“Нема такого на світі, чого б українська жінка не витримала!” · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №40 за 2008 рік
Попри все, що довелося пережити, письменниця вірила в краще життя, вважала, що людина прийде до гармонії технічного прогресу і природи. Цією вірою перейняті п’єса “Героїня вмирає у першому акті” та науково-фантастичний роман “Рік 2245”. Письменниця вірила, що Україна відродиться духовно, що до неї приїжджатимуть лікувати душу, а її природа вчитиме людей любові й проганятиме зло із сердець. Вона мріяла, що людина стане вільною, здоровою, зі “спокійним духом”, а праця буде “для радощів, для насолоди творення”. Іноді трапляється, що остання книжка автора виходить у світ вже після його смерті, ніби стверджуючи цим продовження духовного життя письменника. Саме так сталося з повістю Людмили Коваленко “Тиха вода” (1973). Центральна постать її — видатний український вчений-історик, засновник Товариства “Стара Громада”, яке об’єднало молоді сили і стало генератором національного відродження. У слові “Від автора” Людмила Коваленко пише, що звернулася до цієї теми, адже її завжди цікавило питання “про оті вибухи національної свідомости, які не перестаючи ідуть в Україні, — козаччина, Котляревський, Шевченко і братчики, Антонович і Стара Громада і так аж до 1917 р.” У повісті Л. Коваленко зображує процес усвідомлення молодого покоління себе українцями в кінці 50-х років ХІХ ст., мужніння їхніх переконань, бажання більше дізнатися про свій народ, гуртування свідомого київського студенства навколо Володаря, як називали друзі Володимира Антоновича, і початок боротьби за утвердження України. 13 червня 1969 року закінчився земний стражденний шлях Людмили Коваленко далеко від України, у штаті Нью-Джерсі. На українському кладовищі в Бавнд-Бруку лежать дві гранітні плити (мати перевезла урну з прахом доньки). У написі на плиті Лесі — високе, позбавлене земного болю почуття: “Будь же ти вовік благословенне, що прийшло, розквітло, відійшло”. На плиті Людмили Коваленко з оптимізмом стверджується: “Нашому роду нема переводу”. Як заповіт. І саме тому, що козацькому роду нема переводу, ім’я письменниці Людмили Коваленко не загубилося на шляхах світового українства. Її небіж киянин Володимир Коваленко, видатний учений-кібернетик, академік, батько українського лазера, у наукових американських мандрах, не встигнувши через радянську систему зустрітися з тітонькою, відшукав її сліди у США, привіз подаровані тамтешніми українцями книжки Людмили Коваленко та публікації про неї. Так стало можливим повернення її імені на Батьківщину. Святом повернення з небуття став 1996 року літературний вечір, який з ініціативи автора цих рядків організував професор Федір Погребенник у циклі “Видатні жінки України” в Будинку вчителя. На ньому вперше в новітній Україні прозвучало ім’я талановитої письменниці Людмили Коваленко, було мовлено слово про неї, актори читали її твори. Віримо, що цього 110-го року з дня народження журавочка вже остаточно долетить до любої Батьківщини, твори письменниці побачать світ в Україні, творчість стане відомою українському загалу і наша література збагатиться ще на одне славне ім’я. 21 жовтня о 17.00 в Націо# нальному музеї літератури Ук# раїни відбудеться вечір пам’яті Людмили Коваленко до 110#ої річниці з дня народження за адресою: вул. Богдана Хмель# ницького, 11.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
