1 липня 2025 року. Ще перед тим його 75-ліття від народження урочисто відзначила Городоччина. З цієї нагоди відбулась презентація книжки, присвяченої йому: “Дорога Михайла Дмитріва”, що вийшла 2025 року у львівському видавництві “Растр-7”. Він став почесним громадянином міста, в якому народився. А роком перед тим за кошти його товариша з київських часів Богдана Гульчія в Коломиї було відкрито пам’ятник Василю Стефанику, який Михайло Дмитрів виконав на прохання синів Василя Стефаника для Русова. Це справді достойний пам’ятник великому Стефанику. За отриманий від мецената Богдана Гульчія гонорар Михайло Дмитрів закупив машини для ЗСУ. …Стоїть на центральному майдані старовинного Городка його “Поранений ангел” – вічна скорбота і плач над нашою нелегкою історією і дорогою, якою йшов український народ до своєї державності. Як і згадка про нього – сина своєї землі, якій служив їй до останнього подиху. Пам’яті видатного просвітянина Віктора Косяченка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин