Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Для влади головне завдання — виведення держави на рейки правди, справедливості, здорового глузду”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ЗА УКРАЇНСЬКУ КОНСТИТУЦІЮ

Слово Просвіти, №40 за 2009 рік

Леонід КЛИМЧУК, голова Коростенського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Президент України Віктор Ющенко після років безрезультатної толерантної боротьби з малоросійськістю, яка закінчилася суттєвим обмеженням його повноважень, тільки під кінець свого правління відчув потребу залучати всіх українців до захисту й утвердження стратегії українського національного існування, визнавши нарешті, що “спроби змінити цю ситуацію зсередини не дали результату: влада в Україні не здатна реформувати сама себе”. Правда, з притаманною йому адміністративною нерішучістю, Віктор Андрійович 25 серпня 2009 року видав Указ не про Всеукраїнський референдум щодо змін до Конституції України, а лише про винесення на публічне обговорення проекту його конституційних змін, яке навряд чи завершилося б результативним референдумом. І не лише тому, що політичні партії напередодні президентських виборів дбатимуть про пропаганду програм передусім власних кандидатів, а й через брак потрібного президентського часу для проведення референдуму та й через по-малоросійськи мляву бюрократичну організацію обговорення президентського проекту. Українська ж громадськість, навпаки, повинна скористатися моментом для роз’яснення демократичних суспільних цінностей, розвитку засад громадянського суспільства. У наших громадян у ході навіть такого форматно заниженого обговорення повинно зміцніти переконання, що нічого не вдасться без розв’язання проблем, породжуваних підступною Конституцією 2004 року, яку тодішнім збанкрутілим владцям вдалося “протягти” не лише без всенародного обговорення, а й навіть без обговорення у Верховній Раді. Усі ті “колишні”, скориставшись недосвідченістю оновленої влади, швидко отямились і повели масований наступ на відвойований у них народом інститут президентства. І їм чимало вдалося передусім через певну самозаспокоєність українських національно-демократичних сил. У такому наступі внутрішніх і зовнішніх сил на засади української державності Президент для її збереження змушений був іти на компроміси з реваншистськими силами, втрачаючи підтримку. Та попри всі перипетії становлення Ющенка як Президента, за три останні роки йому все-таки вдавалося двічі вберегти країну від національної деградації, що могла статися в результаті кулуарних домовленостей лідерів фракцій парламенту. Саме цей гіркий досвід і спонукав його звернутися до народу з конституційним проектом. Запропоновані в конституційному проекті зміни виборчої системи й обрання ще й Палати сенаторів зможуть убезпечити лад від партійно заанґажованої Верховної Ради. Усе це вимагатиме змін і в ідеології українського державотворення, щоб Палата сенаторів не стала ще однією “самостійною гілкою влади”. Замість ідеології децентралізації влади повинна постати ідеологія єдиного державовладдя, коли парламент, сенат, уряд, президент і суд виступають не окремими гілками державної влади, а державними інститутами з чітко окресленими функціями забезпечення єдності державовладдя. Державна влада повинна бути єдина, народна, а не чиновницька. Тому не може бути і її децентралізації у вигляді передачі частини влади реґіональним чиновникам. На місцях слід розвивати демократичні основи і фінансово-господарські можливості місцевого самоврядування. У чинній Конституції й у пропонованому проекті Україна визначена як унітарна держава. І це правильно. Цьому принципу унітарності суперечить збереження в проекті статусу Автономної Республіки Крим. Щоб позбутися цієї сепаратистської суперечності, потрібно надати Криму статус автономної області. Найбільшою вадою Конституцій 1996 і 2004 років, та й пропонованого президентського проекту є те, що в них мало відчувається, що це Конституція держави українського народу. Розробники і цього проекту продовжують орієнтуватися на інтереси нашої малоросійської бюрократії, немовби і не було всенародного спротиву цьому у вигляді буремного Майдану 2004 року. У стилі викладу проекту відчувається, що залучені до його розробки фахівці Національного інституту стратегічних досліджень, робочої групи Національної конституційної ради все ще прагнуть звести конкретику українського націєтворення до фантомної національної ідеї й безетнічного громадянського суспільства як імперської політичної нації, тобто лише як осколка зниклої імперської політичної нації з назвою “радянський народ”. А людство розвивається лише завдяки розвитку етнічних спільнот. Нині український народ має власну державу, тобто став нацією, титульна етнічна основа якої після століть притлумлення в Російській імперії вимагає державної підтримки і захисту. Конституційний проект по-старому, наприклад, дбає лише про захист російської мови в Україні, й жодного слова про захист української мови як державної. Єдине, на що спромоглися розробники проекту, — змінити номер статті Конституції про мову з 10 на “нещасливий” 13. Переживши страхіття тоталітарної компартійної державної ідеології, розробники проекту в статті 17 з переляку заразом з правильною відмовою від одержавлення будьякої партійної ідеології продовжують відмовлятися від ідеології української державності, її захисту й розвитку як свободи, демократії й забезпечення соціальної суспільної справедливості, допускаючи в статті 18 безмежний плюралізм політичних партій. Цим нині за фінансової підтримки зовні користуються антиукраїнські антидержавні політугруповання. Усі згадані, а також незгадані вади пропонованого Президентом конституційного проекту вимагають від громадян активної участі для їх виявлення й усунення. Демократія — це постійний процес, націєтворення — це постійний всенародний плебісцит, тож не уникаймо власної активної участі в них. Ігор САЄНКО, м. Луганськ На початку цього року Луганська міська влада ухвалила рішення про спорудження в Луганську пам’ятника цариці Катерині ІІ. Ця особа знищила українське козацтво і зробила українців кріпаками. Тому проти рішення виступила українська громада Луганська. З’явилися численні дописи в луганських і кількох загальноукраїнських часописах. Луганські можновладці не очікували такого спротиву і розгубилися. Вони не скасували рішення, а причаїлися й очікували реакції на ці події найвищих посадових осіб держави — Президента, глави уряду. Але тиждень минав за тижнем, місяць за місяцем, а з Києва — анітелень. Тож міська влада нишком продовжила спорудження пам’ятника. Керівники держави виявили байдужість до цих намірів. Така сама байдужість — і від депутатів усіх рівнів від “Нашої України” та БЮТ. Відвідуючи західні області України, Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко постійно наголошують на своєму патріотизмі, виголошують промови на захист української мови, духовності й культури, закликають до відновлення історичної правди й національного відродження. Хтось наївний, можливо, скаже, що, мовляв, Президент і глава уряду дуже заклопотані розв’язанням “великих” державних справ і можуть просто не знати про деякі “дрібні”. Але тримати у полі зору “дрібні” справи їм мусять допомагати численні працівники Секретаріату Президента і Кабінету Міністрів. Проте, мабуть, ці справи не “дрібні”, а чомусь “маленькі”. Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл. Єдиний в Україні пам’ятник відомому діячеві українського повстанського руху часів Другої світової війни Тарасові Бульбі-Боровцю, розташований у центрі м. Березного на Рівненщині, облили червоною фарбою. Це зробили невідомі особи посеред ночі. Прикметно, що факт вандалізму стався невдовзі після засідання районної ради, на якому один з депутатів сказав, що цей пам’ятник потрібно облити фарбою. Березнівська районна організація ВО “Свобода”, яка першою виявила стурбованість з приводу цього, вимагає від прокуратури якомога швидшого розслідування справи, притягнення винних до відповідальності. гальм, жах в очах — і втеча підлого боягуза — водія іномарки. На щастя, лише понівечений обірваний бампер завмерлої з переляку “Лади” став єдиним постраждалим у цій історії. Несамовите тремтіння рук, шалене вистукування сердець, вдячні погляди до небес, напруження нервів — “а якби…” Жодних протоколів, звичайно, ніхто не складав, бо ж і номера іномарки не запам’ятали: не до того було, та і запам’ятай-но у такому розгнузданому польоті. І дачники в тому хаосі з місця події поїхали. Та суть в іншому: хто, який закон дозволив отаке комусь, і лише тому, що те “воно” — власник “крутої” машини? Потай у якійсь СТО, зализавши чималі подряпини, “воно” смакуватиме вдалою втечею з місця події й майстерністю, з якою вдалося-таки не перекинутися після удару і виїхати з узбіччя на дорогу. Але попри все, існує Вищий Закон Совісті й Моралі, який поверне кинутий бумеранг, неодмінно поверне, і таки влучить!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин