Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Оригінал українською · переклад оновлюється

ТТААЄЄММННИИЦЦЯЯ ССААДДИИББИИ ФФООТТІІЯЯ ККРРААСССИИЦЦЬЬККООГГОО

Слово Просвіти, №40 за 2011 рік

Марина і Едуард КІРЮХІНИ Фото Олеся ДМИТРЕНКА Коли на Пріорку приходить ве! ресень — оживають дивні образи нашого минулого. Якось по!особ! ливому щемить серце і наводить на сумні, але світлі роздуми про вічне, про сутність існування люди! ни на землі. Ця історична місцинка — народне та національне надбан! ня, бо переплітається з іменами великих творців культури. Ось бе! резовий гай, що в останній свій приїзд в Україну й Київ надав при! тулок Тарасові Шевченку. Про це свідчать меморіальна дошка з ко! роткою оповіддю про події та хата! музей. А ще 400!літній дуб — під ним любив відпочивати і творити поет. Його необхідно ретельно оберігати й лікувати, щоб уберегти цю святиню. Недалеко дрімає, оп! летена виноградом, старовинна садиба!музей художника Їжакеви! ча. А там, десь біля Покровської церкви, живе своїм утаємниченим життям садиба художника Фотія Красицького, виграючи на сонці синіми шибками вікон… Втім, вона потребує невідкладного захисту. За переказами, близько 1900 року цей невеликий білий будино! чок зі старим тінистим садом мо! лодий художник Фотій Красицький придбав у місцевого священика. Відтоді на гостину до нього потяг! лися визначні діячі української культури та історії: родини компо! зитора Миколи Лисенка, театраль! ного діяча Михайла Старицького, гостював тут і історик Михайло Гру! шевський, і Леся Українка. Її ваби! ли романтична, затишна садиба, цікаве творче товариство, густий великий сад зі столітніми горіхами і, безумовно, сам господар — мо! лодий, статний, енергійний і тала! новитий художник. На той час це був досить екстравагантний ми! тець. На даху веранди він ставив мольберт і писав із натури коло! ритні пейзажі, адже на обрії було видно київську далину. 1904 року Фотій Красицький написав чарівний і неповторний портрет Лесі, один із двох, які були створені за життя поетеси. Коли дивимося на це полотно, крізь пас! тельно!сірі тони, немов жива, ніж! на та незламна душа Лесі розмов! ляє з нами. Зберігся родинний переказ про симпатію між Ларисою Косач і Фо! тієм Красицьким. Дочка художника Галина пригадувала: “Так, батько не цтві “Кий”. Це подарунок Наці! ональному істо! рико!культурно! му заповіднику “Качанівка” до його 30!річчя від “Благодійного фонду “Ніжен” та авторів Вікто! ра Баранова й Ігоря Качуров! ського. Лише 165 кілометрів від столиці до цього земного раю, у якому, за висловом ічнянської поетеси Любові Карпен! ко, “Ніжна тиша огортає музику не! бес”. Природа, історія й архітектура поєдналися тут в єдиному комплек! раз згадував і розповідав про Ле! сю. Він був тоді, на початку XX сто! річчя, молодим та гарним, на Лесі ж хвороба вже поставила рокову пе! чатку, що й відобразив батько в портреті 1904!го. Вона — тулилася до нього, щоб отримати життєву енергію, що била з нього через край. Його ж вабила її шляхетність, витонченість, наростаюча популяр! ність у мистецькому середовищі”. Коли восени ви підходите до музею!садиби Фотія Красицького, вас зустрічають мальви і чорно! бривці, висаджені біля місцевої школи, — улюблені квіти Лариси Косач. Якщо відчинити хвіртку й оми! нути білий будиночок зі старовин! ною верандою, оплетеною зарос! тями дикого винограду, можна по! трапити в сад. Ви йдете стежками, якими ходила поетеса, відчуваєте дивний подих часу і потрапляєте в полон образів минулого, які начеб! то постають у нашому суєтному сьогоденні. А ось і столітні кизило! ві кущі, посаджені, мабуть, на згад! ку особисто всесвітньо відомою лі! тераторкою. Вони дивом дожили до наших днів і кожну нову осінь зустрічають червоними плодами. Свого часу, за переказами сім’ї Красицьких, ці загадкові дерева Леся привезла з гірських монасти! рів Кавказу, щоб посадити на цій мальовничій околиці. Мабуть, на згадку про своє перебування тут. Недаремно на Сході кизил, дозрілі плоди якого асоціюються із крап! линами крові, має сакральне зна! чення. Утім, останнім часом на Пріор! ку лютою ордою посунули забудов! ники!недоброзичливці. Винищу! ють зелені насадження. Закон поки що мовчить. Виникає важливе за! питання: “Чому сучасні українці так погано шанують і захищають свої святині й цінності? Які, до того ж, є європейським і всесвітнім культур! ним надбанням”. Невже це прояви неоколоніального менталітету? 1987 року, на місці, де зараз розташована садиба!музей Фотія Красицького, вже розпочинали бу! дувати шістнадцятиповерхового монстра. Тоді активісти УКК (Укра! їнського Культурологічного Клубу) за підтримки ЗМІ організували від! чайдушний спротив і допомогли на! щадкам Фотія Красицького зберег! ти садибу від знесення. Активіст УКК Григорій Міняйло (нині покій! ний) ліг під трактор, коли той пря! мував на Лесині кизили та мистець! кий будиночок із досить великою охоронно!меморіальною дошкою відомого художника. До речі, Фотій Красицький — онук сестри Тараса Шевченка, Катерини. Під час війни 1943 року до Фо! тія Красицького прийшли гестапів! ці й нав’язливо запропонували на! малювали великий портрет Гітлера у повний зріст. Старенький худож! ник відмовився. Над ним жорстоко знущалися, били. Але він виявився незламним, як свого часу Леся Ук! раїнка. Після цього випадку він уже не зміг піднятися, не дивлячись на величезні зусилля свого друга, ще царського лікаря, місцевого світи! ла Ященка. Щоосені опадають криваві сльози вікових кизилів, цих суво! рих охоронців, які залишила після себе Леся Українка. Вони свідки багатьох легенд і таємниць. ний і своєрідний “Путівник для гри! барів”, створений Качуровським спеціально для залюблених у тихе полювання. Про українізацію Качанівки Ва! силем Тарновським!старшим, бан! крутство Василя Тарновського!мо! лодшого через колекціонування, про химери кохання в маєтку, про доброчинність родини Харитонен! ків ви прочитаєте в путівнику і захо! чете відвідати описані місця. Тут знайдете і телефони, і адреси, і шляхи проїзду. Це вже 21 видання про істори! ко!культурну спадщину Чернігів! щини, здійснене за фінансової під! тримки “Благодійного фонду “Ні! жен”, головою наглядової ради якого є генеральний директор ТОВ “Просвітньо!виробничо!комерцій! на фірма “Сяйво” Микола Шкурко.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин