Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Корінне питання життя — це питання захисту рідної мови”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

«ПРОСВІТА»

Слово Просвіти, №40 за 2008 рік

Продовження. Початок на с. 1. Після минулих виборів на підставі спільної ідеології ми сформували національнодемократичну більшість. Якщо хтось наголошує на демократичному, то хочу сказати: на першому місці — національне, тобто національні пріоритети. Їх не можна порушувати. Якщо ми не врахуємо цього, наступні вибори можуть стати загальною українською поразкою. І цю тему я також хочу порушити на “круглому столі”. Лише те, що державний службовець зобов’язаний володіти українською та російською мовою, збурює суспільство. Сьогодні вже дехто стверджує, що ми будемо відхиляти перший (про державного службовця) і другий (про референдум) закони. Але чи підтримають нас зараз 226 депутатів, щоб їх відхилити? Напевне цього не знає ніхто. Відбуваються маніпуляції. Але не зрозуміло, як, за якими командами, за якими мотивами. Щоб догодити Росії? Ми створювали Українську незалежну державу не під одну політичну силу. Ми робили її для суспільних потреб, для нації, тому одностайно застерігаємо тих політичних гравців, які загралися. Це стосується обох команд. Не можна в ім’я 2010 року — року президентських виборів — жертвувати Україною. Фактично нашими руками іза сприяння Банкової на чергових дострокових виборах можна привести до влади партію Януковича. Український національний електорат, який двічі мобілізувався, сказав, що ми підтримуємо лише європейський вибір, українські національні пріоритети, все те, що стосується українських цінностей, про які говорили і лідери БЮТ, і лідер “Нашої України”. І раптом воно розсипається, розпадається і ревізується. Це неприпустимо. Ми втрачаємо перспективу. У нас є вибір, вибір української нації. Він був чіткий і 1991 року, коли ми провели референдум, і в усіх наступних виявах громадської думки української спільноти. А особливо 2005 року. Ми хочемо, щоб українська мова була втому статусі, який фіксує Конституція. Чому ж досі не прийнято законів про мову і про статус української мови як державної, автором якого я є? А подано його ще на початку зародження нашої національно-демократичної коаліції. Я усвідомлював, що це пріоритетне завдання, що це — першочергові закони. Але на них не зосереджували уваги ані прем’єр, ані Президент. Нещодавно я підготував закон про концепцію мовної політики в Україні. Це концепція розвитку та функціонування української мови. З проектом ознайомилася “Просвіта”, обговорювали на шпальтах “Слова Просвіти”, на Всесвітньому Форумі українців, в Секретаріаті Президента, Мін’юсті, Міністерстві культури. Я очолював робочу групу з підготовки цієї концепції в Мінкульті. Сьогодні її відкинули, бо всі живуть виборами 2010 року. А нам потрібно, щоб сьогодні Україна була гарантована від чергових спекуляцій, щоб вкотре не розігрували українську мовну карту. Схожі закони є в Сполучених Штатах Америки — торік там прийнято закон про англійську мову як загальнодержавну, в Російській Федерації — про російську мову як “общегосударственный язык”. Чому цього не зробити нам? Чому обидві політичні сили думають лише про те, що буде 2010 року, а не про те, що буде сьогодні, завтра, післязавтра? Тема, здавалося б, периферійна для них — мовна — стає магістральною. Наше завдання сьогодні — зробити таку супротивну хвилю процесам нівеляції національних цінностей і конституційних засад, які можуть бути вихолощені внаслідок ревізії Конституції, аби зупинити антиукраїнський наступ. Я говорив своїм однофракційцям, що не можна референдумом підмінювати Конституцію. Це дуже небезпечні механізми, які, без сумніву (має рацію чиновник із Банкової), запустила Москва. Послаблюють Українську державу, руйнують Конституцію, конституційне поле нівелюють. Ми відроджуємо навіть не УРСР, а творимо щось значно гірше. Україна може стати територією інтересів лише великої Російської імперії.

с. 5 · сторінка оригіналу ↗

Підтримую ідею незалежного тестування. Нарешті звернули увагу на загрозливу ситуацію зі знанням української мови на півдні й сході України. Вже й батьки бідкаються, де знайти українську школу, адже дітям треба буде вступати. Тут слід діяти ще жорсткіше, щоб без української мови могли працювати лише в Росії. Виїде три-чотири тисячі, інші вивчать мову. Кримсько-татарська молодь знає державну мову набагато краще, ніж місцеві українці чи росіяни. Система освіти — це фундамент, на якому тримається українська державність. Якщо ми нарешті не розв’яжемо проблеми українських шкіл на півдні й сході, там не буде української мови. Юрій ГАНДЗЮК, заслужений працівB ник науки і техніки України, професор. — Ми з вами — свідки руйнації всього українського не один десяток років. Один з елементів цього процесу — руйнація мови. Ви, напевне, знаєте, що ще до війни Харківська, Дніпропетровська, Полтавська області були українськомовними. А зараз? Я був на Форумі видавців у Львові, жив у готелі. Телевізор — 48 каналів, з них лише вісім українських. І це Львів — “останній форпост”. Вінниця, Хмельницький — російськомовні, захід зросійщується. Займаюся реалізацією компакт-дисків, імені відомо, що де продається. Хотів би навести цифри: в Україні тиражують лише 8 % компакт-дисків з українською музикою, зних 2 % — “Океан Ельзи” і ще кілька популярних гуртів. Шість відсотків — уся академічна, популярна, рок-музика і народна музика. Якщо ще 10 років тому у львівських магазинах було 50 % українськомовної продукції, то зараз 14 %. За 10 років ми втратили 36 %! Чому це відбувається? Бо молодь хоче слухати “совок”, не має цікавості до українського, не спілкується українською мовою. Мовне середовище втрачаємо вже в дитячому віці. Діти, якщо навіть народилися в українськомовних сім’ях і змалечку послуговуються українською, п’ятирічними сідають за комп’ютер, а там нічого українського немає. Те, що робить “Просвіта”, — піщинки порівняно з тим, що вже 17 років має робити держава. Десятирічна дитина в середньому проводить біля комп’ютера 1,5—2 години на добу, тобто дві години щодня в російськомовному середовищі. Вона звикає до цієї мови. Тож виникає проблема: молодь слухає і читає російське. І так буде доти, доки залишатимуться такі закони. Думаю, що зараз потрібно всіх зусиль докласти до того, щоб прийняти закони, які захищатимуть українську державну мову. Зараз брутально захоплюють український інформаційний та економічний простір. Через три, п’ять чи більше років зрештою втратимо всі ознаки нації. Кілька років тому ми проаналізували, що на наших телеканалах від 5 до 9 відсотків українськомовного продукту. У Швеції закон декларує: 50 % продукції — шведською мовою. 50 % телепрограм, книжок, газет, компакт-дисків. За порушення — штраф і позбавлення ліцензії. Чому так не зробити у нас? В Україні продають 5—6 % українськомовного продукту. Проаналізуємо кількість медіа-холдингів, що відкрилися протягом чотирьох років — щороку різниця в три рази. Утричі більше російськомовних, ніж українськомовних. Тобто через кілька років буде патова ситуація. Чому в нас приймають такі закони? Тому що нинішні чиновники просто не знають української мови. А навіщо чиновникові її вчити? Все життя він спілкується російською, телебачення — російське, радіо, газети — всюди російська мова. Звичайно, він підтримає такий закон, який дає йому змогу вільно обирати російську для офіційного спілкування. Щодня втрачаємо носіїв української мови. Навіть у Львові серед молоді можна почути російську. Раніше на заході України такого не було. Потрібно докласти зусиль, щоб захистити мову, адже це стрижень, на якому тримається все українське. Без мови втратимо все. Матеріали підготували Надія КИР’ЯН, Євген БУКЕТ Фото Олеся ДМИТРЕНКА

с. 7 · сторінка оригіналу ↗

Молитва за полеглих за волю України біля меморіалу Івана Сірка Готували ще 10—12 серій з іншими назвами, зокрема про народовбивць та їхні методи. Але у фермера Каширного згорів урожай, і на пальне коштів не вистачило, а моєї пенсії ледве вистачає заплатити за квартиру та двічі на місяць піти на базар. Тому роботу відклали на майбутнє. У кінці жовтня 2007 року відбулося дві презентації фільму “Сповідь дітей Голодомору”. Першими почали просити відеокопії вчителі шкіл та викладачі училищ. Міський голова Орджонікідзе Іван Цупров та його заступник Володимир Щока зголосилися розтиражувати тисячу дисків, які швидко розійшлися. Значну частину я відвіз на конференцію з нагоди 15-ліття Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Після указу Президента Ющенка про відзначення пам’яті жертв Голодомору уривки з фільму демонстрували на багатьох телеканалах, зокрема й на Першому Національному. Голова Дніпропетровської обласної держадміністрації Віктор Бондар за фільм “Сповідь дітей Голодомору” нагородив мене відзнакою “За розвиток реґіону”, а Президент Віктор Ющенко на День соборності — медаллю “За працю і звитягу”. Дмитро Павличко, переглянувши документальну стрічку “Сповідь дітей Голодомору”, зателефонував мені й похвалив, сказавши, що її потрібно подавати на Шевченківську премію. Згодом він знову зателефонував, сказавши, що Аскольд Лозинський повезе цей диск до Америки. Я подарував Павличкові ще три. Від Ігоря Юхновського приїздила делегація журналістів із Німеччини. Вони дивувались, переглядаючи фільм: як люди людей могли їсти? Зараз чекаю в гості журналістів із Франції та Швеції. За підняття першого українського національного прапора 7 листопада 1988 року голова Дніпропетровської облдержадміністрації В. Бондар та Д. Павличко подали Президентові В. Ющенку мою кандидатуру як організатора акцій для відзначення орденом “Свободи” до Дня Незалежності України. Але Нагородна комісія при Президентові України відмовила, мотивуючи тим, що у січні Носенко одержав медаль. Коли про відмову дізналася громадськість, люди були обурені. Вони вважають, що Київ без належної уваги ставиться до пам’яті мертвих і живих борців за свободу України та їхнього подвигу, який здійснено 20 років тому, — ще за колоніальних радянських часів. А депутатів і держслужбовців здивувала недооцінка комісією авторитету В. Бондаря і Д. Павличка, які ініціювали подання. Тут, у зденаціоналізованій Східній Україні, кожен із мертвих і живих борців за Українську державу заслуговує на звання Героя України. Такі рішення комісій щодо нас, східняків, допомагають Москві та п’ятій колоні, протиставляють Президента його прихильникам. Лише Президент України повинен мати право за кожен героїчний вчинок відзначати українців. Комісії не приїздять на вибори з Києва до Дніпропетровської області агітувати за В. Ющенка, а терпіти приниження від україноненависників доводиться дітям, онукам і родичам мертвих і живих українських патріотів. Із нагоди 20-річчя підняття першого українського синьо-жовтого прапора ми, просвітяни, підемо до могил наших мужніх героїв вшановувати їхню пам’ять. Було б добре, якби Президент В. Ющенко від імені України до 7 листопада 2008 року власноруч подарував мені, а через мене живим і мертвим моїм побратимам державний прапор. Вважаю, що ми на це заслужили.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин