“І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик”. Тарас Шевченко · с. 9сторінка оригіналу ↗
СЛІДИ ТАРАСОВІ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ
Слово Просвіти, №40 за 2008 рік
розгортали його, і ми поринали в долі селян. У будень тато сипав римованими приповідками у будь-якій розмові. Діти й не знали, де слова Тараса, а де нашого жартівника-батька. Минуло чимало літ і, перечитуючи книжку Петра Жура “Дума про вогонь”, справді знайшла рядки про те, що Шевченко з Києва наприкінці жовтня 1846 року вирушив на захід України, в Почаївську лавру і проїздив Морозівку, Жорнище, Нижню Кропивну, Брацлав, Гонтівку і Яришів. І саме між Жорнищем і Нижньою Кропивною пролягав знову згадала батькові слова про мандрівку Шевченка. Уявила, як отут мчав пасажирський кінний диліжанс, в якому погойдувався ще молодий темноволосий тридцятидворічний художник, учень знаменитого Брюллова. Левади Великого Рогу в осінньому вбранні й замріяний поет. Пішла вздовж колишнього “казенного” шляху. Хотілося подивитись, як прижилися молоденькі липи й горобини, які посадили 1991 року, коли на Вінниччині відбувалося Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій”.
Голова тоді ще ометинецького колгоспу ім. Яценка Іван Ольшевський вислухав мої сентенції щодо давнього “казенного” шляху, який нині став набагато вужчим (розорали), і те, що саме ним проїздив Тарас Шевченко. Нині дерева ростуть, дякуючи Ометинецьким учням, учителям, Ольшевському. …Праворуч даленіє ліс. Над ним снують величезні дощові хмари, пливуть до моєї дороги. Та не думаю спішити. Готую собі букетик із п’янкого полину, який дуже люблю за своєрідний трунок. Додаю китиці сонячних парасольок
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
