Інформаційний простір · “Дзеркалом усього парламенту перестала бути газета “Голос України” – офіційне видання ВР”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Слідами зникомого жанру
Слово Просвіти, №39 за 2025 рік
Ігор ЗОЦ
У недавній розмові відомий дослідник українських медіа, професор, доктор філологічних наук Микола Тимошик зауважив: огляд преси як жанр майже зник із газетних шпальт, пішов слідом за самими друкованими виданнями в минуле. Важко не погодитися. Однак є медіа, які огляди активно використовують і вважають це справою немарною. Про них і поговоримо. Наприклад, щотижнева календар-газета “Публіка” віддає таким матеріалам чільні місця. Рубрика так і називається – “Огляд інтернет-видань”, і там розміщуються актуальні інформації на час виходу газети. Так, у №33 (19-25 серпня 2025) вийшли, зокрема, такі повідомлення про статті в українських і закордонних медіа: “Україна прискорює закачування газу в сховища, щоб уникнути зимового дефіциту (“Укрінформ”), “Наскільки заміноване Чорне море?” (інтернет-видання “Радіо Свобода”), “Що тривожить українських біженців” (“Українська правда”), “Як живе Добропілля – місто на лінії фронту” (інтернет-видання LB.ua) та інші, загалом на трьох шпальтах. Окремо “Публіка” друкує повідомлення з підзаголовком “Щотижневий огляд інформації, опублікованої в інтернеті на офіційних сайтах органів державної влади, а також інших організацій”. І тут ми знаходимо чимало ексклюзивної інформації, наприклад, за які саме вчинки українські захисники відзначені державними нагородами Героїв України. Наприклад, у №20 (20-26 травня 2025) розповідається, як глава держави Володимир Зеленський вручив орден “Золота зірка” родинам загиблих воїнів і надається короткий опис їхніх героїчних дій. Так, капітан Іван Ваховський у лютому-березні 2022 року виконав 12 бойових вильотів, зокрема евакуював 19 поранених з Маріуполя. 31 березня у складі групи українських вертольотів здійснив бойовий виліт до оточеного заводу “Азовсталь”. На зворотному шляху група потрапила під ворожий обстріл. Екіпаж, до складу якого входив Іван Ваховський, відволік вогонь на себе і врятував інші три вертольоти ціною своїх життів. Старший солдат Олександр Кандауров на Київщині очолював групу, яка обороняла дорогу Велика Димерка – Жердова – Гоголів і знищила колону російської техніки. На Харківщині прицільним вогнем він ліквідовував ворожу піхоту, а також взяв на себе командування відділенням. На Луганщині захопив ворожі позиції та зупинив ДРГ. На Донеччині під час штурму з боку російських окупантів із гранатомета знищив танк і БМП. Олександр Кандауров загинув 25 вересня 2022 року внаслідок масованого артилерійського й танкового обстрілів. Це короткий опис бойової звитяги тільки двох героїв, а всього на шпальті короткі довідки про дев’ятнадцять захисників – полеглих і живих. Варто зазначити, що “Публіка” не змінює пріоритетів і постійно друкує матеріали про героїв російсько-української війни за Незалежність. Так, у №33 (19-25 серпня 2025) у рубриці “Вічна пам’ять! Обличчя перемоги” газета розміщує замальовки про загиблих військовослужбовців: 21-річну Катерину Кандиболоцьку, 51-річну Людмилу Нінадовську, 25-річного гранатометника Вадима Порощука, 41-річного старшого лейтенанта Олега Нежлукченка... У цьому ж номері розлогий нарис про колишнього кіноактора і телеведучого Максима Неліпу, який пішов воювати в березні 2022-го, а 12 травня 2025-го залишився назавжди 48-річним старшим лейтенантом... Важливою складовою патріотичного напрямку газети є розповіді про перебіг бойових дій, про відвагу захисників України. Це, зокрема, матеріали “Пояс укріплень” на Донбасі критично важливий для України” та “Як Україні повернути окуповані території півдня” (№34, 26 серпня – 1 вересня 2025 р.), “Як військовому виграти “дуель” проти FPV-дрона” та “Як розблокувати Херсон?” (№35, 2-8 вересня 2025 р.). “Огляд медіа та соціальних мереж” постійно виходить і в друкованому щотижневику “Слово Просвіти” (“СП”). Видання оглядає повідомлення переважно електронних медіа, адже саме вони посідають значну частину інформаційного масиву, але є місце і для газет. Це, зокрема “Сільські вісті”, “Україна молода”, “Публіка”, “Експрес”. З цих видань оглядач обирає матеріали оригінальні, з тематики, якої не густо в інших медіа. Досліджені тут друковані медіа, за винятком “СП”, оглядів преси не друкують, але одне з видань – “Україна молода” – зважилося на публікацію дослідження соцмереж, що теж можна вважати оглядом. Так ось, у статті під назвою “Нардепи-блогери, російська мова та “ефект Януковича” (“УМ”, 16 липня 2025 р.) автор Олександр Левчак (Тексти) пише, що Рух ЧЕСНО проаналізував соцмережі депутатів і з’ясував, хто з нардепів-блогерів є найпопулярнішим, яка соцмережа користується найбільшим попитом серед парламентаріїв і хто з них досі веде свої сторінки російською. Видання нагадує, що вдатися до використання соціальних мереж депутатів Верховної Ради змусили обмеження на доступ журналістів до парламенту під час пандемії COVID-19, та з 24 лютого 2022 російського вторгнення. Відтак окремі депутати заповнили цей вакуум власними трансляціями з ВР у соціальних мережах. Яскравий приклад – Олексій Гончаренко з “Європейської солідарності”. Водночас з’ясувалося: для того, щоб набрати популярність, не потрібно мати імідж “зразкового” нардепа. Навпаки! Як показало дослідження, у лідерах за кількістю підписників – нардепи, що перебувають у СІЗО з підозрою у державній зраді – Олександр Дубінський і Євген Шевченко, а також нардепи-втікачі Олександр Куницький і Артем Дмитрук. “Для охоплень їм достатньо використати тригерні заголовки про “бусифікацію”, “авторитаризм” чи “ефект Януковича”. Є й інший метод. Приміром, вести канал російською мовою. Всього п’ять російськомовних YouTube-- каналів народних обранців мають втричі більше підписників, ніж усі україномовні (а їх ми знайшли понад сотню)”, – зазначає газета. Прикладів успішності чи невдач політсил і їх представників із зрозумілих причин в цих нотатках не буде. Натомість наведу підсумкові рядки статті в “УМ”: “Нагадаємо, що раніше Рух ЧЕС- НО вже писав: закритість парламенту, виправдана на початку
Тетяна Негрій, Ольга Ходацька, Тетяна Кондратенко обирають “Слово Просвіти”
повномасштабної війни, з часом перетворилася на зручну для влади практику. Але суспільство чекає відкритості – трансляцій, доступу журналістів і публічності в роботі комітетів.” Так чи інакше, але зокрема й під тиском парламентської опозиції, вільних медіа та громадянського суспільства, Верховна Рада у вересні цього року ухвалила постанову про відновлення прямих трансляцій пленарних засідань. Для цього є телеканал “Рада”, що фінансується коштом платників податків, але їх запит на повне висвітлення діяльності парламенту це медіа не задовольняє. Так за підсумками одного з досліджень на телеканалі “Рада” за останні кілька років жодного разу не надавали слово представникам фракції “Європейська солідарність”. На мій погляд, за всю історію українського парламентаризму ще ніколи не ігнорували опозицію в інформаційному просторі так, як це відбувається зараз. Дзеркалом усього парламенту перестала бути і газета “Голос України” – офіційне видання ВР, у якій на зміну гострим журналістським матеріалам прийшли звіти про діяльність спікерів, керівників комітетів – їхні фотографії із засідань та закордонних поїздок. Ці матеріали виходять з підписом “Пресслужба Апарату Верховної Ради України”. Наприклад, у №162 (19.08.2025.) на восьми шпальтах таких інформацій 15, у наступному №163 (20.08.2025.) – 19. Водночас у цих та інших числах відсутня інформація про те, як законодавці підтримують місцеве самоврядування в частині своїх повноважень, яких змін потребують громади на шляху до Євросоюзу тощо. Зрештою немає в газеті публікацій про те, як воює і виживає Україна у війні за Незалежність! Нема нарисів про людей, відсутні нариси про захисників! Натомість офіційне видання ВР чи фактично пресслужба Апарату ВР віддає перевагу статтям про “День незалежності Афганістану” (№162), “День незалежності
Сенегалу” (№163), “Наадам – національне свято Монголії” (№135, 11.07.2025.). Постійно виходять значним обсягом статті під рубрикою “Парламенти світу”: “Парламент Республіки Філіппіни” (№73, 16.04.2025.), “Парламент Андалусії” (№83, 29.04.2025.), “Парламент Республіки Колумбія” (№67, 05.04.2025.), “Парламент Шрі-Ланки” (№23, 04.2025.). В цих матеріалах за підписом пресслужби Апарату детально розписані не тільки функції іноземних парламентів, а окремо виділяється їх видання. Наприклад, “Ga- ceta del Congreso” – офіційний друкований орган парламенту Колумбії” (№67), “Hansard” – офіційне друковане видання парламенту Шрі-Ланки” (№23). Цікаво! Але ж, певно, не тільки мені так само цікаво було б прочитати про діяльність обласних рад України в напрямку захисту від російської навали. І мене, на відміну від пресслужби Апарату, більше непокоїть доля не колумбійських, а прифронтових газет – “Ворскли” і “Білопільщини” з Сумщини, “Межівського меридіана” з Дніпровщини, “Вечірнього Миколаєва”, “Нового дня” з Херсона, “Маяка” з Харківщини”... На жаль, про них і загалом про проблеми вітчизняного інформаційного простору офіційне видання ВР не пише. Крім “Голосу України”, ще одна газета, що так само фінансується коштом платників податків, – “Урядовий кур’єр” – час від часу надає одну зі шпальт для публікацій про Героїв російськоукраїнської війни. Так, у №172 (25.08.2025.) вийшов матеріал про воїна Едуарда Якубовського під назвою “Скіф”, який увійшов у нашу сучасну історію”, а в №183 (06.09.2025.) – стаття про воїнів 81 окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ під заголовком “Образ Перуна став влучною метафорою бойового стилю”. Повертаючись до головної теми цих нотаток, хотілося б згадати такий вид друкованих медіа, як журнали. Багато хто вважає, що вони припинили своє існу-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
