Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №40 за 1997 рік

Слово Просвіти, №40 за 1997 рік

тт знос пра Ж ТР РЕ ЕЕ ПРИ: чі ЕН ти З тонни онньнонйьнойяі ній жито тнє ен ща - оажечи рення КФБЗАРЕь ІК І ГЕ ПО Ь ОА ер До Лохвиці з усіх українських усюд посходиласьпридибала нищенська братія не пише на раду, як ім, переслідуваним поліцією, далі жити-пробувати, а и на обряд благословення-висвячення учня панотця з Гапонівки Івана Кравченка, по вуличному Касьяна. Благословення цього разу мало бути особливе, бо такого ще в Лохвицькому кобзарському братстві не було, щоб молодикові, яким провчився в панотця замість обов'язкових трьох лишень півтора року, та давали «визвілку»". Вчора Касьян розповідав, що його вдивовижу талановитий учень уже вбився в коподочки. Навчати його далі немає потреби, тож, якщо братія благословить, нехай іде на свій хліб. | братія оце, запедве благословилось на світ, на базаровому майдані посідала, як велить звичай, в коло, знічев'я побренькуючи у кобзи і голос пробуючи, й чекає, не дочекається незвичайного учня Касьянового. Він, стиха гомоніла між собою братія, невід народження сліпий, а від сваволі панської. Віддали його, кріпацьку дитину трьох літ від роду, розпсоченому паненяті як живу забавку на заклання. Паненя й «бавилось» ним, допоки хлопцеві од щоденних катувань лютих світ Божий навіки потемнів. Пан Крюковським наказав привести з селана муки іншу кріпацьку дитину, а нещасного Івася відпустив на волю у чому мати родила, казав: «Їм - сліпий, для чого тобі земля та хата. У людей як-небудь проживеш». Касьян розповідав якось, що учень його хіба що тільки не спить з бандурою. А що вже співає, то куди тому соловейку! інші молодики через батьків просять навчати їх псалмів, бо, мовляв, співання старосвітських дум не дає вже заробітку. А Івась мало не навколішки панотця благав, щоб навчив його «невольницьких плачів». Особливо лягала хлопцеві на серце й душу дума «Сокілі соколя». На словах «Ей, соколя моє, бездольне, безрідне! Лучче ми будем по полю літати та собі живності доставати, аніж у тяжкій неволі у панів проживати» так і заллється гіркими слізьми, приговорюючи: -- Соколяті потурнак Богуславець на очі, щоб світу Божого не бачили, жемчуги накладав, а мене панич Крюковський, нехай земля під ним розступиться, так бив та катував, що очі мої до решти разом зі слізьми витекли... Нарешті дочекалася братія Івася, підійшов той до Касьяна, тричі, як велить звичай, поцілував його і тричі голосно, щоб усі чули, проказав: - Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, помилуй нас. І тричі братія відповіла йому разом із панотцем: -- Амінь! Тоді Івась вклонився панотцеві своєму низько, аж до пояса: -- Покірно дякую, задобре ученіє, за мопитви Ісусові, за слова євангельські, за псалми спасительні, за Мойсеїв закон. А винищая братія, старшая і меншая, благословіть мене на всі чотири сторони. Касьян: -- Братія старшая і меншая, чи не зобидив мій учень, чи не вкрав у кого, чи не полаяв кого, чине заприкмітили за ним поганого чого? Сліпці, мов ті хрущі, загули дружно: -- Ні Не зобидив! Не вкрав! Не полаяв! Не заприкмітили! Тоді найстарший з-поміж братії за віком питає: - А чи навчився ти, козаче, балакать по-наському, по лебійському""? Івась: -- Навчився, батьку. - А що таке і з чим мого їдять «галусть»! -- Сіль. - А «кимать»! -- Спати. - А «грівошитись»? -- Грітись. А «боковень»! - Торба. -- Ну, коли ти такий розумними, переклади нам отсю нищенську приспівку: Коби мені кумси сяна, г до кумси ще тирими, / бутельбух вовчану, й каравана чорнобрива Івась як закрутить свого козацького вуса догори та як пустить попасом усі десять пальців по струнах, та як заспіває громовим гопосом на всеньким ярмарок м ПИ ії -- - . війні (7 жати речей - --ь ; ни уні я речи - ій нь і о ч "- -і Ті Р ІЙ М тар" , 1 РОРУ і ЧА і й г - і ї "Я г и і з ' ! й з г Т у я і. « Р З РОЗК ДЛЯ КОБЗА ЯАРЮ ЯМ ІА і - гі і | її " і 4 Р з Т . 7 Ї | З ж і яма, г і лк 4 "ТІ ) М - і Р і і аж - шен І | - ; є Коли 6 мені хлібець святий, а до хліба трішки сиру, а до сиру склянку пива г дівчину чорнобриву Братія «продає квасолю» вдоволено, стусає ліктями попід ребра одне одного, мовляв, нашого поля ягода, можна давати «визвілку». Але екзамена до кінця ще не складено, ще благословляти не велить передаваний з вуст в уста тисячолітньої давності кобзарський Закон. - А чи знаєш ти, козаче, наші Правила! -- Знаю, батьку. | будеш іх дотримуватись до Страшного Суду"? -- Буду, батьку. Чу, тоді втни нам старосвітського «Невольницького плача». Та так утни, щоб і козацькі душі постріляних та порубаних прадідів наших, і ми заплакали. | братія справді плакала, коли Івась грав та співав сивої, як сей світ, козацької думи. Втирала рукавами сльози І стиха гомоніла, що з цього молодика буде кобзар над кобзарями. І підійшов до Івася панотець, і подав наидорожче -- хліб святий. | відкраяв Івась три цілушки з того хліба, ї поклав іх за пазуху, а найстарший кобзар тричі розцілував його зі словами: -- Щоб ти, козаче, був здоровий, як вода, а багатий, як земля. Щоб тобі з води та роси йшло. Гряди во ім'я Господнє! Тоді Івась пішов по колу з торбою, виймаючи з не! та обдаровуючи кожного сліпця булкою і таранею. І вдруге пішов по колу Івась, тепер уже з пляшкою та чаркою. А коли всі випили і закусили, вклонився і запитав братію: -- Чи задоволені ви моїм хлібом-сіллю! -- Задоволені! - гуде не в лад захмеліла братія. -- Теперечки благословіть мене на всі чотири сторони. Панотець, урочисто, ніби в церкві: -- Бог благословить! А найстаріший за віком кобзар: -- Як ти вірно служив своєму панотцю, нехай і тобі так люди служать. | втретє пішов по колу Івась із хлібом святим, таранею та оковитою, вже як рівний серед рівних член славного Братства кобзарського. | загомоніла захмеліла братія: -- Виходить, що тепер є у нас два Кравченки, и обидва Івани. Негоже се. Будемо їх плутати. | вирішила братія перехрестити Івана Кравченка-молодшого на Івана Крюковського. Це щоб душа його ката спокою на цьому світі ніколи не знала, а на тому світі в смолі кипіла за содіяне. І! Один із найвидатніших кобзарів наших (кобзарезнавці - сучасники Івана Кравченка-Крюковського ставлять його вище Остапа Вересая) народився 1826 року" неподалік сучасної Лохвиці. Він сходив з кобзою за плечима не лише Лохвицький повіт ї не пише рідну Полтавщину. Його думою та піснею захоплювались колишні запорожці, а нинішні мешканці створено! на землях Вольностей Запорозьких Новоросійської губернії. Він сходив уздовж і впоперек своїми многотрудними ногами всю Кубань г весь Крим, а коли жандарми, виконуючи наказ уряду, влаштували справжні лови на кобзарів, повернувся до Лохвиці. Одружився, з трьома синами двічі будувався і двічі горіла його хата. Поклав хату втретє, з кобзою на людях майже не показувався, жив з каторжної праці, за котру брались хіба що бездольні сліпці-кобзарі, - сукав ! плів мотузяччя на продаж. Але з кобзою ніколи не розлучався: Якщо не дозволяли грати й співати пюдям, то грав ! співав, як Шевченковий Перебендя, Господу Богові. Згодом нищенська братія обрала мого старшим над собою, блюстителем кобзарського Закону. Кобзарство, присилуване владою бути не носієм КОЗацькоОукраїнсько! національної ідеї, а жалюгідним жебраком, занепадало. | все ж панотець І. Крюковським відкрив свою школу (найвидатніший з-поміж його учнів Микола Дубина з Решетилівки, увіковічненим О. Сластіоном у його високомистецьких «Портретах кобзарів»). Помер І. Крюковський у перших числах 1885 року, самотній, внеметенім І немащеній хаті (сини подалися на заробітки в херсонські степи, а дружина пюто запила). | віддишов би кобзар у вічність незнаним, якби не згадав мого, тоді ще повного духовних та фізичних сип спавним побратим Остап Вересай, сказавши під час своїх тріумфальних гастролем у стопиці Російської імперії студентам Петербурзько! академії художеств Порфирію атовців тяг й Мартиновичу та Опанасу Сластіону, що є на Україні кобзарі, кращі за нього, Остапа. А поміж тих кращих - найкращий Іван Кравченко-Крюковським з Лохвиці. Улітку 1876 року приїхали хлопці з Петербурга у Лохвицю, в гості до І. Крюковського. «Сама зовнішність кобзаря, -- згадує О. Сластіон, - бупа досить показна, - це був сухий, вище середнього зросту старими з майже білим вопоссям, що лежало уньогона плечах, як у СВЯщеника Він досить дорожив своєю шевелюрою, кажучи, що йому як кобзарю ! пану-майстрові це підходить. Великих зусиль ! чималих пригощань коштувало моєму другові П. Д. Мартиновичу, що писав тод! ПоРІРеГАНОД пана-майстра, умовити його остригти евім чуб, сподіваючись цим заходом досягти ще біЛЬШО!Ї ТИПОВОСТІ правда, зрештою, хоч і з великим небажанням, кобзар погодивсянацю операцію. Звичайно, вийшло бозна-що: перед нами був уже не тип патріарха-барда, а звичайний собі Дід «з піІДГОЛеним чубомо», яких було тоді дуже багато» («Киевская старина», 1902). Нелегко було ГП. Мартиновичу не лише малювати кобзаря, а й записувати з його вуст тексти дум. О, Сластіон пригадує, що ГП. Мартинович записував ці тексти впродовж цілого тижня. «...Да інакше І бути не могло, так як деяк! з них, як, наприклад, Кішка», старий частково забув. Зранку до ночі продовжувався цей запис ! спогади. Він або нервово перебирав (струни. -- ММ. Л.) на бандурі, або тер собі гопову і скаржився на старіючу пам'ять. Іноді серед зовсім сторонніх розмов він раптом викрикував: «Бачте, як воно. Ось і пригадав! Пишіть, пишіть же швидше!» («Киевская старина», 1882). | все ж П. Мартинович записав від патріарха нашого кобзарства тексти 12 дум. Сьогодні це - золотий фонд героїчного епосу українського народу Пізніше, 1882 року, відомим мистецтвознавець! фольклорист В. Горленко записав із вуст | прюмоа РО гексти лише 10 дум: «Про азовських братів», «Опекс Попович», «Федір безрідний, бездольними», «Три брати самарські», «Івась Коновченко-Вдовиченко», «СОКІЛ І соколя», «Проводи козака», «Сестра ! брат», «Бідна вдова три сини», «Самійло Кішка». Кобзар казав, що в молодості він знав ще думу «Тарас Бульба», але тепер зовсім її забув. | коли Горленко відповів йому, що такої в природі не може бути, бо Тарас Бульба не історичним, а літературний герой, І. Крюковським заперечив мому: «Дума була настояща І співалася, старинна, довга, як-от «Коновченко», так І співалась» Порівнявши записи Мартиновича і Горленка, кобзарезнавц!і стверджують, що Крюковський як виконавець був ! натхненним імпровізатором. Але імпровізував ! текстово, і музично тільки в деталях, основу ж лишав незмінною. Яку ж треба було мати феноменальну пам'ять, щоб зберегти У ній таку копосальну КІЛЬКІСТЬ поетичних строф! І це при тому, що, як казав сам кобзар: «Рідко приходиться співать. Хоч би кожного году по разу всі проспівав, то й то б помнив, а то рідко-рідко коли проспіваєш...» Їван Кравченко-Крюковським залишив нам зані / кобзарів, з якими він зустрічався та в яких «за четвертак» поповнював свій багатющий репертуар. Це: Андрій Шут із Сосницького повіту, Антін і Трифон із Великих Бубнів на Роменщині, Потап із Нової Греблі на Лохвиччині, відомий тоді вже цілому світові Остап Вересай Сліпці, як правило, не поспішали ділитися 31 СВОІмм братами по нещастю репертуаром (боялися, сучасною мовою кажучи, конкуренції), але від І. Крюковського 8 них не було таємниць. Його поважали за розсудливість, непідкупну справедливість, знання кобзарського Закону, називали в очі й позаочі не лише «пан-майстром» чи «великим кобзарем», а й «кобзарським гетьманом» 1970 року Республіканське товариство охорони пам'ятників історії і культури, Музично-хорове товариєс" ТВО, Полтавський педагогічним інститут імемі В. Г Короленка, Полтавська обласна організація товариства охорони пам'ятників історії та культури влаштували ? Полтаві г Лохвиці вечори, присвячені вшануванню пам'ят! чи не найвидатнішого нашого народного співця 1996 року минуло 170 літ з дня народження !. Ккрюковеь" кого і тепер уже на вільній Україні жодна собака, як -Т9 кажуть, не гавкнула. Наші намвищи державмі достомникми розбудовують українську державу не з Кобзарями, 9 7 кобзонами. Господи, просвітм їхні головм! «Самійло Микола ЛИТВИН з жан Вії а ТЮ нн ти «Визвитжа» -- огрюманча учнітма сама ОСТР кобзарюванчя та ча аступ до братства "7 Специфічча, вироблена упродовж тисячомтть «084, -«оОкюсь слі народж співці корис тувалнсь як зас обома Толі ва мебажамого оточемочо. 77 Мартючович, 8. Горленко, О. Сластом пташуть, 9 Кравчеучк жовськийх мЖРОДНВСЯ 1820 рожу Відомо ДОСПІДН кобзарського мистецтва Ф. Лавров засрчув увагу те" ся скине сказкмь, які збержаються 8 Лохамцькому храм дан чем ) музегімені Г Сковороди Вцьомудочумент мвсїчаня ПЧ що є час перепису кріпаекю пача Прмокоєсєькомо здиночаучом ра року, снчов/ крмпака Григорія Кравченка івжчоми СУТО "ОМ роктв. «Відгепер, - пчшсе Ф. Лавров ча тастав че затор ЧАРИ Х офщиючнл докуменмтюв соптд енеправнмтм пурраюту ще"ч,) що часа У про ри мародмженчо кобзаря» (ФО Павров. Мобааю» мо 934) права ма

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин