Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Прем’єра · “Важливо показати перемогу добра над злом, а не умиротворення зла”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Наталка Полтавка і два Миколи

Слово Просвіти, №39 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА На глядачів чекає мінімалістичне і лаконічне оформлення в стилі художників-шістдесятників, авторська музика композиторки Олесі Оникієнко, непересічне трактування персонажів та інший фінал. – З п’єсою “Наталка Полтавка”, як і більшість, я познайомилася ще в школі. Хоча, якщо чесно, вже не пам’ятаю, як це було, – зізналася режисерка-постановниця Катерина Чепура. – А вдруге, під час навчання в університеті, читала для себе. Потім моя одногрупниця ставила уривок з цього твору. Коли бралася за постановку, то вже добре знала п’єсу. Багато разів перечитала, до того ж бачила кілька постановок у різних театрах. Такі класичні твори, як “Наталка Полтавка”, мені хочеться ставити, вони мені подобаються. Але власне бажання поставити саме “Наталку Полтавку” виникло рік тому. Спершу хотіла здійснити цю постановку в Київському академічному театрі юного глядача на Липках, та не склалося. Надійшла пропозиція щодо здійснення цієї постановки від директорки театру “Актор” Олени Курманської. Я змінила свій задум. Адже в Театрі юного глядача велика сцена, а тут камерна. Це вже зовсім інша історія. Тобто сценічне рішення я робила з нуля. Цей твір здається мені феміністичним. Якщо подивитися на чоловічих персонажів, то вони або невиразні, або негативні. Петро не має власної думки, за нього все вирішує Наталка. Возний – маніпулятор і брехун, а Виборний намагається сісти на два стільці. Загалом мені дуже подобається теорія, що Іван Котляревський написав свою п’єсу про Терпилиху. На той момент, коли він її писав, насправді було багато вдів, які з якихось причин лишилися самі з дітьми і хотіли видати дочок за багатих. Зрозуміла, що зможу розвинути жіночу тему, яка на момент написання твору і перших постановок була непопулярною. Також скоротила кількість пісень, тому що ставила цю виставу не як оперу. Не надто люблю, коли піснями говорять. Це вже дещо архаїчна історія для українського театру. А на камерних сценах це має навіть смішний вигляд. Ще викинула величезний шмат, де Петро і Наталка освідчуються одне одному в коханні. Бо вони це роблять у пісні. До того жне всі пісні вписувалися в моє рішення. У п’єсі багато зросійщених пісень. Переконана, що Котляревський з власної волі це не написав би. Суттєво змінила фінал. Для мене це було важливим, адже у класичному варіанті всі хороші, всі домовляються. Розумію, що це було зроблено для комедії, алея опрацьовувала виставу як драму з елементами комедії. Для мене було важливо показати перемогу добра над злом, а не умиротворення зла. Свідомо йшла на це рішення, аби твір був актуальним. Ми ж не говоримо, що зараз маємо подружитися з москалями, ми повинні їх перемогти. У виставі нова авторська музика. Неабияка робота була проведена композиторкою Олесею Оникієнко. Вона прискіплива, вимоглива, за що її дуже поважаю. Тому працюємо разом не вперше. Знову ж таки поки що не зовсім задоволена результатом. Акторам ще треба трохи виспіватися. Лавка на сцені із залу має вигляд доволі простої, і з нею начебто легко працювати. Але насправді це не так. Мій режисерський задум, що це ніби місток. Він хиткий, нестійкий. Ми витратили багато часу, аби обжити цю лавку. Спершу актори постійно падали. Окрема історія була з виготовленням декорації. Потрібно було, щоб вона витримала вагу 350 кг, тому що у фіналі на неї стають всі актори. Більшість акторів уперше зустрілися на сценічному майданчику в цій виставі. Ми маємо двох випускників. Вони щойно закінчили навчання, і це їхня перша повноцінна вистава. Поруч були досвідчені виконавці. Загалом склався цікавий ансамбль. На репетиціях ми багато сміялися, вони були душевними і веселими. Виконавець ролі Петра Едуард Дубина цього року закінчив Національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого, а Володимира Вірстюк (Наталка) – минулого року університет в Івано- Франківську. На ці ролі було багато охочих. Я обрала саме цих. Цікава історія з Володимирою. Бачила її раніше на пробах у Театрі юного глядача, вже тоді вона справила на мене враження, але я не змогла взяти дівчину на роль, бо остаточне рішення було не за мною. Зустрілася з нею вдруге – і цього разу взяла до себе у виставу. Едуард та Володимира ще необжиті актори, а мені як викладачці подобаються виховні моменти. Звісно, вони ще не все можуть зробити на сцені, але ще не обвішані всілякими штампами, зних можна витягнути щирість, яка так потрібна для юного кохання українських Ромео та Джульєтти. Марина Ейсмонт та Ігор Іванов у мене на одній ролі Миколи. Свідомо обрала цих акторів, вже зними працювала і знаю їхні можливості. Мені потрібні були комедія та імпровізації на репетиціях. А це актори, які багато привносили. З Владиславом Дмитруком (Виборний) працювали вперше. Він у нас єдиний має музичну освіту. Це був ніби маячок, на який я озиралася під час репетицій. Коли музична частина йшла не туди, куди слід, це відображалося на його міміці. Цікаво було працювати з Владиславом, бо його можна вважати класичним актором. З кожною репетицією він робив свою роль вагомішою, обживав її. Має хорошу освіту, гарний досвід. Давно знаю Дарину Орєхову (Мама). Взяла її, бо вона добре вміє працювати і в жанрі комедії, і в жанрі драми. А ще мала величезне бажання до роботи над виставою, що теж дуже важливо. У ролі Возного Святослав Майстрюк. Вперше побачила його на університетському капуснику. У нього цікава зовнішність, яскравий темперамент. Запросила його на роль батька Проні Прокопа Свиридовича у свою попередню виставу “За двома зайцями”. Коли починала роботу над “Наталкою Полтавкою”, то вже знала, що візьму його на цю роль. Не влаштовувала проб і не пошкодувала. Він зробив Возного-вампірчика, саме такого, як яй хотіла. Два Миколи на сцені – це моє загравання з класикою. Хотіла, щоб цю роль грали і хлопець, і дівчина. Оздоблення костюмів – це моя данина художникам-шістдесятникам. Вони брали своє натхнення з народу, і цей народ – персонажі з “Наталки Полтавки”. Тому я взяла художню різнокольорову форму мозаїчних фресок Алли Горської. Цей натяк – моя данина творчості цих художників. Багато працювали над пластикою. Найбільше це стосувалося ролей Миколи та Наталки. Трішки повозилися з пластикою Возного. Святослав Майстрюк, який виконує цю роль, – молодий хлопець. І мені хотілося, щоб він не робив архаїчного старця, а грав викривлену людину. Шукала пластику викривленості. Ця робота ще триває. Київський академічний театр “Актор” представив своє бачення української класики. “Наталка Полтавка 2.0” – вистава про дівчину із сильною волею, якій вдалось вистояти перед натиском матері і суспільства. Кохання не перемагає, перемагають люди, готові за нього боротись.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин