Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подорожні нотатки · “Відродження історичної пам’яті українського народу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

НЕ БЕЗ ГІРКОГО

Слово Просвіти, №40 за 2009 рік

Республіку проти московських загарбників. Тут мені доводилося бувати раніше, але лише зараз відчув, як багато може держава, коли вона хоч у чомусь стає українською. У Крутах постав величний меморіал, музей з постійною охороною, що є певною гарантією безпеки пам’ятника від потенційної наруги українофобів. Їдучи далі трасою, неможливо обминути пам’ятник видатному бджоляреві Петрові Прокоповичу. Раніше тут стояв неоковирний бюст на пагорбі, порослому бур’яном. Тепер це місце впорядковане, височіє бронзовий пам’ятник людині, яка належить до найславетніших українців. Зовсім недалеко — Батурин. Ще десять років тому занедбаність колишньої гетьманської столиці відчувалася на кожному кроці, потім настав період, здавалось, безкінечних ремонтів і реставрацій. Тепер Батурин вразив красою. В його центрі постала відновлена старовинна фортеця з церквою в дусі традицій української дерев’яної архітектури козацької доби, далі — ще один храм УПЦ Київського Патріархату, Палац гетьмана Розумовського, пам’ятники гетьманам і жертвам батуринської трагедії 1708 р. У місті існує вже три музеї, тривають археологічні розкопки. Слід віддати належне Президентові України Віктору Ющенку, Чигирин який доклав чимало зусиль до відновлення пам’яток, а також садиби останнього кошового Запорозької Січі, св. Петра Калнишевського, до створення “Золотої підкови України”, покажчики до пам’ятних місць якої дбайливо встановлені вздовж трас. Нині значно поліпшився туристичний сервіс, про що з приємністю зазначив канадський гість (комфортні готелі, широкий вибір закладів харчування, багато карт, буклетів, книжок тощо). Усе це має надзвичайно велике значення для відродження історичної пам’яті українського народу, його моралі. Уже зараз ці об’єкти стають на перехресті туристичних шляхів, тут є що показати навіть найвимогливішим туристам, це позитивно впливає на розвиток місцевої економіки. Прикро, коли такий позитив не завжди помічають, а ЗМІ не прагнуть про нього розповісти. Ось недавно відкрили Палац гетьмана у Батурині. Один із телеканалів не знайшов нічого кращого, як подати репортаж із якоюсь бабцею, яка, крім нової дороги, у Батурині нічого не побачила. Між тим, чимало місцевих жителів працювали і працюють на реставрації батуринського комплексу, служать у музеях, проводять екскурсії, а потік туристів збільшує надходження до місцевого бюджету. Про це телеканал “чомусь” промовчав… У той день ми заїхали і в садибу Пантелеймона Куліша в Мотронівці й у Вишеньки під Коропом, де стоїть красивий, але занедбаний палац фельдмаршала П. Рум’янцева-Задунайського і збудована його коштом Успенська церква, й у Короп — батьківщину гетьмана Дем’яна Многогрішного й основоположника космонавтики Миколи Кибальчича. Саме цей народоволець уперше розробив проект літального реактивного апарата і заклав традиції, які реалізував потім інший знаменитий українець — генеральний конструктор Сергій Корольов. Є у Коропі музей Кибальчича, є й перспективний краєзнавчий музей. Музейні працівники, з якими ми зустрічалися вздовж нашого шляху, — з меморіального музею Олександра Довженка в Сосниці, меморіального музею Павла Тичини в Пісках, палацу-садиби Ґалаґанів у Сокиринцях (тут і могила видатного українського кобзаря Остапа Вересая), музеїв у Глухові, Корсуні, Стеблеві — попри економічну скруту, роблять свою шляхетну справу. Звичайно, фінансові проблеми даються взнаки. Сосницькому музеєві ніяк не нададуть коштів на відновлення пам’ятника Довженкові (і це напередодні 115-ої річниці з дня народження кінорежисера), Сокиринському — на реставрацію. Були, на жаль, і негативні приклади. У Гоголівській Диканьці за годину до кінця робочого дня все вже було замкнено. Цілувати замок довелось не тільки нам, а й ще двом групам туристів, одна з них була з Росії й умисно зробила гак 70 км, щоб заїхати в Диканьку. А потім такі “працівники” культури скаржаться, що нема грошей, бракує відвідувачів. Торгують тут і “краєзнавчою” літературою. Якийсь Скорик видав книжечку, де періоду з історії Диканьки від Адама до Гоголя відведено дві сторінки, а ренегатському роду Кочубеїв — чотири. Деякі музеї вперто не хочуть нічого змінювати у застарілих, іноді фальсифікаторських експозиціях. Доводилось уже писати, як роблять фальшиві коментарі у Путивльському музеї (експонують лист Лжедмитрія І, яким той начебто віддавав Сіверщину Польщі, між тим це звичайна розписка: самозванець обіцяв повернути позичені гроші). У Корюківці в музейній експозиції уникають називати співучасників трагедії 1943 р. Тоді гітлерівці знищили понад шість тисяч мирних жителів. А спричинилася до цього провокація радянських партизан: ті вбили кількох поліцаїв, а потім, ігноруючи прохання селян, втекли в ліс. Надвечір ми в’їхали у Глухів — ще одну гетьманську столицю. Місто справило дуже приємне враження: чисте, охайне, прикрашене пам’ятниками землякам (Д. Бортнянському, М. Березовському та ін.). Здивував пам’ятник… Карлу Марксу, та ще й на території єдиного в Глухові ВНЗ. Потім побували у Путивлі й у Волокитиному Путивльського району. У цьому селі збереглися Золоті ворота, збудовані у псевдоготичному стилі на початку ХІХ ст. — вхід у старий занедбаний парк, збереглася й цікава будівля гуртожитку для робітників знаменитого колись порцелянового заводу. Нині роблять спроби відновити традицію, але поки що безуспішно. Батуринська Цитадель ський храм (1702) — одну з найвидатніших пам’яток українського бароко на Слобожанщині. Його розповідь продовжила Лідія Шеремет, яка поєднує талант науковця (доктор біологічних наук) і краєзнавця. Вона ґрунтовно ознайомила нас із минулим міста, з його сьогоденням. Ось, наприклад, такий цікавий факт з її розповіді: у Сумах найкраще в Україні сало і саме тут його купують народні депутати. А чому дивуватися, коли Сумщина — екологічно найчистіша область України! Для мене Сумщина стала певним одкровенням, я її раніше недооцінював. Тут прекрасна природа, чисті річки й ліси, багато пам’яток історії й культури. Лідія Григорівна супроводжувала нас на шляху із Сум до Чорнух, розповіла багато цікавого про цю туристичну трасу, не оминувши Ромен і Пустовійтівки. Чорнухи — батьківщина Григорія Сковороди. Але злива не дала нам можливості оглянути Лохвицю та Гадяч — незаслужено призабуту гетьманську столицю. Перепочивши у Києві, ми вирушили у південному напрямку. Першим об’єктом на шляху була Германівка, де стоїть ще один пам’ятник Виговському, — перший в Україні (ще один — поруч з єдиним в Україні музеєм Виговського у с. Руда Жидачівського району Львівської області). Далі були не просто шевченківські місця, а мала батьківщина Кобзаря. У Каневі ми вклонилися Шевченкові на його могилі (музей Тараса, на жаль, ще ремонтують), побували у його рідних селах (Моринці, Кирилівка), у Вільшаній (батьківщині Максима Залізняка),

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин