Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Найважливіша основа, на якій зростає духовно й культурно кожний народ”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

МОВА ЄДИНА

Слово Просвіти, №40 за 2008 рік

Василь ГЕЙ, письменник, м. Луцьк “Богдане, наша жона — це воля. Поґвалтована московитом, вона вродить раба” За свідченнями істориків, саме такі пророчі слова сказав Іван Богун своєму сподвижникові Богданові Хмельницькому, коли той їхав до Переяслава, щоб здійснити приєднання України до Росії. Рік у рік у надії-сподіванні, борні й розчаруванні пишемо літопис новітньої української історії, а гіркі слова видатного борця за свободу рідної землі залишаються актуальними й досі. Нинішній раб — це пігмей-писарчук з бузиновочорнильним пером, що йде “в атаку” на велета духу Шевченка, це “рускоязичний” мер українського міста, який усупереч Конституції ініціює прийняття рішення, спрямованого на те, аби мова колишнього колонізатора і нині поглинала мову корінного населення держави, це, зрештою, великий чи дрібний підприємець, який назву своєї фірми пише і реєструє хтозна-як, лише не по-українськи. Чого ж, запитуєш себе і свій час, у нас аж так часто переважає не своя, а чужа “мудрость”? (“Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя” — Т. Шевченко). Причина — менталітет малороса, яничара? Так. Але де ж відповідна політика держави, що з волі народу проголосила себе незалежною? Де захист рідного інформаційного простору? Чому, зрештою, не виконують норму закону про державність української мови? Всього цього сьогодні ще немає і, як наслідок, маємо мовний сепаратизм, реальну загрозу національній безпеці країни. І в той же час є в нас чудові зразки глибокого, не просто патріотичного, а науково обґрунтованого осмислення ролі рідної мови у державотворенні, формуванні інтелектуальної й духовної особистості, розвої культури. Ось трактат Івана Огієнка (митрополита Іларіона) “Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства”. Трактат висвітлює проблему в різних аспектах — історичному, суспільно-політичному, моральному, побутовому. Працю Огієнка написано 11—13 липня 1935 року. У передмові до неї автор чітко і зрозуміло, без специфічних наукових термінів говорить про значення мови як важливого фактора націєтворення, піднесення рівня свідомості, духовності й культури народу. А в кінці зауважує, що трактат, або, за його власним висловом, курс “не прив’язаний конче до якоїсь окремої мови чи до якогось окремого народу — він може придатися кожному народові, особливо ж недержавному, що прагне стати державним”. Але зрозуміло, що як патріот і син свого народу, Іван Огієнко думав передовсім про мову українську. Розвиваючи його незаперечну думку про те, що і “рідна мова — найважливіша основа, на ній зростає духовно й культурно кожний народ” і, зважаючи на нинішню мовну ситуацію в Україні, треба сказати і про психологічний, психогенний фактор мови. Науковці стверджують, що людину, яка втратила рідну предківську мову, не можна вважати повноцінною, оскільки в мисленні та спілкуванні вона користується лише, так би мовити, “верхньою свідомістю”, а її підсвідомість притлумлена, загальмована. Тобто маємо справу з мовним мутантом. А

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин