Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народні майстри · “Я висловив свою громадянську позицію, тобто вишивка стала засобом сказати щось інше”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Ю ЮРРІІЙЙ ССААВВККАА:: «ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЯК ВИШИВАТИ, АЛЕ НАБАГАТО ВАЖЛИВІШЕ — ЩО І ДЛЯ ЧОГО»

Слово Просвіти, №40 за 2011 рік

— Юрію Емануїловичу, з чого почалося Ваше захоплення вишивкою? — Якось я лежав у лікарні й не мав чим зайнятися. І побачив, як вишиває один хлопчина, підійшов до нього. Він дав мені перший урок: візьми полотно в руки, не верти його, а верти голкою і старайся, щоб позаду менше переходів було. Як економіст, я зразу подумав, що то за технологія, як той хрестик вираховується, зробив серветочку, захопило. А вийшов на пенсію — зустрівся із доктором Блажейовським. Коли побачив його вишивані ікони, не повірив, що можна ниткою такі речі робити. А потім зрозумів: те, що ти хочеш сказати, можна казати просто. Використовуючи символи, треба не тільки самому їх розуміти, а й щоб той, хто дивиться, мав певний інтелектуальний рівень, адже пересічний глядач що бачить, те й відчуває. Я зробив кілька ікон за його ескізами, перша — Юрій Змієборець. Дуже переживав, щоб хрестик раптом не поставити інакше, як у нього. А потім зрозумів, що то навіть важливо — дещо підкоригувати. Іноді колір трошки не такий буває: на те повинна бути гармонія композиційна, кольори не різкі й не мляві. Потому вишив ще кілька ікон, а далі відчув потребу у спілкуванні, у зустрічах із такими, як я. Це вдавалося через Управління культури, Центр народної творчості. — Ви були знайомі з видатною вишиваль& ницею Ніною Роїк, а на виставці представ& лена фотокопія її портрета, яку Ви створи& ли. Який її вплив на Вашу творчість? — У Феодосії в рамках Фестивалю української книги я мав персональну виставку. Герой України, знаменита вишивальниця, легенда Криму, вона у 99 років приїхала на неї. Для мене то надзвичайно важлива зустріч, оскільки ця людина мала й має (навіть після своєї смерті) колосальний вплив на мій світогляд, на моє бачення української культури і вишивки. — У Феодосії також презентували “Штрихи історії України у вишиваному портреті”? Яка історія циклу? — Назва виникла на початку 2007 року. Виставка ж дебютувала у бібліотеці Волинського університету. Це була і презентація, й апробація, бо я висловив свою громадянську позицію перед студентами, викла- Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото Олеся ДМИТРЕНКА У будинку Центру української культури та мистецтва триває цікава виставка робіт заслужених майстринь народної творчості України Лариси Шустерман та її учениці Вікторії Підшивалової. Їхні роботи виконані у техніці художня гладь. Причому не відразу можна помітити, що це вишивка. Складається враження, що бачиш живопис. Переважно це вишиті картини пейзажів з елементами розпису — “На лузі”, “Польові квіти”, “Хата”, “Колос”, “Квіти Укдачами, тобто вишивка стала засобом сказати щось інше. І я побачив, що мене зрозуміли. Після того я поїхав у турне. Почалося воно з Чернівців. Далі були Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Канів, Лубни, Миргород. 2008 року я захворів. Тоді пройшло всього дві виставки. 2009 року виставка у Луцьку, у краєзнавчому музеї. Пізніше у Дубні, далі у Сарнах, потім Березно, у Феодосії. Після Феодосії я зупинився у Києві. Серед усіх місць, де я побував із виставкою, особливо приємно було в бібліотеці Сухомлинського. Там звернули увагу на виховний момент моїх робіт. — Оглядаючи виставку, я помітила, що Вам подобається експериментувати не ли& ше з образами, а й із технікою. Маю на ува& зі хрестик, яким вишито тло багатьох кар& тин, наприклад, портрет Бандери. Це Ваше новаторство чи відома вже техніка? — Це моя ідея. Я дуже довго думав, як передати фактуру людського костюма. І вибрав так званий поздовжній хрестик, тобто хрестик, який іде по вертикалі на 4, 5 або 6, а по горизонталі — на 1 (у мене метод не вправо чи вліво, а вверх—вниз). Потім, як прикладеш одне до одного, оте місце, де перехід починається, дає свою лінію, таку собі фактуру. Я теоретично не вивчав цього, бо технік дуже багато, близько 200. Віра Роїк всі опанувала. А я думаю собі, як краще нитка ляже, навіть не знаю, як називається кожна техніка. Ось на портреті Шевченка я називаю шов, вибачте на слові, “чортзна-що”. Там лінії не прямі, а йдуть овально. Ідею дуже довго виношую, добираю відповідний матеріал, образ, а потім переношу його на міліметровий папір. Переношу вручну, бо комп’ютерна техніка фактично фотографує, а треба ж щось підправити. У своїх роботах я намагаюся бути лаконічним, переважно тяжію до графічного стилю. Він дає виразність, відкидаються деталі, які відволікають. Намагаюся менше кольорів використовувати. А ось коли візьмеш на комп’ютері фотографію, то одна деталь 10—12 кольорів вимагає від тебе, а це не діло. — Ідея відродити давні волинські техні& ки у Вас не виникала? — Тут я не можу не згадати прекрасну людину, покійного вже Володимира Винничука. Спочатку він не приймав моїх робіт. Казав: ти гарний спеціаліст, візьмися за щось серйозніше, відроди, наприклад, волинський метод вишивання занизуванням. А я вважаю, що занизування — то більше робота для терплячих, то жіноча робота, а в мене душа розхристана. Спочатку ми з ним сперечалися, але я його таки переконав, що важливе не тільки строге слідування традиціям, а й те позитивне нове, яке з’явилося. Вважаю, традиції не сталі. Тож узявся за портрет. Спочатку Шевченка за чужими зразками, згодом вишив Лесю Українку, а потім подумав: а чого я буду за чужими зразками? І почав творити щось своє. Юрченко, Михайльська, Богун — на виставці сорок робіт, але конкретних особистостей трохи менше, бо там є і повтори. Шевченка декілька, Лесі Українки декілька, Чорновола у мене два портрети, Віри Роїк два, правда, на цій виставці тільки одна фотокопія. — Сьогодні охочий вишивати може знай& ти все необхідне — аж до спеціальних набо& рів, де все уже дібрано, — дуже легко. На Вашу думку, наскільки це позитивна тен& денція? — Тут є і дуже позитивні речі, бо масово почали займатися вишивкою, але є і небезпека щодо широкого продажу масових розробок. На початку минулого століття французький король Брокар послав своїх емісарів в Україну, аби шукали, чим зацікавити, щоб відкрити там торгівлю. Емісари вернулися і розповіли про українську вишивку. Так узяли тільки бренд і почали пропагувати “мило”. Ото є тепер явище необрокарщини. Схемки розробляють у Німеччині, Петербурзі, Китаї із однією метою — пропаганда ниток. Вони дадуть схему, напишуть, скільки метрів нитки потрібно, який номер. А ти бери, дурню, купуй і вишивай. Це небезпечно з позицій народного мистецтва. Але люди починають розуміти, що дуже важливо, як вишивати, але набагато важливіше — що і для чого. Я щасливий, що знайшов себе у вишивці, маю справу до душі. До того ж працюю в “Просвіті”, член її ради, тісні контакти у мене з ветеранською організацією, з Товариством охорони пам’яток. Там є Галина Степанівна Марчук — мій ідейний керівник. Коли В. Винничук технологічно налаштовував, то вона ідеологічно, підказувала образи, ідеї, за що їй вдячний. Спілкувалася Юлія ЗАКУТНЯ 2011 рік, що видався щедрим на пам’ятні події, Юрієві САВЦІ подарував 49-ту персональну виставку, лишивши до ювілейної один крок. Вишивальник із Волині, щирий у розмові й у своїх творіннях, приурочив до Дня Незалежності виставку серії “Штрихи історії України у вишиваному портреті”, яка експонувалася у бібліотеці імені Олени Пчілки. Член волинської ради “Просвіти” знаходить час і на вишивання, яке, за його словами, теж допомагає виявити громадянську позицію.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин