Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Створено потужний суспільний прецедент: творцям місцевих “регіонально-офіційних” мов, прямо кажучи, вдарили по руках”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ДЕРЖАВНА МОВА — ЄДИНА, УКРАЇНСЬКА! ВСІЛЯКІ «РЕГІОНАЛЬНІ» — ПОЗА ЗАКОНОМ

Слово Просвіти, №40 за 2010 рік

Петро АНТОНЕНКО Фото автора 15.30. 30 вересня 2010 року. Четвер. Колегія Вищого адміністративного суду України під головуванням М. Смоковича винесла ухвалу, поставивши крапку в кількарічній політично-судовій епопеї: ще 18 травня 2006 року Донецька обласна рада на своїй сесії прийняла рішення “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области”. Варто навести назву рішення в оригіналі, російською, бо саме так воно й було прийняте. І це вже досить промовисто. Адже навіть за логікою “законотворців” із Донецька, російську мову вони узаконили лише після прийняття цього “рєшєнія”, до цього ж моменту діяли норми закону, за якими навіть отаке рішення рада мала б ухвалити українською мовою. Але це дрібниці порівняно зі змістом самого рішення. Його доведеться знову зацитувати, бо вже й на самому засіданні ВАСУ в столиці представники обласної ради намагалися довести, що рада, мовляв, нічого такого й не постановляла, а лише зафіксувала існуючу мовну ситуацію в області. Ось пункт 2 цього рішення: “Установить, что на территории Донецкой области, наряду с государственным — украинским языком, в качестве языка работы, делопроизводства, документации и взаимоотношений населения, государственных, общественных органов, предприятий, учреждений и организаций, а также образования, науки и культуры может использоваться русский язык”. Які ще тут можуть бути потрактування? Дозволяється те, що законом не дозволено. Адже закон однозначно встановлює, що мовою діловодства, документації, загалом діяльності державних органів є державна українська мова. Що вже казати про виписаний тут “дозвіл” перейти на російську мову навіть системі освіти. Такий відкритий, нахабний виклик законодавству держави, звичайно ж, не міг залишитися без реакції патріотів України. У наступ пішли просвітяни: величезну енергію і послідовність виявила у боротьбі за державність української мови заступник голови Донецької обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” Марія Олійник. Як патріотка, як громадянка, врешті як активістка обласної організації Всеукраїнського комітету оборони прав людини, Марія Василівна подала позов до Ворошиловського районного суду міста Донецька з вимогою скасувати одіозне рішення Донецької облради від 18 травня 2006 року. Можна довго описувати перипетії цієї баталії, адже лише через три з половиною роки суд, нарешті, виніс рішення. За цей час судова справа не раз “губилася” в судах, потім знову раптово “знаходилася”. Справу перекидали від одного судді до іншого, порушуючи елементарні норми судочинства. Ця тяганина взагалі могла б стати підручником порушень. Нарешті 26 січня 2010 року Ворошиловський районний суд виніс знакове рішення: “Визнати незаконними та нечинними пункти 1, 2 Рішення Донецької обласної ради V скликання від 18 травня 2006 року №5/1-15 “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области”. Основною мотивацією такого рішення (і саме цю позицію відстоювала і позивач) стало те, що Донецька обласна рада перевищила свої повноваження, встановлені Конституцією і законом “Про місцеве самоврядування в Україні”. Суд, як вимагалося в позові, констатував, що мовне питання в державі, в тому числі в Донецькій області, чітко врегульоване Конституцією, законом України. Тобто закон не передбачає встановлення місцевою владою в регіонах якихось своїх “офіційних”, “регіональних” мов. Утім, ініціатори затії з власними мовами вирішили ще посудитися. Можливо, їх надихнули результати президентських виборів, чи той факт, що А. Близнюк, котрий тоді, у травні 2006-го, обіймав посаду голови Донецької облради, правдами й неправдами власній країні, а сама Україна після цього швидко перетвориться на російську провінцію”, — так пояснювали необхідність прийти 4 жовтня до Комітетів Верховної Ради України організатори громадської акції “Врятуй свою мову!” Акція, яку організували, серед інших громадянський рух “Відсіч”, рух добровольців “Простір свободи”, громадянська кампанія “Новий громадянин” і Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, зібрала на вулиці Грушевського понад тисячу небайдужих громадян, серед яких були відомі громадські діячі, письменники, науковці, журналісти. Учасники мітингу вимагали відкликати з реєстрації у Верховній Раді проект Закону про мови. Вони тримали в руках клітки для птахів, у яких — підручники з української мови та літератури, книги відомих українських письменників, плакати з написами “Депутати, не забирайте рідну мову в дітей”, “Займіться нашою платоспроможністю, а не “русскоязычием”, “Не нацьковуйте язик на мову”. Того ж дня стало відомо, що закон про мови у Верховній Раді найближчим часом не розглядатимуть. Про це заявив перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. У Партії регіонів не впевнені, що за його ухвалення проголосує більшість парламентарів. Тож законопроект не було включено до порядку денного, акція “Врятуй свою мову!” отримала першу перемогу. “проштовхував” те рішення на сесію, підписував його, згідно з указом президента став головою обласної державної адміністрації. Тим не менше, апеляція обласної ради в Донецький обласний апеляційний суд нічого не дала. 16 липня суд виніс ухвалу, якою постанову Ворошиловського райсуду від 26 січня ц.р. залишено в силі: “мовне” рішення облради скасоване. Залишилося апелювати до найвищого суду. Результат той же: Вищий адміністративний суд України не задовольнив це оскарження Донецької облради, залишив у силі постанову Ворошиловського райсуду та ухвалу Донецького облсуду. “Рішення остаточне і оскарженню не підлягає”, — такий вердикт ВАСУ. На що хочеться звернути увагу? У своєму позові, у цій кількарічній судовій боротьбі Марія Василівна Олійник робила акцент саме на дотриманні Конституції як Основного Закону, інших законів України. Це надзвичайно важливо нині, в час “умовної законності”, коли закони відверто ігноруються державними служителями, а часом і самими представниками закону. Але закон є, його треба дотримуватися. Звернімо увагу на дати прийняття судових рішень. У суді першої інстанції суддя Ворошиловського райсуду Г. Міщенко приймає постанову 26 січня цього року. Тобто вже після президентських виборів, коли було відомо, хто ж на них переміг. Переміг лідер партії, “яка задекларувала потребу двомовності в державі” — цитату про партію я наводжу з виступу (російською мовою) представниці Донецької облради на засіданні ВАСУ. Тим не менше, суддя знайшов у собі мужність вчинити так, як належить за законом. Донецький облсуд (суддя О. Білан) прийняв ухвалу в липні цього року, коли “партія двомовності” уже потопталася по законах, утворюючи коаліцію “тушок”, і швидко вибудовувала свою вертикаль влади. Виходить, навіть у такій ситуації можна добиватися правди в судах. Чомусь цього не вдалося добитися за попередньої влади. Це не натяк на те, що попередній президент чи уряд мали б “керувати” судами, що неприпустимо. Але можна і треба було б витворити таку державну політику, таку суспільну атмосферу, щоб облради й не подумали приймати подібні рішення, а в судах не “губилися” резонансні справи. І останнє. Створено потужний суспільний прецедент: творцям місцевих “регіонально-офіційних” мов, прямо кажучи, вдарили по руках. Тому треба сподіватится, що цьому буде покладено край. Конкретно — на черзі скасування подібного рішення Запорізької облради, прийнятого кілька тижнів тому, ще до рішення ВАСУ щодо Донецька. І, нарешті, маємо надію, що цей вердикт суду стримає тих, хто зараз так наполегливо проштовхує через парламент антиукраїнський закон про мови. забивання дурних хохлів у глуху резервацію. Якщо ми дурні хохли — то змиримося, проковтнемо цей зажуємо — і настане нам повний, остаточний і безповоротний гаплик, він же хана, амба і, по-янучарськи кажучи, капєц. Але особисто я себе за дурного хохла не вважаю — тому ніякої подібної ахінеї визнавати не збираюся, а боротимуся з цим усіма відомими мені способами. Якщо ці мудакиянучари цивілізованого варіанта боротьби мені не залишать — що ж, хоч як мені цього не хочеться, але боротимуся нецивілізовано. Конституція все ще дозволяє народу скрутити гадам у владі голови, якщо ті гади переходять межі”. Галина ТЕЛЬНЮК, співачка: “Те, що це питання постане, було зрозуміло ще на початку 90-х. Провінційна забитість, комплекс вторинності, наглухо втаврований соцрежимом, не дали можливості універсально-правильно розплутати віковий клубок суперечностей у російсько-українських стосунках. Стосунки, що більше подібні до війни і, власне, є війною. Пропонований проект — оголошення чергового наступу на те, що ще 20 років тому намагалися назвати “відродженням української культури”. Історія повертається. І не без нашої пасивної (а іноді й досить активної) допомоги. Адже це ми тупцяємося на місці, не помічаючи своєї відсталості, комічності. Нас влаштовує стан вторинності, провінційного стійла з якого не виходили і навіть не намагали9 ся цього зробити. Це поразка і трагедія, а не демократія, якою прикриваємо причинне і хворе місце. Цілком логічним є наступне після прийняття проекту цього закону — офіційна втрата залишків політичної незалежності”. Спілкувався Євген БУКЕТ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин