Про"читання · “Романом “Квітнева відьма” авторка викриває соціальні виразки шведського суспільства на межі 501601х років минулого століття”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Як любов рятує людське життя За яких умов і незвичайних історій може поєднатися реальне і містичне
Слово Просвіти, №39 за 2025 рік
Тарас ГОЛОВКО
Чого тільки не доводиться чути з народних уст, страхаючись і чаруючись дивовижними розповідями про різних чортів, русалок, вампірів, домовиків, а найбільше – про відьом. Вона – жінка зла, сварлива, потворна, знаючись з нечистою силою, користується магічними діями, рухами й замовляннями, якими, мовляв, шкідливо впливає на людей і природу. Таких цураються, від них сахаються старі й малі, виганяють із населених пунктів, навіть розправляються фізично. За середньовічними варварськими звичаями запідозрених у відьомських вчинках топили у воді, у такий спосіб виявляючи “справжніх”. Жінку, яка не тонула, привселюдно визнавали відьмою. Достовірний факт подібної екзекуції, за свідченням письменника Квітки-Основ’яненка, мав місце в українському Конотопі, описаний ним у повісті “Конотопська відьма…”: все містечко, а в давнину ще село, вважало, що жінка викрала дощ, тому, так би мовити, настала страшна посуха і неврожай. Різні бувають відьми. Одна зних постає в романі шведської письменниці Майгуль Аксельссон “Квітнева відьма”, випущеному минулого року київським ТОВ “Видавничий дім “Комора” в українському перекладі Софії Волковицької. Ця книга принесла авторці світову славу, ставши бестселером і будучи перекладеною на понад двадцять іноземних мов, на батьківщині відзначена престижною шведською премією імені Августа Стріндберга. Авторка ніколи не приховувала, що назву свого твору і певною мірою фабулу роману запозичила у найвідомішого американського письменника-фантаста Рея Бредбері, який свого часу видав книгу “Золоті яблука Сонця”, що складалася з двох десятків різносюжетних історій, де одна мала назву “Априльська відьма”. То була розповідь про 17- річну дівчину на ім’я Сесі, що вважалася відьмою і володіла унікальною магічною здібністю: могла виходити зі свого тіла та вселятися в будь-яку живу істоту – від метелика чи листочка до тварини чи іншої людини. Водному з інтерв’ю після виходу у світ свого романубестселеру письменниця згадувала, як, уперше прочитавши “Априльську відьму”, була настільки вражена сюжетом, що у неї виникло внутрішнє бажання його розвинути і дати нову інтерпретацію, спираючись на повсякденні будні однієї шведської багатодітної сім’ї. Про що ж розповідає роман “Квітнева відьма” скандинавської письменниці, завдяки якому вона стала відомою в усьому світі? З його сторінок постає доля чотирьох сестер, розлучених у дитинстві. Головна героїня, Дезіре, від народження прикута до лікарняного ліжка через інвалідність і постійно перебуває у спеціалізованому медичному закладі. Ні ходити, ні говорити вона не здатна, зате володіє унікальною містичною силою – свідомість її може мандрувати та вселятися в тіла інших живих істот, як людей, так і тварин. Дезіре, користуючись надприродними здібностями, на відстані спостерігає за життям трьох сестер – Біргітти, Маргарет і
Крістіни, які навіть не підозрюють про її існування, а ще переконана, що одна з них “украла” життя, яке мало належати їй. Через ці споглядання поступово починають розкриватися глибокі сімейні таємниці, психологічні травми та проблеми кожної із сестер, котрі, незважаючи на показний успіх, все ж відчувають внутрішнє незадоволення. Роман композиційно побудовано так, що розповідь ведеться не лише головною героїнею твору – Дезіре, а й по черзі надається можливість викласти власну “історію життя” кожній із сестер окремо, які ніби виправдовуються за незугарні вчинки, скоєні ними в різних життєвих обставинах. Відтак читач поступово переймається почуттям прихильного ставлення, по суті, до всього, що робить хвора Дезіре, навіть до її відьомських практик. Асоціальна ж поведінка, скажімо, Біргітти, викликає глибоку відразу й осуд. Дві інші – Крістіна і Маргарет – встояли від різних підліткових спокус, бо одна, врешті-решт, вивчилась на лікаря, а все ж переживає відчуття провини, що “мала щось зробити”, аби запобігти певним подіям у дитинстві; інша стала успішним вченим-фізиком, але так само носить у собі невидимі та болючі наслідки травмованої юності. Своїм романом “Квітнева відьма” Майгуль Аксельссон фактично викриває соціальні виразки шведського суспільства на межі 50-60-х років минулого століття, описуючи безробіття у великих містах, зростання злочинності, прояви алкоголізму і наркоманії у молодіжному середовищі, корупцію серед чиновників, відповідальних за соціальне забезпечення населення. Найдетальніше описано медичну сферу, в ту пору погано фінансовану та ще й укомплектовану, на превеликий жаль, двоїстісним персоналом, починаючи з бездушних медсестер і закінчуючи самовпевненими лікарями, котрі не дуже переймалися долями своїх пацієнтів, по суті, ставилися до них, як до витратного біологічного матеріалу. Це з особливою силою відчула Дезіре, опинившись за крок від проведення над нею моторошного медичного експерименту, що передбачав відокремлення правої півкулі мозку від лівої, бо на думку одного з нейрохірургів епілепсія могла завдати їй ще більшої шкоди. Аби уникнути фатального рішення того, хто давав клятву Гіппократа з її принципом “Не нашкодь”, дівчина змушена була симулювати приступи епілепсії, відмовлятися від їжі і води. А як тільки до неї наближався ненависний для неї нейрохірург, демонстративно вводила себе в реактивний стан особливого збудження, і той нарешті відмовився від вкрай небезпечної операції на мозку. Дезіре, за авторським задумом, як, власне, і три її сестри, постійно балансує між світлим і темним, добром і злом, моральним й аморальним. Вона називає себе бенандантом, що в перекладі означає “добрий ходок” або “той, хто йде на добро” і фактично ототожнює себе з історичними персонажами, які жили в Італії ще у XVI–XVII століттях. Згідно з віруваннями бенандантами величали людей, здатних у нічну пору покидати власне тіло, спрямовуючи свій дух на боротьбу зі злими відьмами – манандантами або “поганими ходаками”. Вважалось у давнину, що метою цих “нічних битв” було забезпечити добрий врожай і захистити свою громаду від злих сил. Ідентифікуючи себе бенанданткою, Дезіре внутрішньо відчуває свою місію як боротьбу за добро. Її життя також є своєрідною “нічною сутичкою” між добром і злом, а її фізичний стан (інвалідність, прикутість до лікарняного ліжка) надає їй змогу “подорожувати” свідомістю поза межі власного тіла, подібно до того, як це робили бенанданти у пізньому Середньовіччі. У Біргітти, Маргарет і Крістіни, як би їм не було сутужно у щоденному житті, наповненому різними неприємностями і ризиками, ніколи не виникало бажання одним махом всього цього позбутися, заподіявши собі непоправне. А от у паралізованої дівчини, яка відчула і зрозуміла безперспективність раз і назавжди “розправитися” з підступною хворобою, суїцидальні настрої надто часто паралізовували нервову систему. Тема самогубства досліджується авторкою роману і на прикладі Крістіни, котра щодня бачила на власні очі смертельно хворих пацієнтів у госпіталі, де працювала лікарем. Жахливі страждання людей, яким нічим не можливо було зарадити, спонукали Крістіну міркувати, бодай гіпотетично, про застосування евтаназії як єдиного гуманного способу розрубати цей гордіїв вузол – штучно позбавити життя майже збожеволілого від болю пацієнта за його попередньою згодою. У такий спосіб в романі порушується морально-етичний аспект так званої “доброї смерті”, який, за великим рахунком, є одним із найскладніших і найгостріших у сучасній біоетиці. Зводиться він до фундаментального конфлікту між двома ключовими цінностями: правом на самовизначення (автономією особистості) та святістю людського життя.
Майгуль Аксельссон
Якщо перша позиція стосується прихильників евтаназії, які стверджують, що кожна людина має право розпоряджатися власним життям і тілом, зокрема у випадку неможливості усунення нестерпної болі медичним лікуванням, то “добра смерть” розглядається як акт милосердя і співчуття. Якщо йдеться про протилежну точку зору, яка категорично заперечує все сказане вище, то ця позиція підтримується переважно релігійними і консервативними колами, які доводять, що життя є священним і має абсолютну цінність, незалежно від його якості, більше того, ніхто, навіть сама людина, не має права його припинити. А хто ж у такому випадку має право? Авторка роману дає чітку відповідь на це запитання: лише Господь Бог. Дезіре, подумки спілкуючись із Всевишнім, сповідується, зізнається, що вчинила гріх. У діалогах з тим, хто “сидить на галактичному троні із терезами у руці”, за висловом вже не дівчини, а зрілої сорокарічної жінки, котра, незважаючи на свою фізичну неміч, дожила до цього віку, згадуються три гріхи у вигляді кульок, кинутих нею на шальки терезів Вседержителя – заздрість, злоба і бездіяльність. Це та заздрість, яка одразу виникала у Дезіре, коли вона бачила перед собою абсолютно здорових людей без явних фізичних вад. Злоба ж дуже часто опановувала її свідомістю, як тільки вона замислювалась над своєю нещасливою долею. Бездіяльність чи небажання поборювати труднощі заради утвердження в тій же науці, про яку, свого часу, мріяла Дезіре, складно назвати явним гріхом, скоріше це був вияв слабкості і душевного зламу, спровокованих безвихіддю. Останнє корелюється з долею відомого англійського фізика-теоретика, космолога й автора багатьох науково-популярних книг Стівена Гокінга, з якого шведська письменниця свідомо зробила кумира для Дезіре. Адже науковець запам’ятався сучасникам не лише відкриттям чорних дір у космічному просторі, унікальними лекціями у Кембриджському університеті, популяризацією знань, він ще й викликав повагу у сучасників насамперед своєю мужньою боротьбою з фізичною вадою – вродженим аміотрофічним склерозом. По суті, британський учений вийшов переможцем у цьому тривалому протистоянні, бо замість кількох років, напророчених наближеними до нього ескулапами, прожив понад 50! Майгуль Аксельссон у романі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
