Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Вражає велич особистості Брайчевського, багатовимірність площин його життя і творчості”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

АРБІТР ІСТОРИЧНОЇ ЕЛЕГАНТНОСТІ

Слово Просвіти, №40 за 2009 рік

Ганна ТРЕГУБ, Національний університет “Києво-Могилянська академія” Одним із сучасних популярних трендів у гуманітарних і соціологічно-політологічних студіях стала тема постколоніалізму і постколоніальних суспільств. Українці потроху звикають до нового приписаного статусу — колонізованих. Час від часу це допомагає хоч би в загальних рисах усвідомити глибинні й подекуди недоступні для артикулювання духовні проблеми власного народу. Найважче в цьому житті — не сховатися, не заплющити міцно очі й бути чесним перед собою, перед внутрішнім “я”. Чи доводиться чути про причини глибинного рівня, що породили сьогодення, якого ми воліли б не мати? Як часто представники ЗМІ, коли їм пропонують обрати, про що зняти сюжет (чи написати статтю) — про черговий скандал за участю олігарха чи політика, або (для альтернативи) про міжнародну історичну чи міждисциплінарну конференцію, — дружно обирають останню? І коли світові метри психології й педагогіки стверджують, що потрібно, аби людство лишилося людством, гуманітаризувати суспільне життя, хто ж каже до широкого загалу про кризу не економічну, не політичну або фінансову, а про біду з гуманітаристикою тут і тепер, в Україні? Початок і середина осені багата на вагомі для України пам’ятні дати. Це той період, що подарував і, на жаль, забрав геніальну постать — Михайла Юліановича Брайчевського. Сумно, що ідейний остракізм, в атмосфері якого жив і творив цей неперевершений історичний маестро, триває і досі, але вже в інших виявах. Про нього рідко згадують, його твори лише зрідка досліджують і використовують у монографіях. Йому немає ні пам’ятника, ні меморіальної дошки на тих установах, до примноження слави яких він був причетний. Але попри всі негаразди та перепетії, цього року відбулася подія, що обнадіює певними зрушеннями щодо процесу вписування цієї постаті, її закарбування до пам’яті українців. Презентація перших двох томів вибраних праць видатного українського історика, філософа, громадського діяча Михайла Брайчевського, присвячена 75- річчю від дня його народження, може бути яскравою ілюстрацією духу теперішнього неоднозначного часу. Пам’ять про людину, що не дала знищити давній архітектурний ансамбль Києво- Могилянської академії за часів перебудови, коли в конґреґаційній залі Мазепиного білостінного корпусу тодішнє керівництво Морполіту хотіло влаштувати басейн (!), вимагає не голосних, але за суттю пустопорожніх дифірамбів, і не моління на забронзовілий образ, а правди, хоч би якою вона була. Хто перший із дослідників спадає на думку, коли йдеться про історію Русі? Михайло Грушевський, Петро й Олексій Толочки, іноді побіжно — Лев Гумільов і віднедавна Омелян Пріцак. Чи ж не нахабно тут будь-що закидати? Але коли придивитися уважніше, то побачимо парадоксальну річ: традиційність у виборі аналізованих тем. І видається, що історія насправді відбувалася так, як про те сказано в “Історії України Руси” або на сторінках іншої, написаної за традицією, праці. Насправді ж історії не знає ніхто, навіть наймаститіший метр. Ми знаємо лише приблизну схему того, що могло відбуватися понад тисячу років тому, а велич справжнього майстра полягає в тому, щоб не боятися відходити від мейнстриму, відшукувати аргументи на користь буття того, що всі оминали увагою як легендарне, і тому — непевне. Найгеніальніше у будь-якій сфері людського життя, найвидатніші винаходи і прозріння — хіба все це не видавалося спочатку фікцією, маренням або аферою? Тоді як оцінити твори, що належать перу Михайла Брайчевського, де йдеться про неоднозначну подію хрещення Русі, про Аскольда — київського царя та ще багато про що? Традиційність, і де ж та внутрішня свобода, на чому вона сформується, коли мислення запхають у футляр, за рамки якого — дзуськи вийти? Де ж ті, що мислять нестандартно, і чи лишилися такі? Вражає велич особистості Брайчевського, багатовимірність площин його життя і творчості. За словами присутнього на презентації Євгена Сверстюка, Михайло Юліанович був живою історичною пам’яттю, джерелом поширення правдивої й максимально точної інформації про історію України в такі часи, коли лише за читання і зберігання книжок історичної тематики, де йшлося про Україну-державу, історію окремого українського народу, можна було отримати строк. Треба було тоді мати особливу мужність і сміливість, аби рятувати унікальні пам’ятки архітектури, які з легкої руки радянського керівництва могли бути просто знищені або перетворені на склади картоплі або іржавого заліза. І хто зараз знає, що стаття “Приєднання чи возз’єднання”, яка належить перу вченого, справляла, за твердженнями І. Драча та Є. Сверстюка, на тодішні прогресивні кола вплив такої самої міри, як “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби. Ось тільки Дзюбина праця нині відома і доступна читачеві, а про твір Брайчевського ледве чи згадують, хіба що кілька слів кинуть під час вечора пам’яті або презентації нового видання творчої спадщини. Але як часто те буває, і скільки людей потрапляє на такі заходи? Варто згадати ще кілька моментів. Чи багато людей серед сучасних киян пам’ятають Брайчевського-екскурсовода? Екскурсія для трьох, п’яти людей — скільки збереться — Подолом та історичним центром міста. Сама пам’ять про це стала раритетом. А його причетність до створення шедевру українського кінематографа — стрічки “Тіні забутих предків”? Параджанов, Миколайчук, Семикіна, Іллєнко і… Брайчевський. Голівуд мусить нам заздрити, бо, мабуть, нечасто у них до зйомок фільму залучають такого фахівця, який може відтворити насправді автентичну атмосферу доби, що про неї йдеться у стрічці. Окремої уваги заслуговує Брайчевський-філософ, художник, поет, літературознавець і перекладач. І все це в його доробку становить привід для особливої розмови. Сумно констатувати, що серед присутніх на презентації двотомника було мало молоді. Чомусь так складається, що молодь лишається поза процесом передачі пам’яті про особистостей, дотичних до того, що Україна незалежна, культурна держава, хороший тон у ній — бути освіченим. Коли титан світової філософської думки Мартін Ґайдеґер перебував у забутті й інтелектуальному вигнанні, його учні зробили все можливе і врешті повернули світові людину, без думок якої у філософській традиції була б на довгі роки пустка аж доти, доки його вчення оприлюднять знову. Традиція перервалася б. Чи можна дозволити тепер вчинити акт забуття щодо Брайчевського, постаті, що її можна порівня- Києво-Могилянська академія, фонд ім. Олега Ольжича разом із видавництвом ім. Олени Теліги презентували два перші томи вибраних творів М. Ю. Брайчевського, до яких увійшли раніше не опубліковані праці видатного українського науковця. Знаково, що упорядник текстів і науковий редактор видання — викладач кафедри історії (археології та давньої історії України) НаУКМА, кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАНУ Юрій Кухарчук, якому належить перша спроба видати унікальні й майже недосліджені твори.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин