Пам’ять · “Він був нещадним до тих, хто зневажав свою землю, свою мову, хто не мав ані крихти національної, а отже, й людської гідності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
УПАВ НА ЛЬОТУ
Слово Просвіти, №40 за 2010 рік
Ця світлина зафіксувала нашу випадкову зустріч з Анатолієм Погрібним на Співочому полі, під час святкування 15-ї річниці Незалежності України — 24 серпня 2006 року. Ось він, четвертий праворуч, а я поряд. Йшов назустріч. Як завжди, в колі друзів і шанувальників. Щиро зрадів, побачивши мене, і подарував на згадку свою синьооку, привітну усмішку, що осяяла його обличчя. Промінився радістю: “Слава Україні! А маємо-таки Наше свято!” Ще б пак! Це свято для нього, вірного сина свого народу, було по-справжньому дороге. Він його вимріяв, випестував у своєму серці вслід за багатьма діячами красного ламано крила, а сміливим на слово “запечатано вуста”. Грізна, але романтична і надзвичайно цікава була ця пора. Українська філологія Шевченкового університету була центром притягання для спраглих свіжої і нестандартної думки, поетичного слова, творчих зустрічей із митцями. Хіба може хтось із нас забути високовольтну напругу “Літературних четвергів”, на яких ми слухали найновіші вірші Івана Драча, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Петра Засенка, Ірини Жиленко, Тамари Коломієць і всіх, хто увійшов в історію літератури як покоління шістдесятників? Аудиторія не вміщала всіх бажаючих потрапити на такі зустрічі, які продовжувалися до ранку в гуртожитках дискусіями і суперечками. На гарячому тиглі доби виковувались і характери багатьох моїх однокурсників, котрі пізніше стали відомими й видатними людьми. Це і письменник і кінодіяч Леонід Череватенко, поет і драматург Микола Томенко, письменник і професор Михайло
Наєнко, відомі музейні працівники, педагоги, журналісти — всіх не перелічити. І все ж зіркою першої величини (хай дарують мені всі інші однокурсники) залишається Анатолій Погрібний, наш Толя. Покликаний Часом і обраний Долею… Міг би залишатися хіміком (працював на Шосткинському хімічному комбінаті “Свема” після закінчення технікуму), а вона повернула його до Слова, у якому кохався змалку. Прийшов він до нас наприкінці другого курсу: перевівся із заочного відділення. Інтелігентний, скромний, завжди веселий і усміхнений, спокійний і врівноважений — таким ми його прийняли у свою студентську сім’ю. Багатьом дівчатам не давали спокою його сині, як волошки, очі, але його справжньою любов’ю і захопленням стала наука… Він знав, для чого обрав своїм фахом саме українську філологію: хотів осягнути глибину її незамулених дзвонкових джерел. Увесь вільний від лекцій час Анатолій працював у бібліотеках, архівах, поповнюючи свої знання. Як блискуче він виступав на семінарах і практичних заняттях! Часто з професорами сперечався на рівних. А вони у нас — самі лише імена чого
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
