Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №40 за 1997 рік

Слово Просвіти, №40 за 1997 рік

Невтомний збирач, видавець ! дослідник фольклору, етнограф, прозаїк, поет, драматург, перекладач, лпературознавець, педагог, публіцист, мовознавець, автор знаменитого 4-томного «Словаря української мови», історик бібліограф, редактор газети «Громадська думка» і журналу «Нова громада», голова київської «Просвти» - всюдиБ Грінченко полишив глибокий слід. «Більше працював, ніж жив. Другого такого робітника мені не доводилось бачити», -- писав про Б.Грінченка його сучасник М. Чернявський І. Франко ставив Грінченка на одне з перших місць серед «борців за українське слово -- перше місце по пильності, По таланту, витривалій працьовитості І різносторонності інтересів духовних» | Франковіїмпонувала його «гаряча любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності». Хто ж поаяв ту незгасну любов до рідного? Адже в дрібнопанській змосковщеній ам'ї Грінченків, Яка мешкала на хуторі Вільховий Яр і в селі Долбине, що на Харківщині (нині Сумської обл.), де 27 листопада (9 грудня) 1863 р. народився Б. Грінченко, українською не говорили. Мати не знала її, а батько цурався І дітям - забороняввживати «мужицького наріччя», навчав розмовляти «по-благородному». - Тащей У рік народження Бориса роайський царизм увічнив себе горезвісним Валуєвським циркуляром, дія якого посилювалася указом 18/6 року про повну заборону українського слова. Усупереч усьому, Борис уже змалку знав мову простих селян, співав пісень, слухав казки, оповідання. «Чарівна і глибока та надзвичайно багата українська усна словесність так приманила і прикувала до себе Грінченка, що він з нею не розставався до кінця свого життя», -- відзначав дослідник |. Брик. Під впливом Т Шевченка, якого вважав «з'явищем феноменальним, єдиним, може, насвт» «усправінаціонального відродження свого рідного краю», безповоротно звернув на стежку українознавства: «Шевченко зробив з мене зараз же українського націонала (хоч і чудно се казати про хлопця 13--14 років) Його поезія була вже мені не жартом, а його «Кобзар» зробився моєю євангелією». На 1/-му році життя Б. Грінченко переживає перше важке життєве випробування, справжнє випробування характеру великої людини. Арешт, півторамісячне ув'язнення за те, що читав заборонену «Парову машину» С Подолинського, потім дав товаришеві, а його батько сказав шкільному начальству |! як наслідок, засуд на все життя -- заборона продовжувати навчання в середній та вищій школі. Та найстрашніший удар -- розвиток тяжкої! хвороби, туберкульозу. «Жив завагди одиноко, освіту мав затого ніяку, - до всього доводилося доходити самому», -- призна- вався він у листі до Івана Липи Знань, ерудиція набув Б Грінченко поза школою Він був енциклопедично освіченою людиною, мав славу вченого і культурного діяча, прац) якого друкувала Роайська Академія наук, присудивши мому Золоту медаль та премію імені М. Костомарова мав титули члена українських наукових товариств у Львові та Києві Листи 5 Грінченка, щоденникобі Слово ПРОСВІТИ Ч- записи татнші архівні матеріали засвідчують, як пристрастно боровся він проти страшного приниження українського слова, української культурної спадщини і шукав виходу з цього становища. Так, у листах до своєї майбутньої дружини Марії Гладиліної він неодноразово наголошував, що «для нас головною працею повинна бути праця для України» Учителюючи в селах Харківщини, Ь. Грінченко вивчав народну мову, записував фольклорнітвори, спонукаючи до цього своїх товаришів «Чи багато записав по етнографії та лінгвістиці?, Що ти зробив для рідного діла? Тобі треба записувати народні твори лексичні матеріалит вчитися мові», -- питанням такого змісту рясніють иого листи до вчителя І. Зозулі Бажаючи, щоби «вільна наука озивалася рідним словом» до дитини, Б Грінченко склав для своїх учнів «українську граматку» й «українську читанку» Основний дидактичний матеріал поабників -- живе мовлення: прислів'я та приказки, загадки, казки, дитячі пісні, переважно записаніентузіастом. Б. Грінченко неодноразово доводив, що тільки навчання рідною мовою може дати користь народові: «.мусимо дбати з уаєї сили, щоб діти наші змалку виростали українцями, а не москальчатами. Мусимо розмовляти в ам'ї завсігди по-вкраїнському, а потім уже, геть далі, вчити мови московську, французьку, німецьку та давати дітям виразно зрозуміти, що вкраїнська мова їм рідна, а не московська. Бо якою мовою говоримо й думаємо, -- та нам 1 рідна: яка мова, такі наші й думки будуть: московська мова -- московські й думки у людини будуть». Вагомим напрямком українознавчої діяльності Б. Грінченка було видання просвітницьких книжок для народу, щоб «можна було з їх скласти популярну біблюотечку таку, щоб з неї міг читач здобути елементарну загальну освіту». У листах до друзів Б. Грінченко весь час наголошував на тому, що тепер «уся усна народна література мусить сотнями тисяч «лубочних» виданнів піти у народ», щоб «привчити иого до книжки на рідній мові, а тоді вже учити», Його турбувало те, що народ не знає більшої частини кращих своїх казок, дум, пісень, що діти не мають змоги читати їх рідною мовою | «Що ви дасте дитині читати Після того, як вонатільки що вивчилась розбирати книжку? -- писав Б Грінченко у листі до М Костомарова, який дотримувався думки, що «народ учить треба не його ж власними творами» -- «А чому ж ви не хочете дати українські казки? Чи москалі, німці й інші ховають сво! казки од народу идітей? Ні, вони тисячами пускають їх у світ-то в первопочатковій формі (Грім), то в обробках (Гофман)» Б. Грінченко підготував майже 50 видань збірники казок («3 народного поля», «Мудра дівчина», «Колоски», «Кузьмина Три бажання Казки», «Книга казок віршем», «Українські народні казки, вибрані для дітей»), дум та Пісень («Живі струни», «Думи кобзарські»), анекдотів («Веселий оповідач»), книгу «Байки» та інші, яки фактично довели, що «ідея українства безсмертна та що її не можна замкнути навіки в тюрму», ї викликали заслужену похвалу з боку передових куль чо - - -- - ної пр ДА «БІЛЬШЕ ПРАЦЮВАВ, НІЖ ЖИВ» Про українознавчу діяльність Бориса Грінченка Почуймо себе членами з усесвітньої людської сім'ї 1 візьмімо собі все гарне, правдиве, високе 1 людяне, що виробила за свого життя людськість, візьмімо й зробімо його частиною нашої душі: будьмо рівна ї Гомерові, 1 Шекстирові, 1 Данте, але попереду над усе зоставаймося самими собою, будьмо вкратнцямирусинами думколо, мовою, ділом. Борис Грінченко турних діячів «Ви цма виданнями одні, без грошей. за 2--3 роки зробили трохи не більше, як цілі громади за 20 літ, ховаючись своїм українством трохи не од самих себе Спасибі Вам за се велике», -- писав Хведір Вовк із далеко! еміграції | хоч «пльки небагато, дуже небагато людей справді прихильним оком глянули» на видавництво народно-просвітницьких книжок, а «інші ва або глузували, або ворогували», хоча Грінченкові доводилось за власні гроші наймати переписувачів і під вигаданими псевдонімамичерез багатьох людей в різних місцевостей надсилати рукописи до цензури тащеи Черніпвська адміністрація «дуже скоса» дивилася на ці його писання українською мовою, в ньому ніколи не прокидалося сумніву, чи варто в таких обставинах робити. «Це дочасне. Ми свого досягнемо, -- писаввін у листі до Д Ткаченка. -- Наша ідея не може вмерти. Вона подужа ва перешкоди. Я взагалі трохи фаталіст. Мені здається, що дос з успіх моїх нещасть мені й добро виходило -- це була плата за відбуте лихо... Тільки ніколи не треба духа вгашати, ніколи!» Належачи до народу, «позбавленого прав нації», і відчуваючи «всю болючу вагу такого становища», Б Грінченко часто у листах до товаришів доводив, що треба стати «справжніми, а не мальованими, проводирями нашому народу», пам'ятаючи, що «тепер ще такий час, коли діло роблять одиниці, а той час, як робитиме загал, ще не прийшов, хоча він не так далеко» Прикладом особистої просвітницької діяльності він намагався «розворушити людей до якої-небудь реальної праці», щораз нагадуючи друзям, що «треба принатурюватися до обставин робити щиро, невсипуще, тоді тільки буде добро». Б. Грінченка обурювало те, що до української праці прилучається більше «неосвічених, ніж освічених людей, що освіченіші люде вважають за краще по: даватися до російсько! літератури» Його тривожило те, що українські байкописи пишуть все тільки «на позичені сюжети», «занехаявши власні скарби» -- сотні українських приказок, на яких «ніхто не звертає уваги» Працюючи з 1894 р у Чернігові, Б. Грінченко видав капітальні томи українського фольклору «УЗтнографические материалью, собр. в Черниговской и сосед с ней губернияху», «Из уст народа», що їх В Гнатюк поставив на перше місце після «Трудов. » П Чубинського 1 відніс до «найповажніших видань на полі нашо! етнографії, а навіть узагалі слов'янської» Збірники Б. Грінченка відзначалися особливою повнотою, багатством свіжістю матеріалу, найбільшою об'ємністю фольклорних зразків серед уах етнографічних видань кінця ХІХ ст, На жаль, збережені Ь Грінченком від забуття численні народні скарби, як : збірники ПО Чубинського, М. Драгоманова та інших фольклористів ХІХ ст, запишаються сьогодні недоступними для сучасників як рідкісні видання Збирацькофольклористична діяльність Б Грінченка значною мірою сприяла активізації громадсько-культурного життя зв Україні, про що свідчить мого листування з найвидатнішими представниками української слов'янської фольклористики У Чернігові Б Грінченко здійснив ще один громадянським подвиг -- упорядкував перевіз із Києва частину українського нашцонального музею віДОМОГО збирача старовини та мецената культури 8 Тарчовського У лист до В Дубровського Б Грінченко писав «Згадана група укратнофобів дуже лютувала, що, не вва: жаючи на ва її заходи, земство таки взяло музей Вони якби могли -- спалили б його» 1902 року редакція «Київської старовини» запросила Б Грінченка впорядкувати «Словарь української мови» Фундаментальна праця вченого стала найбільшим його внеском в українську культуру. "За споваремя майже забув, як з пюдьми листуватися», є роблю словарь |! руками, і ногами, і зубами роблю -.)» такого змісту листи написані Б Грінченком під час виконання чергової «нагальної справи» задля рідного народу, які ще більше переконують нас у тому, що це був його науковий подвиг, здійсненим «на грані людських можливостей» При укладанні «Словаря-» редакгор на першим план висунув етнографічні матеріали, які збирав майже на вам тери: торії України (більшке 1000 слів), а також записи багатьох кращих етнографічних збірників, тому «Словарь української! мови» Б Грінченка був г залишається не тільки підручником для вивчення рідної мови, доказом її багатства, але и повним довідником з етнографії та фольклористики, «образом нацонально! вдачі» Надзвичайно також важлива бібліографічна праця Б. Грінченка «Література українського фольклора», "8 залишалася єдиним довідником з питан українсько: фольклористики до виходу «Бібліографії літератури з українського фольклору» О Андрієвського Протягом усього життя Б. Грінченко збирав етнографічні матеріали, маючи намір продовжувати іх видання, про що свідчить його лист до В Гнатюка, написаний 3 вересня 1908 року «Що до моїх фольклорних матеріалів, то вони поки що лежать великою купою Друкувати іх думаю звісно, апледейколищене знаю Доане мав змоги ВЗЯТИСЯ ДО ІХ» Цим о намірам не судилося здійснитись, а етнографічні матеріали були передані дружиною Б Грінченка 8 Гнатю- КОВІ частина яких зберігається В рукописних фондах Інституту мистецтвознавста, фольклористики та етнологі Ім. М. Т. Рильського НАН України Смерть єдиної! дочки Насті, а занею і крихітного синочка Волі завдали остаточного удару здоров'ю Б Грінченка «Не ремствуите, що не пишу, не відписав на Вашого останнього листа навіть... Лірика не до речі, коли доводиться зшплювати зуби, щоб не крикнути», -- з сумом писав він у лист до М. Чернявського 9 ачня 1908 року У вересні 1909 року Б Грінченко виїздить разом із дружиною на лікування до алі У південному міст Оспедалетті живе думкою про повернення в Україну, запалюючись бажанням працювати. Якось після роботи, як згадує його дружина М. Запрня, усміхнувся каже «Ми, здається, заміряємося всю роботу зробити на Вкраїні роайській, галицькій і американськи» А В останні години життя, коли зболене серце сходило кров'ю, не витримавши уає! сили переживань і тяжкої надмірної! праці, з ус? Грінченка зірвалися поетичні рядки Ці руки працювали 30 літ, / від них в землі зостався добрий плід, Дай, Боже, и Бам такого! Те, що зробив Б Грінченко за своє 46-річне життя, можна вважати подвигом Про це свідчить гиОгОоО епістолярна спадщи: на, яка нараховує понад 500 оаб ! організацій «від уах культурних вогнищ нашої! землі », які зверталися за порадами. допомогою, з певними пропозиціями Та зауваженнями до ціє! славнозаюно!ї Людини, яка, за словами А Погрібного, «уособлювала один з провідних духовних центрів» в Україні Сьогодні справджуються слова М. Сумцова, що «в кюторії нацюнальнмого українського відродження скромне м'я колишнього народного вчителя буде за писане золотими пітерами » Лідія КОЗАР, співробітник Інституту біографічна дослідженмь Маціомальмої бібліотеки України /м. 5. берчадського

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин